Литература / Літинського В. (ред.) - Геодезичний енциклопедичний словник (2001)

Щільність розподілу

660

щ

радіохвильовий високочастотний передавач, що реагує на зміну електромагнетних властивостей, напр., діелектричної проникності грунту в зоні розташування підземного прокладання. Вимірюючи аномалію електромагнетного поля, можна визначити місце розташування трубоводу (підземної пустоти). Антену приладу орієнтують у просторі приблизно перпендикулярно до

щ

ЩІЛЬНІСТЬ РОЗПОДІЛУ 0плотность распределения; density of distribution; Verteilungsdichte j): похідна від фун к ц ії р о з - поділу F(x), тобто f ( x ) - F \ x ) . Вона

характеризує Щ. р. ймовірності і описує закон розподілу лише неперервних величин випадкових. Криву, яка відображає Щ. р., наз. кривою розподілу. Вона має дві властивості: 1) Щ. р. завжди додатна

функція; 2) \f(x)dx = 1. ДобутокJ(x)dx наз.

елементом ймовірності, для якого існує співвідношення dF(x) — f(x)dx. 20.

Ю

ЮЛІАНСЬКІ ДНІ (ДАТИ) (юлианские дни (даты); Julian dates; julianische Tage mpi (Daten npi)): система відліку часу, яку

запропонував (1583) історик з м. Лейдена (Голландія) Ж. Скалігер для полегшення хронологічних обчислень та зіставлення дат, зареєстрованих в історичних джерелах різних епох і народів за різними календарями та ерами. Використовується в історії, астрономії та ін. науках для обчислення великих проміжків часу. Відлічують моменти часу тільки в добах (датах) та їх десяткових частках упродовж періоду 7980 років, названого періодом або ерою Скалігера. Тривалість періоду визначена добутком трьох чисел: 28 років - сонячний цикл, або період, коли збігаються дні тижня в юлі-

шуканого прокладання і вимірюють напруження поля з двох станцій, розташованих між собою на відомій віддалі (10-12 м). Похибка методу 0,2-0,3 м. На основі цього методу створені прилади, якими можна вимірювати профіль місцевості (переріз вулиці) з підземними комунікаціями, записувати їх у пам'яті комп'ютера, видавати профіль на дисплей або плотер. 1.

ЩІЛЬНІСТЬ РОЗПОДІЛУ СИСТЕМИ

(плотность распределения системы; density of system distribution; Verteilungsdichtefdes Systems n): друга змішана похід-

на від функції розподілу системи,

тобто f(x,y)	_ д охоу	^ з л а с т и в о с т і	щ
р. с.: 1) не	може бути від'ємна;		2)
j f(x,y)dxdy	= 1, pfij{x,y)dxdy наз. елемен-

том ймовірності системи двох величин

випадкових. 20.

анському і григоріанському календарях з датами місяця, 19 років - Метонів цикл, або період збігу з календарними датами фаз Місяця, 15 років - період римського індикаціону, по закінченні якого в Римській імперії поновлювали списки платників податків. Перші два цикли мають особливе значення для обчислення щорічного свята Пасхи. Збіг початків усіх трьох циклів припав на 1.01.4713 до P. X. за юліанським календарем, тому ця дата прийнята за перший день ери Скалігера. Початком Ю. д. є грінвіцький південь (12hUT). Перед або після номера дня ставиться позначення JD. Напр., початок сучасного літочислення (1 січня першого року) це JD 1721426, кінець XX ст., 31.12.2000, це 2451910 JD.

Юліанські дні..

661

ІО

Закінчення періоду Скалігера припадає на 22.01.3268 за григоріанським календарем або 2914695 JD, після цього почнеться другий період Скалігера знову з JD 1. Свою систему Ж. Скалігер назвав на честь свого батька Юлія Цезаря (Жюль Сезар) - лікаря, знавця мов, письменника. Взаємні переходи між календарними датами та Ю. д. виконують за допомогою спеціальних таблиць, напр., в астрономічних щорічниках, або за допомогою відповідних алгоритмів. У геодезії космічній для зручності обчислень використовують систему модифікованих Ю. д. MJD, в якій зсунуто початок відліку часу, так що він припадає на JD 2400000,5, тобто на початок грінвіцької доби 17.11.1858: MJD = JD - 2400000,5. Див. також Системи часу. 9. ЮЛІАНСЬКІ ДНІ (ДАТИ) МОДИФІКОВАНІ (модифицированные юлианские дни; modified Julian dates; modifizierte julianische Tage mpi (Daten npi)): див. Юліан-

ські дні (дати). 9.

