- •1.Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.
- •2.Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.
- •3. Світоглядна природа і місія філософії.
- •4.Проблемне поле філософії. Основне питання філософії.
- •5.Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва.
- •2. Проблема людини в філософії Просвітництва (ж.Ламетрі, ж.Ж.Руссо).
- •3. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії.
- •4. І.Кант – фундатор німецької класичної філософії. Його основні ідеї.
- •5.Філософські погляди г. Гегеля.
- •6.Антропологічний принцип л. Фейербаха.
- •7.Філософія марксизму.
- •1. Виникнення сучасної філософії та її особливості.
- •2. “Філософія науки”: позитивістський напрям у філософії.
- •3. “Філософія життя” (а.Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •4. Психоаналітична філософія : фройдизм та сучасний психоаналіз.
- •5.Екзистенціалізм.
- •6. Феноменологія та герменевтика.
- •1. Давньослов’янська міфологія – колиска філософської думки України.
- •2. Філософська думка Київськї Русі.
- •3. Гуманізм епохи Відродження в Україні. Розвиток реформаційних і гуманістичних ідей в Острозькій академії та братських школах.
- •4. Філософія в Києво-Могилянській академії. “Філософія серця” г. Сковороди.
- •5. Український романтизм. Українська академічна філософія. Філософські погляди п.Юркевича.
- •6. Філософські та соціально-політичні ідеї в українській літературі другої половини хіх – поч. Хх ст.
- •7. Філософська думка української діаспори (в.Липинський, д.Донцов).
7.Філософія марксизму.
Філософія, створена Карлом Марксом (1818-1883) та Фрідріхом Енгельсом (1820-1895) в 30-40-х роках XІX століття, увібрала в себе багато досягнень європейської філософської думки, стала однією з багатьох спроб теоретичного відображення глибинних змін в усіх сферах західноєвропейського суспільства.
Вихідним моментом марксистської філософії є вчення про людину. Природне, соціальне і духовне в людині, згідно марксизму, утворюють єдність. Людей відрізняє від тварин спосіб існування. Людина – істота творча, вона перетворює природу, в той час як тварини тільки пристосовуються до природних умов, і саме на цій основі людина виділяє себе з природи. Крім того, людина – істота універсальна. Якщо поведінка тварин носить «спеціалізований» характер, пристосована до певного, строго визначеного для кожного виду комплексу природних умов, то людина може поводити себе за мірками будь-якого виду, вона «усю природу перетворює на своє неорганічне тіло»: все може стати предметом і знаряддям її життєдіяльності. Вихідною, базисною формою існування і характеристикою людини виступає праця – процес, «в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою». Це питання розглядалось детальніше в курсі “Культурологія” в трудовій концепції походження культури.
Відтворювати своє життя шляхом перетворення природи люди можуть тільки спільно, вступаючи у певні відносини один з одним. Специфічно людський спосіб життєзабезпечення – праця – вже за своїм походженням є колективною спільною діяльністю. В “Тезах про Фейєрбаха” К.Маркс формулює положення про соціальну сутність людини: «...Сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є ансамблем усіх суспільних стосунків». Оскільки в різні епохи матеріальне відтворення людського життя здійснюється різними способами, то відповідно і змінюється характеристика людини. Люди – суспільно-історичні істоти. Усі їхні специфічні характеристики формуються в ході розвитку предметно-практичної діяльності. Узи, що поєднують людей в суспільстві, носять, головним чином, не природний характер, а є, перш за все, соціально-виробничими зв’язками людей. Таким чином, людина, відповідно до марксизму, істота суспільно-продукуюча.
Матеріальне виробництво як творчість, у якій втілені фізичні і духовні здібності людини, позначається в марксистській філософії поняттям практики як специфічного, предметно-перетворюючого, соціально-організованого і опосередкованого духовними структурами способу включення людини в оточуючий природний світ. Основні види практики, за Марксом: матеріально-виробнича («обробка природи людьми») і соціально-перетворююча («обробка людей людьми»).
Практична 4