10. Наочні методи музичного навчання

Загальні методи музичного навчання можна віднести до бінарної групи методів навчання, де суто метод, тобто взаємодія, поєднується з формою або видом діяльності. Таким чином в основі загальних методів лежить поєднання словесних, наочних і практичних видів та форм організації діяльності, з конкретними взаємодіями викладачів та учнів спрямованих на передачу та засвоєння конкретних музичних знань, умінь та навичок.

Загальні методи музичного навчання поділяються на:

1) Метод навчання теорії та історії музики;

2) Методи навчання гри на інструменті, співу та диригуванню;

3) Методи навчання та розвитку музичних якостей.

ІІ) Методи навчання теорії та історії музики.

Навчання музичної грамоти та теорії музики відрізняється від будь-якого іншого навчання тим, що його предметом є музика – як вид мистецтва, а не наукова теорія, якою можна оволодіти тільки завдяки розумовим якостям. Навчання потребує не тільки розумових якостей: пам’ять, мислення, увага і т.д., а й музичних здібностей, розуміння і здатності сприймання музичного явища не тільки зоровими і слуховими органами відчуття.

Методи навчання теорії музики можна поділити на такі групи:

1) Словесно-інформаційні методи – дії, пов’язані з словесною діяльністю, під час якої передається інформація та засвоюється зміст тем: лекція, розповіді, бесіди, темою яких є історія та теорія музичного мистецтва;

2) Словесно-наочні методи – передбачають дії, під час яких словесні пояснення доповнюються елементами ілюстрації, демонстрації та використанням схем, таблиць, аудіо та відео, використанням викладачем фрагментів музичного матеріалу тощо.

3) Словесно-практичні методи – характеризуються діями, що передбачають практичну діяльність учнів під час навчання виконання письмових вправ, написання диктантів, рішення задач, практичне програвання музичних побудов, тем, фрагментів, які складають зміст матеріалу, що вивчається, а також самостійна робота з книгою. 

ІІІ)Методи навчання гри на музичному інструменті, співу та диригування.

В основі цих методів лежить практична виконавська діяльність:

1) Наочно-інформаційні методи – включають в себе дії, що сприяють усвідомленню учнями загального змісту і сутності музичного твору та особливостей його виконання: демонстративне виконання викладачем фрагментів або цілого музичного твору. Усний музичний теоретичний аналіз тем (поділ на частини), вияв складностей теоретичного характеру, особливостей фактури, аплікатури, теситури та схеми диригентського жесту.

2) Практично-пошукові методи навчання – передбачають дії, що пов’язані з практичним відпрацюванням та засвоєнням технічних та художніх навичок під час виконання музичного твору: читка з листа нового твору, багаторазове програвання, приспівування окремих місць, метроритмічне відпрацювання, домашня та самостійна робота.

3) Практично-еврістичні методи – передбачають дії, кінцевим результатом яких повинні бути певні творчі відкриття, особливо це характерне на завершальних стадіях роботи над музичним твором, коли при кожному практичному виконанні є поява створення неповторних образів індивідуального характеру, застосування незвичайних технічних прийомів виконання, індивідуальна інтерпретація музичного твору, виконання його окремих фрагментів, випробування нетрадиційних прийомів виконання.

4) Комплексні методи – характеризуються застосуванням словесних, наочних і практичних дій одночасно: показ (демонстрація), розповідь (пояснення), тренування (практичне відпрацювання).

IV)Методи навчання та розвитку музичних якостей.

Щоб задатки перетворилися на здібності, а здібності в якості, треба постійно їх розвивати. У практиці музичного навчання їх умовно можна поділити на 2 групи:

1) Методи розвитку музичних здібностей – це взаємодії, метою яких є розвиток навичок аналітичного сприйняття навчального матеріалу. Ці навички складають основу музичних якостей. Сюди включають:

а) навички звуковисотного аналітичного сприйняття (музичний слух).

б) навички метроритмічного , аналітичного сприйняття (відчуття темпу і ритму)

в) навички тембро-динамічного сприйняття (відчуття тембру і динаміки)

г) для розвитку навичок слуху, ритму, динаміки, тембру використовуються практично-аналітичні методи, що ґрунтуються на прийомах аналізу і порівняння: розбір та побудова акордів, їхнє прослуховування та аналітичне порівняння, підбирання на слух музичних фрагментів, імпровізування на музичному інструменті, письмові та усні музичні слухові вікторини, диктанти тощо.

2) Методи навчання довільного музичного відтворення – дії, пов’язані з прищепленням навичок довільного практичного музичного виконання, яке не потребує ретельного аналітичного осмислення музичного матеріалу: розігрування, виконання гам, вправ, вокалізів, вивчення напам’ять вправ з сольфеджіо, сольфеджування з аркуша, підспівування, підігрування, колективне музикування на слух, підстукування тощо.

Наочний матеріал є незамінним засобом збагачення учнів новими уявленнями і вдосконалення вже наявних в них уявлень. Засоби наочності, які використовуються з цією метою, повинні відображати дійсність як можна повніше, у всьому багатстві її проявів. Особливо виразно повинні бути показані ті елементи об’єкта, які є для нього суттєвими і на які необхідно звернути увагу учнів.

К. Ушинський запропонував декілька способів та прийомів роботи з наочними посібниками для активізації розумової діяльності учнів та формування у них чуттєвого образу. Саме чуттєвий образ предмету навчання, сформований на основі наочного посібника є, на думку педагога, найголовнішим в навчанні, а не сам наочний посібник. Вчений розумів, що наочне навчання сприяє правильному переходу думки учня від конкретного об’єкту до абстрактного. Наочність, на думку К.Ушинського, збагачує коло уявлень учня про реальний світ, робить навчання більш доступним, конкретним та цікавим, розвиває спостережливість та мислення.

Проблемі використання принципу наочності приділяли значну увагу педагоги: В. Болтянський, А. Брушлинський, Я. Коменський, А. Леонтьев, Г. Песталоцці, Ж. Руссо, К. Ушинський, Л. Фрідман, І. Осмоловська та ін. В їх працях розглядалась роль та значення наочності в утворенні, формуванні понять та продуктивній навчальній діяльності учнів.