Патогенні мікоплазми

Мікоплазми (плевропневмонієподібні організми — ПППО) — 576 Рlеurорneumonia-lіке оrganism — велика група надзвичайно полі- морфних мікроорганізмів - прокаріотів, що не мають ригідної кліинної стінки. Розмір мікоплазм коливається від 0,7—1 до 8—10 мкм.

Діагностика. Лабораторна діагностика ґрунтується на результатах мікоплазмологічного дослідження.

У лабораторію надсилають вміст ураженої частки вим’я, виділення з очей, суглобів, кров. Від трупів—головний мозок, шматочки паренхіматозних органів, лімфатичні вузли, спинномозкову рідину. Матеріал ^повинен бути абсолютно свіжим. Лише при такій умові вдається виділити збудника.

Спочатку мікроскопують пофарбовані мазки. В позитивних випадках виявляють поліморфні клітини.

Посів здійснюють на спеціальні живильні середовища. Виділити збудника в першому пасажі вдається рідко. Частіше доводиться здійснювати 2—3 послідовних пасажі, а інколи й більше.

Біопробу ставлять на лактуючих козах і козенятах. Патологічний матеріал, звільнений від сторонніх мікроорганізмів за допомогою пеніциліну та ацетату талію або фільтруванням через бактеріальні фільтри, у дозі 5—10 мл вводять підшкірне або в молочну цистерну. Розвиток характерних ознак спостерігається через 2—14 днів після зараження.

Запропоновано також ряд серологічних реакцій (РЗК, РА, РДП) для ретроспективної діагностики захворювання, однак вони не знайшли широкого застосування у практиці.

Хламідії

Діагностика. При діагностиці хламідійних інфекцій спираються на комплекс клінічних та епізоотичних показань, однак основною підставою для постановки діагнозу слугують результати лабораторних досліджень. У лабораторній діагностиці хламідіозу тварин застосовують бактеріологічний та серологічний методи, які використовують у відповідності до „Настанови з лабораторної діанетики хламідіозів сільськогосподарських тварин”, затвердженої Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства АПК України в 2008 році. Для лабораторних досліджень на хламідіоз направляють асептично відібрані шматочки плаценти, легенів, печінки, селезінки, лімфовузлів, вагінально-маточний секрет, сичуг абортованого плоду або цілий плід, сім’яники, ексудат з грудної або черевної порожнин, зіскоби з кон’юнктиви очей, слизової матки, еякулят в об’ємі не меншому 1 см 3 , глибоко заморожену сперму не менш 4 гранул, проби інших органів і таканин. Патологічний матеріал відбирають не пізніше ніж через 2 години після загибелі, забою або аборту в стерильні закриті гумовими пробками флакони. Флакони з патологічним матеріалом або еякулят транспортують в термосі з льодом, глибоко заморожену сперму в контейнері з рідким азотом в день відбору матеріалу, але не пізніше ніж за 24 години після відбору матеріалу, при умові зберігання на холоді з дотриманням застережень, що виключають розповсюдження збудника інфекції.

Залежно від епізоотологічної обстановки захворювання може перебігати в гострій, хронічній і латентній формах. В усіх випадках ураховують те, що інфекція уражує тварин різних вікових груп. При клінічному огляді звертають увагу на наявність у новонароджених тварин бронхопневмоній, ентеритів, кон'юнктивітів, ураження у 10—15 % тварин суглобів і центральної нервової системи. Кількість абортів і мертвонароджень значно коливається. Якщо серед корів протягом року абортують 7—10 %, то серед разових свиноматок цей показник досягає 100 %. Звертають увагу на погіршення якості сперми у плідників, ураження у них статевої сфери, скорочення періоду їх використання.