ЮПІТЕР (Юпитер; Jupiter; Jupiter m):

найбільша планета Сонячної системи, його маса в 318 разів більша від маси Землі. Велика піввісь орбіти дорівнює 5,20 астроном, од., унаслідок чого Ю. одержує від Сонця тепла в 27 разів менше, ніж Земля. Один оберт навколо Сонця планета здійснює за 11,9 року. Середня густина Ю. близько 1,3 г-см-3. Період обертання його екваторіальної зони - 9h50,5m і зростає з широтою. Завдяки результатам досліджень з космічних апаратів вдалося уточнити і вперше визначити низку планетодезичних параметрів Ю. Екваторіальний радіус планети дорівнює 71492 км, полярний - 68854 км. Планетодезична гравітаційна стала - 125686537±100 км3-с~2. Значення параметра, що характеризує динамічний стиск, J2 = 14736-10"6. Навколо Ю. оберта-

ється 16 супутників, характеристики яких подані в табл. За допомогою космічних апаратів (1979) відкрито кільця Ю. 11; 18.

Характеристики супутників Юпітера

Супутник	Період обертан-	Середня від-	Ексцентриситет Маса (маса пла-		Радіус, км	Видна зоряна
	ня навколо пла-	стань від пла-	орбіти	нети = 1)		величина
	нети, земн. діб	нети, тис. км
ІО	1,7691	422	0,004	4,68-10"5	1815	5,02
Європа	3,5512	671	0,009	2,52-10"5	1569	5,29
Ганімед	7,1545	1070	0,002	7,80-10~і	2631	4,61
Каллісто	16,6890	1883	0,007	5,66-ІО-5	2400	5,65
Амальтея	0,4982	181	0,003	38-10"іо	135x83x75	14,1
Гімалія	250,5662	11480	0,15798	50-10"'°	93	14,84
Елара	259,652	11737	0,20719	4-10"ш	38	16,77
Пасі фе	735R	23500	0,378	МО"11'	25	17,03
Сінопе	75 8R	23700	0,275	0,4' 10""'	18	18,3
Лізістея	259,2200	11270	0,107	0,4-Ю""1	18	18,4
Карме	692R	22600	0,20678	0,5-10"'°	20	18,0
Ананке	631R	21200	0,16870	0,2-10"ш	15	18,9
Леда	238,7200	11094	0,14762	0,03-ІО"10	8	20,2
Теба	0,6745	222	0,015	4-Ю-10	55x45	15,7
Адрастея	0,2983	129		0,1-10"'°	12,510x7,5	19,1
Метіс	0,2948	128		0,5-10"ш	20	17,5

Тут R означає, що супутник має зворотний до планети рух.

Явище..

662

Я

ЯВИЩЕ ФАЗОВОСТІ ВІЗИРНОГО ЦИЛІНДРА (явление фазовости визирного цилиндра; phenomena of aiming cylinder phasing; Erscheinung f des Phasenzustands m des Zielzylinders m): виникає внаслідок

освітлення візирного циліндра сонячними променями з одного боку, а це є причиною неправильного визначення спостерігачем осі симетрії візирного циліндра. Для послаблення Я. ф. в. ц. застосовують радіально закріплені в ньому вертикальні планки. Вплив цього явища на вимірювання напрямів дорівнює 0,2—0,4". 13.

ЯДРО ЗЕМЛІ (ядро Земли; Earth core; Erdkern m): геосфера радіусом 3400 км, що

розташована в центральній частині Землі.21.

ЯКОБІАН У КАРТОГРАФІЇ (якобиан в картографии; jacobian in cartography; Koejfizient m vonYakobi in Kartographie f):

у картографії математичній величина h, ви-

раз якої записується так:

h =	x4„yx-xx,yv,
де Хг хх, уг	—частинні похідні від рі-

внянь картографічної проекції за змінними (р і Я. 5.

