15. Сталий та екологічний розвиток

Сутність процесу сталого розвитку (англ. – sustainable development) полягає у поєднанні та взаємному підсиленні (кумуляції) різноманітних, часто розпорошених дій та заходів з метою створення умов для такого процесу розвитку, який сам себе підтримує.

У просторі міста це означає спільні дії різних форм і суб’єктів управління, що мають однакові та рівні права.

Екорозвиток передбачає поєднання процесу стабільного розвитку з умовами довкілля. Можна сказати, що сьогодні тільки на окремих територіях існує інтеграція просторового розвитку з природним оточенням. Позитивні ефекти дотримання вимог екорозвитку можна спостерігати у деяких регіонах Данії, Нідерландів, Швеції, де органи місцевого самоврядування ефективно співпрацюють з загальнодержавними органами управління та суб’єктами господарської діяльності. Наприклад, у Нідерландах при широкій підтримці громадськості вже декілька років успішно втілюється загальнодержавна програма обмеження викидів в атмосферу двоокису вуглецю.

16. Маркетинг міського середовища

Серед сучасних концепцій управління містом визнаною стає орієнтація на методи маркетингу, тобто ^ипросування продукту на ринок. Хоча принципи маркетингу є спільними для різних продуктів, однак кожний об’єкт або продукт має свої особливості. Це стосується також міста, оскільки місто не можна ототожнювати, наприклад, з підприємством.

У містобудівному маркетингу можна виділити декілька характерних ознак:

1. Орієнтація на адресатів міської політики всередині міста (постійних мешканців) та за його межами (гостей, туристів).

2. Містобудівний маркетинг стосується міста у його цілісності, тобто географічного розташування, матеріального простору, людського потенціалу, засобів та знарядь виробництва, історико-культурної спадщини, історичних подій з причини складності сукупного продукту міста виділяються його сегменти, наприклад, маркетинг матеріального простору, культури, туризму.

3. Маркетинг міста вимагає інтенсивної співпраці між органами територіального самоврядування і приватним сектором та взаємної інформації “акторів” про їх інтереси, потреби, вимоги. Тільки тоді, коли ці інтереси відомі, можна їх координувати. Набуває великого значення загальна “атмосфера” міста та їхні внутрішнє і зовнішнє оцінювання.

4. Потрібна реальна орієнтація у процесі маркетингу (зворотний зв’язок), щоб його заходи не залишалися у сфері “добрих побажань”.

5. Окремі заходи ще не творять маркетингу міста. Маркетинг охоплює планування розвитку, запланований та постійний контроль за процесом розвитку міста (моніторинг).

Сукупний продукт маркетингу – місто – є дуже складним, тому його необхідно поділити на декілька субпродуктів: нерухомість, розташування (ділянки, території); події (історичні, сучасні); потенціал історико-культурної спадщини; інфраструктура обслуговування; інтелектуальний потенціал.

Специфіка маркетингу міста полягає в тому, що один і той самий продукт може мати різних покупців. Тому під час творення (моделювання) міського продукту прийнято дотримуватися таких етапів:

А. Вибір продукту (наприклад, історико-культурна спадщина).

Б. Визначення ринкових шансів певного продукту, тобто детальний аналіз міського потенціалу у сфері цього продукту.

В. Сегментація ринку потенційних покупців, це означає виділення відносно однорідних груп споживачів для визначення їхніх потреб відносно цього продукту.

Г. Оцінювання атрактивності (привабливості) виділених сегментів ринку з погляду можливої користі для міста.

Д. Вибір бажаного поля маркетингових дій міста і визначення їх мети.

Ж. Програмування процесу маркетингу для даного продукту і сегменту ринку: встановлення цін, способів поширення і продажу та інструментів маркетингової інформації.

17. Моделювання розміщення громадських центрів

18. Напрямки світової урбанізації

19. Проблеми урбанізації в Україні

20. Розпланування території

21. Територіальні рівні

22. Комплексне оцінювання території

23. Соціальні передумови розселення

З метою збалансованого розвитку територій (наприклад, локальних систем розселення в межах внутрішньообласних адміністративних районів) складаються програми соціально-економічного розвитку.

До основних розділів програм належать: характеристика населення (показники чисельності, структури віку та природного руху населення, міграційних процесів, структури трудових ресурсів); програма розвитку промислового виробництва, сільського та лісового господарства, науки та освіти, транспорту та зв’язку; програма розвитку сельбищної території з комплексом її обслуговування, створення сприятливого санітарно-гігієнічного та соціально-культурного середовища; програма охорони та відтворення природних засобів території.

Система критеріїв комплексного соціально-економічного оцінювання є доволі складною та містить: міжгалузеве повне оцінювання умов розвитку всіх видів виробництва у районі проектування; оцінювання умов розвитку невиробничих галузей та життєдіяльності населення; оцінювання умов демографічного відтворення; оцінювання умов відтворення природного середовища; економіко-будівельне оцінювання проектного вирішення.

Соціально-економічна ефективність проектованих заходів може бути забезпечена шляхом дотримання наступних вимог: раціональне нормування використання територіальних засобів для різних видів діяльності; розташування функцій на території стосовно розташування відповідних засобів; просторова раціональна організація та взаємозв’язок функціональних процесів на проектованій території; інженерне забезпечення території.

24. Екологічні вимоги

25. Просторово-естетичні аспекти

Протягом останніх десятиліть постійно зростає урбанізованість територій, однак, разом з тим суспільство підвищує вимоги до зовнішнього вигляду (образу) не тільки забудованих дільниць міст, але і до ландшафту великих просторів.

Головне завдання архітектора – урбаніста полягає у збереженні цінностей сформованої архітектурно-ландшафтної структури та опрацюванні заходів щодо її покращання і вдосконалення. При цьому потрібно використовувати заходи, спрямовані на збереження сформованого образу цінних ландшафтів, цілеспрямованого перетворення культурних ландшафтів, розкриття для огляду цікавих пейзажів, маскування естетично непривабливих пейзажів.

Особливе місце при опрацюванні схем розпланування сьогодні належить проблемам охорони культурної спадщини.

Згідно з Законом про охорону культурної спадщини України об’єкти культурної спадщини за типами поділяються так: а) споруди (твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами); б) комплекси (ансамблі); в) визначні місця. За видами такі об’єкти поділяються на: а) археологічні; б) історичні; в) монументального мистецтва; г) архітектури та містобудування; д) садово-паркового мистецтва; ж) ландшафтно-природні території.

Згідно з Земельним кодексом України в окрему категорію виділяються землі історико-культурного призначення. До них належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові кладовища), могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам’ятки скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару, укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших поселень, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.