4. Акт вдиху (інспірація).

Грудна герметично закрита клітка у тварин при вдиху розширюється у різних напрямках (спереду назад, згори вниз і в сторони) за рахунок одночасного скорочення м’язів-вдихачів (зовнішніх міжреберних м’язів і діафрагми).

Розширення герметично закритої грудної клітки спереду назад відбувається внаслідок скорочення діафрагми при фіксованому сухожилковому центрі. Діафрагма стає конусоподібною, при цьому нутрощі тварини в черевній порожнині відсуваються дещо назад.

При паралічі діафрагмального нерва настає гіпоксія (кисневе голодування), асфіксія (удушення) і смерть.

Услід за розширенням грудної клітки відбувається і розширення легень. При цьому тиск повітря в легенях стає дещо нижчим від атмосферного (на 1-3 мм рт. ст.) і тоді повітря через повітроносні шляхи надходить у легені до моменту вирівнювання величини тиску.

При необхідності здійснення організмом посиленого акту вдиху крім основних м’язів-вдихачів скорочуються також допоміжні м’язи-вдихачі, в яких одна точка прикріплення знаходиться на відповідних ребрах, а інша – на певних ділянках хребетного стовпа (дорзальний зубчастий краніальний м’яз, піднімачі ребер, дорзальний драбинчастий м’яз).

Скорочення цих м’язів викликає суттєвіше збільшення об’єму герметично закритої грудної клітки і більшого надходження повітря в дихальну систему.

5. Акт видиху (експірація).

Через 1-5 секунд після завершення акту вдиху (залежить від частоти дихання) настає акт видиху.

Спочатку він відбувається пасивно внаслідок розслаблення м’язів–вдихачів (діафрагми і зовнішніх міжреберних м’язів), а потім переходить в активну фазу під час якої починають скорочуватись м’язи–видихачі (експіратори).

Основними м’язами- експіраторами є внутрішні міжреберні м’язи і м’язи черевної стінки (прямий, поперечний, зовнішній та внутрішній косі м’язи живота).

При цьому об’єм грудної клітки зменшується у різних напрямках (вона тисне на легені), що призводить до підвищення тиску в легенях порівняно із зовнішнім середовищем.

Під час акту видиху відбувається вихід повітря із альвеол легень через повітроносні шляхи у зовнішнє середовище до часу вирівнювання величини тиску повітря.

При посиленому видиху відбувається більш інтенсивне скорочення внутрішніх міжреберних м’язів і м’язів черевної стінки, а також скорочуються допоміжні м’язи-видихачі (каудальний дорзальний зубчастий м’яз, поперековий м’яз грудної клітки та інші), які забезпечують більш суттєве зменшення об’єму грудної клітки.

6. Типи дихання. Розрізняють три типи дихання. Якщо у тварини при вдиху переважає скорочення зовнішніх міжреберних м’язів і більше виражені коливання грудної стінки, то це вказує на реберний або грудний тип дихання.

Якщо збільшення об’єму грудної клітки відбувається за рахунок скорочення діафрагми і м’язів черевної стінки, то це є діафрагмальний, або черевний тип дихання.

У більшості здорових тварин, за винятком собак і хутрових звірів, спостерігається змішаний, або грудочеревний тип дихання, при якому інтенсивність дихальних рухів грудної клітки та черевних стінок майже однакова.

Зміна нормального типу дихання у тварин на інший вказує на захворювання.

Грудний тип дихання у тварин появляється при хворобах діафрагми та деяких хворобах шлунка і кишечнику.

Черевний тип дихання у тварин характерний при ураженнях плеври, легень і переломах ребер.

Тип дихання у тварин визначають методом спостереження, оглядаючи тварину збоку, за ступенем участі в дихальних рухах грудних і черевних м’язів.

7. Частота дихання. Під частотою дихання розуміють кількість дихальних актів (вдихів і видихів), здійснених твариною за 1 хвилину.

Частота дихання у тварин різних видів неоднакова і залежить від інтенсивності обміну речовин в організмі (віку тварин, фізичного навантаження, продуктивності, фізіологічного стану, статі, часу доби, сезону року, температури зовнішнього середовища та інших факторів).

У молодих тварин дихання частіше, ніж у дорослих. У високопродуктивних тварин частота дихання вища порівняно з малопродуктивними.

Частота дихання підвищується у самок під кінець вагітності.

Дихання сповільнюється під час сну, прискорюється – при фізичних навантаженнях, а також при підвищенні температури зовнішнього середовища. Частоту дихання визначають методом спостереження за рухами грудної і черевної стінки за 1 хв., а в коней і кролів – за рухами крил носа; у холодний період – по клубочках пари, що з’являється при видиху повітря, у птахів – за коливаннями хвоста; аускультацією трахеї і легень – за кількістю шумів.