ЯР (овраг; ravine; Schluchtf): лощина, яка

є руслом тимчасового водотоку із стрімкими схилами, що утворилася внаслідок ерозійного розмиву поверхневими водами. Верхню частину яру вважають вершиною, а нижню - гирлом яру. Після стабілізації росту Я. перетворюється на балку. 4.

ЯРД (ярд; yard; Yard п): одиниця довжини

в системі англ. міри; 1 ярд = 0,914398 м. 21. ЯРИСТО-БАЛКОВА МЕРЕЖА (овраж- но-балочная сеть; net of gullies and ravines; Schluchtnetz n): сукупність ярів і балок, що

належать до певної річкової системи, до складу якої входять також безруслові улоговини, видолинки тощо. 4.

ЯРИСТО-БАЛКОВИЙ РЕЛЬЄФ

(овражно-балочный рельеф; relief with gullies and ravines; Schluchtreliefn): ерозій-

ний характер рельєфу, основними формами якого є: яри, балки, улоговини; характерний для степової і лісостепової зони. 4.

ЯЦКІВ ЯРОСЛАВ СТЕПАНОВИЧ (25.10.1940). Академік НАН України, директор Головної астрономічної обсерваторії (ГАО) НАН України. 1960 закінчив геодезичний факультет Львівського політехнічного ін-ту. 1962 вступив до аспірантури ГАО АН УРСР. Із 1965 й досі працює в ГАО. Його наукові інтереси зосереджені в галузі фундаментальної астрометрії, космічної геодинаміки та організації і проведення космічних експериментів. Математичні методи аналізу широтних спостережень, які опрацював Я.С.Яцків (1962-65), набули визнання як у країні так і за її межами. Колективна праця „Аналіз варіацій широти" (1970) була відзначена республіканською комсомольською премією ім. М.Островського. В 1965-75 виконав великий цикл робіт з дослідження вільної нутації Землі, зокрема, відкрив новий тип вільної добової нутації Землі, визначив параметри чандлерівського руху полюса. Ці роботи лягли в основу докторської дисертації (1975). 1983 у складі авторського колективу ГАО удостоєний Державної премії УРСР у галузі науки і техніки за опрацювання теорії і практичну побудову координатних систем у космічному просторі. 1982-86 брав участь у підготовці та проведенні експерименту „Вега", відповідав за наземне забезпечення цього проекту. Ця робота нагороджена Державною премією СРСР у галузі науки і техніки (1986). Учений секретар та заступник директора ГАО (1968-75), віце президент Міжнародного астрономічного союзу (1982-88), керівник секції Міжнародного союзу геодезії та геофізики (1988-91), іноземний член ПЬльської академії наук (1997). Нині займається проблемами використання лазерної локації ШСЗ, радіоінтерферометрії з наддовгими базами для координатно-часового забезпечення об'єктів науки і господарства України, організацією та проведенням космічних досліджень в Україні. Був Першим заступником міністра Міністерства освіти і науки України (2000-2001). Малій планеті Сонячної системи № 2728 присвоєне ім'я „Яцків".

Автори

663

БАРАН ПЕТРО ІВАНОВИЧ (05.08.1932). Заступник директора з наукової роботи НВП „Укрінжгеодезія", голова правління УТ ГАЗК. Закінчив Львівську політехніку* (1954). Канд. техн. наук (1964), доц. (1967), д-р техн. наук (1987), проф. (1990) кафедри інженерної геодезії Київського державного технічного ун-ту будівництва і архітектури. Захистив докторську дисертацію на тему „Розробка та дослідження оптимальних методів геодезичного контролю геометричних параметрів споруд". Основні напрями наукової діяльності: геодезичне забезпечення проектування, будівництва, експлуатації та реконструкції інженерних споруд, монтаж та налагоджування технологічного обладнання. Автор понад 200 наукових праць.

