Збудник сапу
Сап — інфекційна хвороба однокопитних тварин, що перебігає частіше хронічно, характеризується утворенням специфічних вузликів у внутрішніх органах, на слизових оболонках і шкірі, при розпаді яких формуються різної величини виразки (рис. 35). Інфекція передається також людям.
Діагностику сапу здійснюють за допомогою серологічного, бактеріологічного та алергічного методів, причому перший з них має домінуюче значення. Серологічна діагностика ґрунтується на виявленні у сироватці крові хворих тварин антитіл до сапного антигену за допомогою РЗК. Діагностичним титром сироватки вважається розбавлення 1 : 10.
При бактеріологічній діагностиці проводять мікроскопічне, бактеріологічне й біологічне дослідження. Для мікроскопії мазки готують із гною та уражених тканин, фарбують за методами Грама, Романовського—Гімза, Леффлера з використанням старих розчинів синьки. В позитивних випадках знаходять грамнегативиі поліморфні палички, які розміщуються парами, у вигляді ниток. Спостерігається також нерівномірність забарвлення клітин (зернистість).
Для виділення культур збудника сапу із патологічного матеріалу висів здійснюють на гліцериновий МПБ, МПА, картоплю з гліцерином. Виділені культури ідентифікують на підставі морфологічних, біохімічних даних, досліджують на рухливість, а також ставлять РА на склі з сапною сироваткою.
Біопробу проводять на золотистих хом’яках або морських свинках. Суспензією патологічного матеріалу на фізіологічному розчині (1 : 10) підшкірно або в порожнину очеревини заражають золотистих хом’яків у дозі 0,1—1 мл, морських свинок — 3—5 мл. В позитивних випадках через 3—4 дні на місці підшкірного введення утворюється виразка, тварини пригнічені, у них виникають риніт, кон’юнктивіт, у самців — орхіт. Золотисті хом’яки гинуть на 5—7-й, морські свинки — на 8—15-й день після зараження. При розвитку клінічних ознак тварин усипляють ефіром, із внутрішніх органів роблять висіви на живильні середовища.
Масове дослідження тварин на сап проводять алергічним методом. Алерген малеїн наносять на кон’юнктиву в дозі 4—5 крапель. Реакцію враховують через 3, 6, 9, 12 і 24 год. При позитивній реакції кон’юнктива червоніє, набрякає, із внутрішнього кутка ока у вигляді тяжа виділяється слизисто-гнійна маса.
Збудник бешихи свиней (Егysipelotrix rhusiopathiae )
Бешиха свиней (Erysipelas suis – лат.; Diamond disease – англ., рожа, рос.) — гостра інфекційна хвороба. Характеризується ознаками септицемії, ериматозними явищами шкіри, зрідка ендокардитом та запаленням суглобів. Вперше захворювання було вивчене Л. Пастером і Тюйє (1882). Нині його реєструють у багатьох країнах світу.
Діагностика. В лабораторію надсилають труп, або шматочки серця, селезінки), нирку , трубчасту кістку. В разі хронічного перебігу – обов»язково серце (з клапанами).
Готують мазки-відбитки з внутрішніх органів, фарбують за Грамом та мікроскопують. У позитивних випадках спостерігають грампозитивуні палички, розташовані поодинці, невеличкими групами, а в мазках, виготовлених з уражених клапанів серця, - ниткоподібні форми, інколи грамнегативні.
Здійснюють посіви на МПА та МПБ, інкубують в аеробних умовах протягом доби (в разі відсутності ознак росту, - ще 24 години). Отриману культуру ідентифікують за морфологічними, культуральними ознаками та серологічними і біологічними властивостями. Досліджують на рухливість. Серологічну ідентифікацію здійснюють шляхом постановки РА , використовуючи стандартну гіперімунноу сироватку проти бешихи свиней. На предметне скло наносять краплю сироватки, розбавленої фізрозчином 1 : 50, а потім, за допомогою бактеріологічної петлі, вносять добову культуру мікроорганізму, вирощеного на МПА, й ретельно змішують. Якщо мікроорганізм є збудником бешихи, спостерігають явища аглютинації – з’являються крупинки та пластівці, сироватка становиться прозорою.
Біологічне дослідження здійснюють на білих мишах масою 16 – 18 г. чи голубах. Мишам вводять підшкірно 0,1 – 0,2 мл суспензії з патологічного матеріалу (1 : 10) або 24-годинну бульйонну культуру.
При наявності в матеріалі збудника бешихи миші гинуть протягом 2 – 4 діб. Голубам матеріал вводять внутрішньом’язво в дозі 0,2 – 0,3 мл. Вони гинуть при наявності збудника бешихи за такий же термін, що й миші. Тварин, що загинули, розтинають, готують мазки, мікроскопують їх та, при необхідності, здійснюють реізоляцію збудника шляхом висіву на живильні середовища.
Експресдіагностику бешихи можна здійснити за допомогою РІФ чи ПЛР. Діагностуючи бешиху свиней слід, перш за все, здійснювати диференціацію від збудника лістеріозу та мати на вазі, що крім Егysipelotrix rhusiopathiae існує ще один вид мікроорганізмів – Егysipelotrix tonsillarum , який належить до цього ж роду, проте для свиней мало патогенний. Необхідно також знати, що в організмі білих мишей може перебувати подібна за морфологією Bact. мurisepticum, яка на відміну від збудника бешихи, ферментує цукрозу, непатогенна для голуба та не аглютинується проти бешиховою сироваткою.