- •1.Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.
- •2.Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.
- •3. Світоглядна природа і місія філософії.
- •4.Проблемне поле філософії. Основне питання філософії.
- •5.Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва.
- •2. Проблема людини в філософії Просвітництва (ж.Ламетрі, ж.Ж.Руссо).
- •3. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії.
- •4. І.Кант – фундатор німецької класичної філософії. Його основні ідеї.
- •5.Філософські погляди г. Гегеля.
- •6.Антропологічний принцип л. Фейербаха.
- •7.Філософія марксизму.
- •1. Виникнення сучасної філософії та її особливості.
- •2. “Філософія науки”: позитивістський напрям у філософії.
- •3. “Філософія життя” (а.Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •4. Психоаналітична філософія : фройдизм та сучасний психоаналіз.
- •5.Екзистенціалізм.
- •6. Феноменологія та герменевтика.
- •1. Давньослов’янська міфологія – колиска філософської думки України.
- •2. Філософська думка Київськї Русі.
- •3. Гуманізм епохи Відродження в Україні. Розвиток реформаційних і гуманістичних ідей в Острозькій академії та братських школах.
- •4. Філософія в Києво-Могилянській академії. “Філософія серця” г. Сковороди.
- •5. Український романтизм. Українська академічна філософія. Філософські погляди п.Юркевича.
- •6. Філософські та соціально-політичні ідеї в українській літературі другої половини хіх – поч. Хх ст.
- •7. Філософська думка української діаспори (в.Липинський, д.Донцов).
1. Давньослов’янська міфологія – колиска філософської думки України.
Великою пошаною в українській міфології користувалися звірі, особливо великі і сильні. Деякі звірі ставали вірними покровителями людини, захисниками певного роду чи племені, тобто були їх тотемами. Навколо кожного тотема об'єднувалась певна трупа людей (рід, плем'я тощо), і всі вони вважались родичами. В епоху тотемізму відбулась велика персоніфікація, уособлення звірів (лисичка-сестричка, вовчик-братик і т. п.). Багато легенд є про перетворення людини на звіра чи птаха і навпаки.
Досить розвинутою у наших предків була демонологія — віра в духів-демонів, які пов'язувались з явищами природи, побутово-господарським життям. Ці істоти одухотворювались, персоніфіковувались і були сильнішими від людини. Як правило, вони панували над певними своїми ділянками. Люди прагнули налагодити стосунки з ними, зрозуміти їх, щоб ті якомога менше шкодили. Одних задобрювали, проти інших проводили ворожіння, заклинання, свята, ігрища, використовували спеціальні знаки, амулети-обереги.
В українських народних казках, переказах, піснях, обрядовості змальовані різні демонічні істоти, найчастіше з людською подобою, тобто наділялись антропоморфними рисами. Це русалка, відьма, диявол (чорт), вихор, вовкулак, песиголовець, домовик, змій тощо. У «Лісовій пісні» Лесі Українки, яка є шедевром у змалюванні міфологічної картини світу, є такі духи-демони, як Лісовик, Водяник, Мавка, Куць, Перелесник. Одні з них були носіями добра, інші — зла.
У повір'ях українців значне місце займає образ Долі як втілення щастя, удачі. Але Доля може бути не тільки доброю, а й злою (Недоля, Лихо, Біда, Злидні тощо).
Протилежності „порядок-хаос”, „своє-чуже” осмислюються у відповідній символіці „світ-темрява”, „верх-низ”, „праворуч-ліворуч”. У давньоукраїнській свідомості переважає виокремлення „світу”, „верху”, „праворуч” – як цінністно переважаючи, що протистоять символам „темряви”, „низу”, „лівостороннього”. Простір впорядкованого космосу сприймається невід’ємно від людини, що освоює цей простір, встановлюючи порядки в ньому. Досить показати щодо цього є притаманні міри довжини – п’ядь, лікоть, стопа, крок.
Зазначені особливості мислення позначилися й на характері уявлення про людину, яким у давньоукраїнській культурі притаманна відсутність чіткого протиставлення душі і тіла, так характерного для типового християнського розуміння. Виявом цього є властиве сов’янській міфології уявлення про „множинність” душ.
Відсутність чіткої антитези „дух-тіло” позначилось і на розумінні слов’янами акту творіння, яке не мислилось як перетворення „ніщо” на „щось”, а розумілось у вигляді акту впорядкування, під час якого людині відводилось роль активного співучасника світових подій.
У межах Києво-Руської культури склався притаманний українській духовній традиції тип мислення, не схильний до абстрактного, відірваного від життя філософського теоритезування.
Знайомлячись з українською міфологією, варто звернути увагу на таку її особливість, як пантеїзм. У прадавній народній вірі українців природа, природні стихії обожнювалися, набували сакрального характеру. Людське буття було поєднане з природою, а відтак і з божеством. Як зазначав І. Нечуй-Левицький, «пантеїстичний мотив зробив для українського народу всю природу живою, розумною, говорячою й думаючою». Таке обожнювання всіх небесних світил та явищ природи призвело до того, що в уяві наших предків виникла ціла система різних богів, яким люди поклонялись, тобто для українського міфологічного світогляду був характерним політеїзм.