БОНДАР АНАТОЛІЙ ЛАВРЕНТІЙОВИЧ (11.03.1943) Після закінчення 1965 геодезичного факультету Львівської політехніки працював у Тбілісі. З 1968 працював у Підприємстві № 13 (Київ) на посадах начальника партії, старшого інженера ПВВ, начальника ПВВ експедиції, головним інженером експедиції та Підприємства. У1976— 77 та 1983-86 працював у Сомалі та Ефіопії. 1995 захистив кандидатську дисертацію „Прогнозування горизонтальних деформацій земної поверхні при розробці нафтогазових родовищ". 1991 обійняв посаду начальника Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМ України. З квітня 2000 - начальник Департаменту геодезії, картографії та кадастру Міністерства екології та природних ресурсів.

БУРШТИНСЬКА ХРИСТИНА ВАСИЛІВНА (02.12.1940). 1961 закінчила геодезичний факультет Львівської політехніки. У 1961-63 працювала викладачем Львівського технікуму гідромеліорації та

* І з 1 9 3 9- Л ь в і в с ь к и йп о л і т е х н і ч н и йін - т ,і з 1 9 9 3 - Д е р ж а в н и йу н і в е р с и т е т„ Л ь в і в с ь к ап о -

л і т е х н і к а " ,з 2 0 0 0 - Н а ц і о н а л ь н и й у н і в е р с и т е т „ Л ь в і в с ь к ап о л і т е х н і к а " Т. у т і д а л і - Л ь в і в с ь к а

п о л і т е х н і к а ( Л П І ) .

електрифікації сільського господарства. З 1963 працювала на кафедрі аерофотогеодезії Львівської політехніки на посадах асистента, з 1979 - доц., з 2001 - проф. У 1968-71 навчалась в аспірантурі, 1973 захистила кандидатську дисертацію Дослідження статистичним методом впливу випадкових помилок на точність побудови просторових фототріангуляційних одномаршрутних мереж". Опублікувала 45 наукових праць, серед них підручник „Аерофотографія", Держстандарт „Аерокосмічне знімання. Терміни та визначення". Основний науковий напрям - фотограмметрія та цифрова фотограмметрія. Відмінник освіти України.

ВОЛОСЕЦЬКИЙ БОГДАН ІВАНОВИЧ (05.10.1937). Після закінчення 1961 геодезичного факультету Львівської політехніки працював у Свердловському АГП. 1969 закінчив аспірантуру в Ін-ті фізики Землі (Москва), а 1972 захистив у Московському ун-ті кандидатську дисертацію на тему „Кінематичні та динамічні характеристики сейсмічних поверхневих хвиль та внутрішня будова земної кори Карпат". Працював

уІн-ті геофізики та Ін-ті прикладних проблем механіки і математики НАН України. З 1979 - доц. кафедри інженерної геодезії та кадастру Львівської політехніки. Опублікував понад 60 праць. Основні напрями наукової діяльності: сейсмологія, сучасні рухи земної кори, вивчення деформацій земної поверхні та інженерних споруд, інженерна геодезія та кадастр.

ҐУДЗ ІВАН МИКОЛОВИЧ (16.03.1923). Після закінчення геодезичного факультету Львівської політехніки (1950) працював інженером-картографом на картографічній фабриці (Ташкент, Узбекистан), із 1952 -

уЛьвівській політехніці. 1964 захистив кандидатську дисертацію: „Вікова зміна висот і положення розташування берегових ліній у зв'язку з пересуванням полюсів Землі". Із 1970 - доц. Наукові праці здебільшого стосуються картографічної тематики. 5.

