14. Кровообіг в окремих ділянках організму

Церебральний кровообіг. Мозок для свого живлення отримує набагато більше крові, ніж інші органи – біля 10–15% хвилинного об’єму крові.

Основний притік крові до головного мозку відбувається через чотири артерії: дві внутрішні сонні та дві вертебральні.

Кров, що відтікає від мозку надходить у вени, які утворюють синуси в твердій мозковій оболонці.

Важливою особливістю мозкового кровообігу є безперервність кровоплину, що забезпечує постійне надходження кисню до нейронів. Останні гинуть вже через 5–6 хв., якщо кисень перестане до них надходити.

Кровообіг у серці. Кров у міокард надходить двома вінцевими артеріями.

Кровообіг у вінцевих судинах серця здійснюється переважно під час діастоли.

У момент систолічного напруження шлуночків серцевий м’яз стискає розташовані в ньому судини і тому кровоплин зменшується.

Роль одного з механізмів зберігання О2 відіграє міокард, який має численні мітохондрії і високий вміст гемоглобіну.

Емоційний стан може викликати посилення чи послаблення потоку крові у міокарді.

Легеневий кровообіг.

У легені кров надходить як з малого (через легеневу артерію), так і великого (бронхіальні артерії) кола кровообігу, проте газообмін між венозною кров’ю та повітрям, що надходить у легені, здійснюється лише за рахунок малого кола.

Ємність судинного русла легень може значно зменшуватись або збільшуватись, оскільки легенева тканина дуже еластична та здатна розтягуватись.

Унаслідок цього наповнення кров’ю легень може змінюватися в межах 10–25% до загального об’єму крові, тому легені є одним із органів, що депонують близько 10% всієї крові організму.

Кровообіг у печінці.

Кров із шлунка, кишечнику і селезінки по ворітній вені надходить у печінку, де ця судина розпадається на сітку венозних капілярів, які об’єднуючись, утворюють печінкові вени.

Тому кров, що надходить по ворітній вені у печінку двічі проходить через її капіляри.

Така будова капілярної системи забезпечує проходження всієї маси крові через гепатоцити та звільняє її від отруйних продуктів обміну (індолу, крезолу, скатолу, фенолу).

Завдяки розгалуженій капілярній мережі печінка може депонувати при необхідності до 20% всієї крові організму.

Особливості кровообігу в селезінці.

Селезінка має дуже своєрідну будову кровоносних судин. Артерії в її пульпі утворюють китичку кінцевих гілочок, які закінчуються сліпими розширеннями.

Через отвори в стінках цих розширень кров безпосередньо вливається в пульпу, а звідти вже надходить у венозні синуси, що також мають стінки з отворами.

Завдяки такій будові судин, селезінка може вібрати в себе значний об’єм крові, тому близько 16% загальної кількості крові, що знаходиться в організмі, може депонуватися в цьому органі.

Під час скорочення добре розвинутої гладенької мускулатури з селезінки при необхідності в загальне русло може надходити близько 75% депонованої крові.

Кровообіг у скелетних м’язах.

Для живлення скелетних м’язів людини потрібно близько 1 л/хв. крові, що становить 15–20% хвилинного об’єму всієї крові.

Під час значного фізичного навантаження кровоплин у скелетних м’язах може зростати більше ніж у 30 разів і перебирати на себе до 90% хвилинного об’єму крові.

Проте під час максимальних скорочень скелетного м’яза внаслідок перетискання судин між м’язовими волокнами кровоплин зменшується і не задовольняє потреб м’яза в поживних речовинах та кисні.

Регуляція кровообігу. На інтенсивність кровообігу впливає цілий ряд різноманітних факторів і передусім зміна діаметра кровоносних судин.

Судинозвужувальна дія пояснюється тим, що по симпатичному нерву до кровоносних судин надходять імпульси, які підтримують їх стінки у стані деякої напруги.

Парасимпатичні нерви, на відміну від симпатичних, не мають постійного судинорозширювального впливу і в регуляції просвіту судин вони відіграють допоміжну роль.

Судиноруховий центр. Центральна нервова система надсилає до мускулатури судин по симпатичних нервах безперервні імпульси, які надходять з судинорухового центру. Він знаходиться в довгастому мозку на дні ІV мозкового шлуночка і вперше був відкритий у 1871 р. Овсянниковим.

Судиноруховий центр складається з двох відділів – судинозвужувального і судинорозширювального.

Судинозвужувальний центр знаходиться в постійному збудженні, яке підтримується рефлекторним та гуморальним шляхом.

Судинозвужувальний центр отримує імпульси з периферії від рецепторів, розташованих в різних органах і тканинах, особливо в стінці дуги аорти, серці, сонних артеріях.

Важливе значення мають пресобарорецептори, розташовані в дузі аорти і в ділянці розгалуження сонної артерії на зовнішню та внутрішню (каротидний синус).

Місця розташування пресорецепторів, які регулюють кровообіг та тиск крові, називають судинними рефлексогенними зонами, вони тісно зв’язані з судиноруховим центром.

Гормони наднирників – адреналін і норадреналін, задньої долі гіпофіза (вазопресин) викликають звуження артерій і артеріол органів черевної порожнини і легень. Проте, судини головного мозку та серця розширюються, що сприяє покращенню живлення серцевого м’яза та тканин мозку.

Нервова та гуморальна регуляція кровообігу тісно пов’язані. Наприклад, адреналін, який виділяється при подразненні симпатичної нервової системи, перестає діяти завдяки виділенню в кров амінооксидази, що руйнує гормон.

Дихання

1. Дихання – це сукупність процесів в організмі тварин і рослин, в результаті яких здійснюється споживання кисню і виділення вуглекислого газу.

У структурі дихання вищих тварин (ссавців) і людини виділяють наступні етапи:

а) газообмін між дихальною системою і зовнішнім середовищем (зовнішнє дихання, легенева вентиляція);

б) обмін газів в легенях між альвеолярним повітрям і венозною кров’ю капілярів малого кола кровообігу;

в) транспорт кисню і вуглекислого газу кров’ю;

г) обмін газів між артеріальною кров’ю капілярів великого кола кровообігу і клітинами тканин;

д) внутрішньоклітинне дихання як сукупність реакцій біологічного окиснення органічних енерговмісних речовин з утворенням енергії, необхідної для здійснення процесів життєдіяльності як окремих клітин, так і організму в цілому, а також кінцевих продуктів обміну речовин.

2. Функції системи дихання.

Крім газообміну між організмом і зовнішнім середовищем, система органів дихання виконує багато інших функцій:

- бере участь у виділенні із організму кінцевих продуктів обміну речовин (вуглекислий газ і вода);

- у терморегуляції (випаровування води із поверхні органів дихальної системи);

- у підтримці на постійному рівні кислотно-основного балансу внутрішнього середовища організму тварин;

- в імунному захисті (в легенях синтезується імуноглобулін А);

- у регуляції зсідання крові (внаслідок синтезу в легеневій тканині тромбопластину і гепарину);

- у депонуванні крові (завдяки густій мережі капілярів малого кола кровообігу в легенях) та інші.