2. Проблема людини в філософії Просвітництва (ж.Ламетрі, ж.Ж.Руссо).

Французька філософія займає важливе місце в історії європейської і світової культури завдяки діяльності таких видатних представників просвітництва, як Вольтер, Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій.

Жан Жак Руссо (1712 – 1778) – визначний французький просвітник, енциклопедист, філософ, соціолог літератор і педагог. Головними філософськими і соціологічними працями Руссо є: «розмірковування про походження та основи нерівності між людьми»(1775), «Про суспільний договір»(1762), «Еміль, або про виховання»(1762).

Основні проблеми філософії і соціології, котрі розглядав у своїх творах Ж. Ж. Руссо, можна звести принаймні до таких визначальних для його вчення положень:

- Проблема людини, її соціальне становище у суспільстві;

- Проблема походження і сутності соціальної нерівності та соціального гніту;

- Проблема договірної теорії суспільства і держави;

- Проблема виховання громадян.

Як ніхто з його попередників, Руссо стає на захист знедолених верств населення. Він засуджує соціально-політичне поневолення людини у сучасному йому суспільстві, її безправ’я і гноблення. Філософ щиро вірив у те, що цього ганебного стану можна позбутися, коли стати на шлях «просвіченого правління». Він був переконаний, що єдиний шлях подолання соціального поневолення – це Просвітництво. Філософ був упевнений, що «народи залишаться зневажливими, розбещеними і нещасними» лише доти, «доки влада з одного боку, а просвіченість і мудрість – з іншого, не вступлять у союз».

Значним внеском Руссо у договірну теорію держави було обґрунтування ним трьох фундаментальних тез:

1. народ – суверенний;

2. суверенітет народу невід'ємних і неподільний;

3. законодавча влада належить тільки народу. Руссо вважав, що в законах, які приймаються, відображається «загальна воля» народу.

Свої педагогічні погляди Руссо протиставляв нормам старої феодально-кастової системи виховання. Він вимагав, щоб її метою була підготовка добро порядних, чесних молодих людей, котрі могли б утворювати високоморальну трудову сімю, здатну виховувати в такому дусі своїх дітей. Головним чинником цього повинні ж бути переконання й апеляція до їхнього розуму.

Ж.Ламетрі (1709 -1751 рр.) – французький філософ – матеріаліст Нового часу, Найбільш відома його праця «Людина – машина».

Ламетрі застосовує механістичний підхід до людини. Людина , на його думку, - це своєрідний складний механізм. Душа людини матеріальна і є двигуном людського організму. Відмінність людини від тварини лише кількісна: у розмірі та структурі мозку.

Тіло можна порівняти з годинником, і так само, як у годиннику, коли зупиняється одне коліщатко, не можуть крутитися й інші, так і в людському організмі порушення функцій будь – якого органу прииводить до зміни функцій інших. Ламетрі зробив спробу викласти процес поступового переходу від тварини до людини, показати їх схожість і відмінність, переваги людини перед світом живої природи. Природа створила не лише людину, а й усі живі істоти для щастя. Вона наділила всіх природнім законом, тобто почуттям, що навчає нас того, чого не ми повинні робити, якщо не хочемо, що інші не робили нам те саме.