Автори

664

ДВУЛІТ ПЕТРО ДМИТРОВИЧ (20.06.1940). Після закінчення Львівської політехніки (1961) працював у Полтавській гравіметричній обсерваторії, з 1963-аспі- рант кафедри вищої геодезії та астрономії Львівської політехніки. 1969 захистив кандидатську дисертацію на тему: „Вплив атмосферних мас на гравітаційне поле Землі", 2000 - докторську „Методи врахування впливу геофізичних факторів на варіації гравітаційного поля Землі". Автор понад 60 наукових праць, серед них підручник „Гравіметрія". Працює в галузі гравіметрії, геодинаміки, теоретичної і фізичної геодезії. ДЕЙНЕКА ЮРІЙ ПЕТРОВИЧ (21.05.1949). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки за спеціальністю „Інженерна геодезія" (1971). Після закінчення аспірантури (1974) працював на кафедрі теорії математичного опрацювання геодезичних вимірювань. 1977 захистив кандидатську дисертацію на тему: „Використання супутникових, геодезичних та астрономічних даних для створення глобальних механічних моделей Землі" і відтоді працює доц. кафедри інженерної геодезії і кадастру Львівської політехніки. Автор понад 60 наукових праць у галузі геофізики та інженерної геодезії, а також навчального посібника „Геодезичні роботи в тунелебудуванні".

ДОРОЖИНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЛЮДОМИРОВИЧ (04.02.1941). Закінчив Львівську політехніку (1962) за спеціальністю „Аерофотогеодезія". У 1962-63 - інженер-геодезист проектного ін-ту „Енергомережпроєкт" у Львові. Із 1963 і досі працює в Львівській політехніці (асистент, ст. викладач, доц., проф., завідувач кафедри ,Аерофотогеодезія"). 1972 захистив кандидатську дисертацію, 1988 - докторську на тему: „Теорія і технологія методів аналітичної фотограмметрії в автоматизованих геологічних комплексах і системах". Має 114 наукових праць, серед них монографія,

навчальний посібник. Підготував та був науковим консультантом 6 кандидатів наук. Із 1995 - Президент Українського товариства фотограмметрії та дистанційного зондування.

ДУЛЬЦЕВ АНАТОЛІЙ ТИХОНОВИЧ (21.06.1935). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки (1958), аспірантуру на кафедрі вищої геодезії та астрономії (1964). У 1959-60 інженер-геодезист топографічної експедиції Управління геології та охорони надр при Раді Міністрів Таджикистану. 1960-69 (з перервою на аспірантуру) - старший науковий співробітник, заступник начальника станції спостережень ШСЗ Астрономічної обсерваторії Львівського державного ун-ту ім. Ів. Франка. Із 1970 - доц. кафедри вищої геодезії та астрономії Львівської політехніки. 1968 захистив кандидатську дисертацію на тему: „Питання редукування астро- номо-геодезичних мереж на референцеліпсоїд". Опублікував понад 30 статей з питань астрономії та вищої геодезії та понад 100 рефератів у Реферативному журналі „Геодезія". Основний напрям діяльності останніх років - застосування глобальних позиційних систем для розвитку геодезичних мереж.

ЗАБЛОЦЬКИЙ ФЕДІР ДМИТРОВИЧ (22.02.1946). Випускник кафедри вищої геодезії та астрономії (1969) Львівської політехніки. 1975 захистив кандидатську дисертацію. Із 1985 зав. кафедри вищої геодезії та астрономії Львівської політехніки. Основні наукові праці присвячені дослідженням атмосферних впливів на астроно- мо-геодезичні виміри в Арктиці й Антарктиці, геодинаміці Карпатського регіону, геодезичній астрономії. Національний представник у секції С „Геодезія" Комітету Наук про Землю Центральної Европейської Ініціативи. Науковий редактор і керівник авторського колективу монографії „Geodynamics of Northern Carpathians".

Автори

ЗАЗУЛЯК ПЕТРО МИХАЙЛОВИЧ (05.08.1948). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки за спеціальністю „Астрономогеодезія" (1971) і вступив до аспірантури на кафедрі математичної обробки геодезичних вимірювань. Захистив кандидатську (1978), докторську (1997) дисертації. Спеціаліст у галузі селенодезії та планетодезії. Автор понад 50 наукових праць. Із 1992 - декан геодезичного факультету, з 2001 - директор Ін-ту геодезії Львівської політехніки.

КМЕТКО ІГОР НЕСТОРОВИЧ (22.02.1928). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки (1952). У 1952-57 працював інженером ПівнічноКавказького АГП; у 1957-59 - лаборант кафедри геодезії Львівської політехніки; у 1959-67 - асистент кафедри геодезії Львівського сільськогосподарського ін-ту. 1967 захистив кандидатську дисертацію: „Дослідження систематичних помилок у високоточному нівелюванні" і на конкурсній основі обраний на посаду доц. кафедри геодезії. У 1972-75 - викладач Гірничого ін-ту в Алжирі. Опублікував понад 70 наукових праць. Має винахід.

