- •1. Інвестиції в системі міжнародного руху капіталу. Міжнародний ринок прямих іноземних інвестицій
- •2. Форми і методи прямого іноземного інвестування
- •3. Форми і методи регулювання інвестування на національному та міжнародному рівнях
- •Фактори прямого іноземного інвестування
- •Форми стимулювання іноземної інвестиційної діяльності
- •4. Міжнародна інвестиційна діяльність України
- •8.1. Сутність і види міжнародної трудової міграції
- •8.2. Економічні та соціальні причини міжнародної трудової міграції
- •8.3.Наслідки міжнародної трудової міграції для країни-експортера:
- •8.4. Регулювання міжнародних міграційних процесів
- •8.4. Україна у світових міграційних процесах
- •9.1. Особливості формування та розвитку світового ринку праці
- •9.2. Світові центри тяжіння робочої сили
- •9.3. Роль і місце міжнародних організацій у регулюванні світового ринку праці
3. Форми і методи регулювання інвестування на національному та міжнародному рівнях
Тривала практика міжнародної інвестиційної діяльності довела, що політика стимулювання іноземних інвестицій має бути цілісною системою взаємопов'язаних заходів, органічним елементом стратегії соціально-економічного розвитку країни з огляду на взаємопов'язані фактори ПІІ (табл. 3.1.).
Таблиця 3.1.
Фактори прямого іноземного інвестування
Назва групи факторів
|
Фактори ПІІ
|
Глобально-економічні
|
- стан розвитку міжнародної економіки, міжнародних факторних ринків, насамперед ринку капіталів;
- стабільність світової валютної системи;
- рівень розвитку міжнародної інвестиційної інфраструктури;
- рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції
|
Загально-економічні
|
- темпи економічного зростання;
- співвідношення споживання і заощадження;
- ставка позичкового процента;
- середня норма прибутку в реальному секторі;
- стан транспортної інфраструктури;
- рівень і динаміка інфляції;
- стан платіжного балансу;
- середній рівень оподаткування |
Ресурсно-економічні |
- географічне положення;
- існування та якість природних ресурсів, насамперед рідких;
- демографічна ситуація
|
Політико-економічні |
- політична стабільність;
- ступінь втручання уряду в економіку; - відношення до іноземних інвестицій; - дотримання дво- та багатосторонніх угод; - "схильність до націоналізації";
- корумпованість влади; - існування радикальних політичних груп. |
Кожна країна має певну систему обслуговування міжнародного руху капіталу - сукупність правових актів, інститутів, економічних механізмів та інструментів, що формують і реалізують державну політику. Найбільшою популярністю серед урядів як у країнах базування, так і в приймаючих країнах користуються такі адміністративні та економічні методи та інструменти:
- надання державних гарантій. Гарантії можуть надаватися як країною базування, так і приймаючою країною. Уряди, зацікавлені в стимулюванні експорту капіталу, можуть надавати національним корпораціям гарантії повернення повної суми інвестованого капіталу або якоїсь його частини за рахунок державних джерел у разі націоналізації, стихійних лих, неможливості переведення прибутку за кордон, не конвертованості місцевої валюти й інших непередбачуваних обставин;
- страхування зарубіжних інвестицій може здійснюватись як приватними, так і державними агентствами;
- урегулювання інвестиційних суперечок;
- виключення подвійного оподаткування. Держави, корпорації яких особливо активно здійснюють взаємні прямі інвестиції, нерідко укладають угоди про виключення подвійного оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями. Корпорація платить у приймаючій країні тільки ту частину податку, яку вона не заплатила в країні базування;
- адміністративна і дипломатична підтримка. Прямі інвестори звичайно є об'єктом опіки з боку державних органів країни базування: зокрема, уряд може проводити переговори із зарубіжними країнами про створення найсприятливіших умов для національних інвесторів;
- створення вільних економічних зон. Досягти сприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і, особливо, постійно утримувати його на високому конкурентному рівні досить важко навіть для розвинутих країн, а для більшості країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою - майже неможливо. Тому урядом підтримується створення локальних зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною й апробованою в багатьох країнах формою таких зон є вільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів.
Важливою є галузева селективність іноземних інвестицій. Спираючись на інтереси національної безпеки, враховуючи стан і перспективи розвитку пріоритетних сфер і галузей, виділяють галузі, закриті для іноземного капіталу, та галузі, в яких участь іноземного капіталу обмежується: телекомунікації, ВПК, супутниковий зв'язок, експлуатація природних ресурсів тощо.
Таблиця 3.2.