У лабораторіях ветеринарної медицини діагноз установлюють із застосуванням таких методів:

- ізоляція хламідій на курячих ембріонах, лабораторних тваринах, культурах клітин з наступною ідентифікацією в реакції імунофлюоресценції (РІФ), імуноферментним методом (ІФА), полімеразно-ланцюговою реакцією (ПЛР);

- виявлення антигену хламідій в патологічному матеріалі та в спермі за допомогою РІФ, ІФА, ПЛР;

- виявлення хламідій методами світлової мікроскопії з подальшою ідентифікацією в РІФ;

- виявлення ДНК хламідій в патматеріалі, спермі, зіскобах з кон'юнктиви та слизвох оболонок генітальних органів за допомогою ПЛР;

- виявлення зростання титрів антитіл до хламідій у сироватках крові методами РЗК, РНГА, ІФА при дослідженні парних сироваток крові з інтервалом 2-4 тижні.

Діагноз на хламідіоз вважають установленим при одержанні позитивних результатів в одному з нижченаведених випадків:

- хламідії виділені з патматеріалу або сперми на курячих ембріонах, лабораторних тваринах, у культурах клітин і ідентифіковані в РІФ, ІФА, ПЛР;

- виявлений антиген хламідій методами ІФА, РІФ;

- - хламідії виявлені за допомогою ПЛР.

Із патологічного матеріалу готують мазки, які фарбують методами Стемпа, Маккіавелло, Романовського —Гімза, толуїдиновим синім для звичайної мікроскопії і акридиновим оранжевим — для люмінесцентної. У мазках із плаценти, як правило, виявляють значну кількість хламідій на різних стадіях розвитку: дрібні елементарні тільця розміщуються невеликими скупченнями в цитоплазмі клітин або за їх межами; ініціальні тільця — парами, по чотири, короткими ланцюжками типу диплострептокока, скупченнями по 8,16, інколи й більше часток.

Після обробки акридиновим оранжевим зрілі елементарні тільця у люмінесцентному мікроскопі флуоресціюють зеленим кольором, проміжні форми відрізняються чергуванням оранжевих і жовтих тонів.

Концентрація тілець хламідій значно нижча в інших матеріалах порівняно з плацентою. Методами Стемпа і Маккіавелло тільця хла- мідій фарбуються у червоний колір на синьому фоні, за Романовським—Гімза — в синьо-фіолетовий.

Важливе діагностичне значення має реакція імунофлуоресценції (РІФ), яку можна проводити в прямому і непрямому варіантах. У пер- шому випадку використовують імунні хламідійні глобуліни, мічені ФІТЦ, які зв'язуються з тільцями, хламідій як з антигеном, що й сприяє їх інтенсивному світінню в люмінесцентному мікроскопі (рис. ). Такі глобуліни можуть виявляти хламідії незалежно від їх походження.

Виділяти хламідії можна лише в спеціальних режимних лаборато- ріях. З цією метою спеціально обробленою суспензією патологічного матеріалу, звільненого від бактерій і грибів, заражають у жовтковий міхур 6—7-денні курячі ембріони. Специфічна загибель останніх розпочинається на 3—4-й день і триває до 10—12-го дня після зара- ження. У мазках із стінки жовткового міхура загиблих ембріонів виявляють тільця хламідій, які частіше розміщуються у вигляді на- миста по периферії епітеліальних клітин.

Більшість штамів хламідій виявилися патогенними для молодняку білих мишей при різних способах їх зараження.

ЦПД в культурах клітин з'являються не раніше 4-го дня після зараження й характеризуються округленням клітин, які стають більш темними і відшаровуються від скла. В цитоплазмі клітин виявляють скупчення хламідій у вигляді колоній.

Виділені за допомогою курячих ембріонів, лабораторних тварин або культур клітин штами ідентифікують як хламідії на підставі мор- фологічних, тинкторіальних ознак та за антигенною структурою. При ідентифікації хламідій достовірні результати також одержують від застосування імуноферментного аналізу (ІФА). Допоміжне значення при діагностиці хламідіозу мають реакції дифузійної преципітації (РДП), гемаглютинації і її затримки (РГА та РЗГА), пасивної гемаглютинації (РПГА). Для серологічнії діагностики хламідіозу найбільш вживаною є реакція зв'язування комплементу (РЗК) та її модифікації — інгібіторна РЗК і реакція тривалого зв'язування комплементу.

Алергічна діагностика хламідіозу майже не розроблена і застосо- вують її тільки для виявлення орнітозу у людей.