КОСТЕЦЬКА ЯРОМИРА МИХАЙЛІВНА (29.05.1939). Закінчила геодезичний факультет Львівської політехніки (1961). Із 1963 працювала на посаді асистента кафедри інженерної геодезії. Із 1970-доц., з 1989 - проф. цієї ж кафедри. Із 1996 керувала галузевою науково-дослідною лабораторією з використання приймачів GPS в інже- нерно-геодезичних роботах. 1968 захистила кандидатську дисертацію „Оцінка точності суцільних мереж трилатерації", 1988 докторську - „Методика створення суцільних мереж трилатерації підвищеної точності". Розробляє методику спостереження мереж трилатерації і точності визначення планових і висотних координат приймачами GPS та впливу на них зовнішнього середовища. 1986 видала навчальний посібник „Світло- і радіовіддалеміри", 2000 - підручник „Електронні геодезичні прилади."

665

ЛІТИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОСИПОВИЧ (01.06.1946). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки (1967). У 1967-70 працював інженером, старшим інженером, начальником партії, начальником експедиції у проектних ін-тах Казахстану (Кокчетав). У1972-76- старший інженер, начальник партії у Львівському філіалі Укрпівденькомунбуду. Із 1976 - асистент, старший викладач, доц. кафедри геодезії Львівської політехніки. 1987 захистив кандидатську дисертацію. Опублікував близько 50 наукових праць, серед них Російсько-український геодезичний словник, має винахід.

МЕЩЕРЯКОВ ГЕРМАН ОЛЕКСІЙОВИЧ (9.02.1924-6.09.1992). У 1942-44 викладав фізику й астрономію у середній школі, одночасно навчаючись на фізикоматематичному факультеті Саратовського ун-ту. 1949 закінчив Ін-т геодезії, аерофотознімання і картографії (МІІГАіК). У 1949-50 навчався в аспірантурі МІІГАіК, працював на геодезичному виробництві. У 1953-57 був обраний доц. геодезії Челябінського пед. ін-ту. 1956 захистив кандидатську дисертацію. У 1957-69 - працював зав. кафедри математики Новосибірського ін-ту інженерів геодезії, аерофотознімання і картографії, а в 1960-62 -про- ректор з наукової роботи цього ж ін-ту. 1964 - захистив докторську дисертацію. З 1969 - перший зав. кафедри теорії математичної обробки геодезичних вимірювань Львівської політехніки. Під його керівництвом захистили кандидатські дисертації 19 аспірантів. Коло його наукових інтересів охоплювало космічну та динамічну геодезію, геофізику, астрономію, математичну картографію, прикладну математику тощо. Автор понад 160 праць, зокрема трьох монографій. Створив у Львові відому в світі школу з дослідження гравітаційних полів планет, досягнення якої використовуються в космічній геодезії та геофізиці.

Автори

666

ПАВЛІВ ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ (28.08.1931-07.10.1999). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки (1953). Працював в Українському аерогеодезичному підприємстві. У 1960—1963 — асистент кафедри геодезії Львівської політехніки, з 1963 - в Івано-Франківському філіалі Львівської політехніки. Із 1966 працював на кафедрі лісовпорядкування та геодезії Львівського лісотехнічного ін-ту. 1967 захистив кандидатську, 1987 - докторську дисертацію на тему: „Проблеми точності високоточного нівелювання та методи їх вирішення". З 1989 проф. Автор монографії „Проблеми високоточного нівелювання" (1980), навчального посібника „Геодезія" (1997). 1996 йому присвоєне почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України.

РУСИН МИРОСЛАВ ІВАНОВИЧ (13.02.1927). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки (1951). У 1951-58 працював у системі Головного управління геодезії і картографії інженером, старшим інженером, головним інженером експедиції. Із 1958 працював на кафедрі вищої геодезії та астрономії Львівської політехніки на посаді асистента, старшого викладача, доц. 1973 захистив кандидатську дисертацію на тему: „Деякі питання розв'язування геодезичних задач на великі віддалі". Опублікував майже 40 наукових праць у галузі вищої геодезії та геодезичної астрономії.

САВЧУК СТЕПАН ГРИГОРОВИЧ (30.08.1956). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки (1982). 1990 захистив кандидатську дисертацію. Із 1986 — науковий співробітник, з 1994-доц. кафедри вищої геодезії та астрономії, з 2001 - декан Ін-ту геодезії Львівської політехніки. Автор понад 40 наукових праць, серед них підручника „Вища геодезія. Сфероїдна геодезія".

ТРЕВОГО ІГОР СЕВІРОВИЧ (27.02.1939). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки (1961), пра-

цював на виробництві. З 1967 - аспірант, з 1969 - асистент, 1978 - доц., 2000 - проф. кафедри геодезії. З 2001 - декан Інституту геодезії Львівської політехніки. Захистив кандидатську (1972), докторську „Проблеми побудови геодезичних мереж у містах та методи їх вирішення" (1999) дисертації. Опублікував 145 наукових праць, серед них монографію (співавтор П.М.Шевчук) „Городская полигонометрия". Має винахід. Основні напрями наукової діяльності: розроблення та дослідження методів побудови міських геодезичних мереж з урахуванням впливу довкілля; проблеми метрологічної атестації світловіддалемірів та GPS. Почесний геодезист України, відмінник освіти України, Президент українського товариства геодезії і картографії.

ХИЖАК ЛЕВ СТЕПАНОВИЧ (04.08.1930). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки (1953), працював на кафедрі геодезії асистентом. Із 1960-62 - аспірант, із 1965 - старший викладач, а з 1966 - доц. кафедри астрономії і вищої геодезії. Із 1969 - доц. кафедри ТМОГВ. 1964 захистив кандидатську дисертацію на тему: „Вплив рефракції на геодезичні вимірювання в залісеній місцевості". Опублікував понад 80 наукових праць у галузі рефракції атмосфери та опрацювання геодезичних вимірювань.

ЦЕРКЛЕВИЧ АНАТОЛІЙ ЛЕОНТІЙОВИЧ (12.12.1951). Закінчив геодезичний факультет Львівської політехніки (1974). 1980 захистив кандидатську дисертацію. Із 1993 - доц. кафедри інженерної геодезії та кадастру. Автор майже 80 наукових праць, серед них - монографія (співавтор Г. О. Мещеряков) „Гравітаційне поле, фігура і внутрішня будова Марса." Співавтор Словника-довідника з кадастру, геодезії та природних ресурсів. Коло наукових інтересів охоплює астрономію, планетодезію, геофізику, планетарну та інженерну геодинаміку, кадастр та геоінформаційні системи.

БІБЛІОТЕКА ДЕРЖАВНОГО ФОНДУ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Державний фонд фундаментальних досліджень створений у березні 1992 р. для ґрантовї підтримки з державного бюджету ініціативних проектів. У рамках шостого конкурсу наукових видань 2000 р. започатковано створення бібліотеки Фонду. За результатами конкурсу видані такі монографії:

Гончар М. С.

Фондовий ринок

і економічний

ріст.

Редько В. Н.

Реляційні бази даних: табличні алгебри та SQL-подібні

мови

Анісімов А. В.

Алгоритмічна

арифметика великих чисел. Ефективна

реалізація

криптографії з ключами загального доступу

Сугаков В. Й.

Основи

синергетики

Поп С С. та ін.

Фізична

електроніка

Шпеник О.Б. та ін.

Метастабільні

атоми і молекули

Юхновський І.Р.

та ін.

Мікроскопічна

теорія фазових переходів у тривимірних

системах

Стрижак П. С.

Детермінований

хаос в хімії

Кузьминський Е.В.

Електрохімічні

системи прямого перетворення

сонячної

теплової

та хімічної

енергії в електричну

Гриньов Б. В.

Неорганічні

сцинтилятори: нові та традиційні

матеріали

Скороход В. В.

Фізико-хімічна

кінетика в наноструктурних

системах

Бондаренко Б. І.

Потенціали компонентів фізико-хімічних систем

Опекунов В. В.

Конструкційно-теплоізоляційні

будівельні матеріали

на

активованій

сировині

Костюк П. Г. та ін.

Біофізика

Негруцький Б. С.

Організація

білкового синтезу у вищих еукаріот

Царик Й. В. та ін.

Стратегія

популяції рослин у природних антропогенних

екосистемах

Карпат

Жук О.В.

Механізми рецепторно-лігандної

взаємодії та фармакологічні

ефекти

Галецький Л. С.

Атлас „Геологія і корисні копалини України "

Романенко В. Д.

Основи гідроекології (для студентів вищих закладів освіти, що

навчаються

за спеціальністю

„Екологія та охорона навколишнього

середовища")

Іутинська Г. О. та ін.

Функціонування

мікробних ценозів ґрунту в умовах

антропогенного

навантаження

Шинкарук В. І.

Енциклопедичний

філософський

словник

Наливайко Д. С.

Літературна теорія і

компаративістика

Група авторів

Культура українського

бароко

Цехмістро І. 3.

Холістична

філософія

науки

Зербіно Д. Д.

Наукова

школа: лідер і учні

Малицький Б. А.

Науково-технічна політика: методологія та

практика

Онопрієнко В. І.

Методологічні

питания наукознавства

Храмов Ю. О.

Історія розвитку природознавства в Украіні від найдавніїиих

часів

до початку XX ст.

Малиновський Б. М, Нариси з історії комп 'ютерної науки та техніки в Україні

Сегеда С. П.

Антропологічний

склад українського народу: етногенетичний

аспект

Бенч О. Г.

Памфіл Юркевич „Історія філософії права. Філософський щоденник".

Ранюк Ю. М.

Лабораторія № 1 (Нарис історії ядерно-фізичних

досліджень

в Україні)

Н А У К О В Е В И Д А Н Н Я

ГЕОДЕЗИЧНИЙ Е Н Ц И К Л О П Е Д И Ч Н И Й СЛОВНИК

За редакцією Володимира Літинського

Головний редактор Галина Шопа

Науковий редактор Олександр Гальчинський

Літературний редактор Леся Дячишин Художній редактор Володимир Гавло

Макет та комп'ютерна верстка: Віталій Лесівців, Роман Шопа, Віктор Нетоля, Наталя Кравчишин

Переклад термінів англійською мовою виконали:

Тамара Козланюк, Любов Бабій, німецькою: Яромира Костецька, Зоряна Кузик

УДК 528 ББК26. 12я21

Г354

Геодезичний енциклопедичний словник /За редакцією Володимира Літинського. - Львів: Євросвіт, 2001. - 668 с.: іл.

ISBN 966 7343-23-5

Геодезичний енциклопедичний словник - перше в Україні енциклопедичне видання в галузі геодезії та суміжних з нею наук. Словник містить майже 3800 статей з топографії, вищої геодезії, геодезичної астрономії, космічної геодезії, планетодезії, фізичної геодезії, інженерної геодезії, геодезичної гравіметрії, морської геодезії, картографії, аерофотознімання, фотограмметрії, геодезичного, фотограмметричного та аерознімального приладобудування, кадастру, теорії математичного опрацювання результатів геодезичних вимірювань. Назви статей також подано російською, англійською та німецькою мовами.

Для широкого кола фахівців геодезичних спеціальностей - науковців, викладачів, інженерів, студентів, а також спеціалістів суміжних з геодезією наук.

Підготовка видання та безкоштовне надання (1000 примірників) академічним та освітянським бібліотекам України здійснені за підтримки Державного фонду фундаментальних досліджень.

Здано до набору 09.12.2000. Підписано до друку 14.12.2001. Формат 70x100/16. Папір офсетний. Гарнітура Тайме. Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 54,28. Умовн. фарбовідб. 54,28. Тираж 1000.

Зам. 745-1.

СП „Євросвіт" 79005 м. Львів, а/с 6700

Надруковано з готових діапозитивів на ВАТ Л К Ф „Атлас"

79005, Львів, вул. Зелена, 20