- •1.Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.
- •2.Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.
- •3. Світоглядна природа і місія філософії.
- •4.Проблемне поле філософії. Основне питання філософії.
- •5.Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва.
- •2. Проблема людини в філософії Просвітництва (ж.Ламетрі, ж.Ж.Руссо).
- •3. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії.
- •4. І.Кант – фундатор німецької класичної філософії. Його основні ідеї.
- •5.Філософські погляди г. Гегеля.
- •6.Антропологічний принцип л. Фейербаха.
- •7.Філософія марксизму.
- •1. Виникнення сучасної філософії та її особливості.
- •2. “Філософія науки”: позитивістський напрям у філософії.
- •3. “Філософія життя” (а.Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •4. Психоаналітична філософія : фройдизм та сучасний психоаналіз.
- •5.Екзистенціалізм.
- •6. Феноменологія та герменевтика.
- •1. Давньослов’янська міфологія – колиска філософської думки України.
- •2. Філософська думка Київськї Русі.
- •3. Гуманізм епохи Відродження в Україні. Розвиток реформаційних і гуманістичних ідей в Острозькій академії та братських школах.
- •4. Філософія в Києво-Могилянській академії. “Філософія серця” г. Сковороди.
- •5. Український романтизм. Українська академічна філософія. Філософські погляди п.Юркевича.
- •6. Філософські та соціально-політичні ідеї в українській літературі другої половини хіх – поч. Хх ст.
- •7. Філософська думка української діаспори (в.Липинський, д.Донцов).
3. “Філософія життя” (а.Шопенгауер, ф. Ніцше).
“ Філософія життя” як філософський напрямок склалась у кінці 19 ст. головним чином у Німеччнині та Франції.
Вона зверталась до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Філософія життя була спробою перебороти обмеженність матеріалізму з ідеалістичних позицій.
Засновник – Шопенгауер (песиміст). За Шопенгауера , суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого(волюнтаризм).
Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому ніякі сусп.-політ. перетворення нічого не змінять.
Основна життя , за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади..Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди.Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях :
1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;
2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”)
3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів)
Ніцше назвав себе філософом неприємних істин ( осн. твір – “Так говорив Заратустра”)
4. Психоаналітична філософія : фройдизм та сучасний психоаналіз.
5.Екзистенціалізм.
Екзистенціалі́зм —Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
Течія в філософії, що сформувалася в Європіу XІX—XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегорта німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.
Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції(сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.
Визначальні риси екзистенціалізму:
на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;
поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;
вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободіособистості;
існування людинитлумачиться як драма свободи;
найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.
Екзистенціалізм також розглядають і в ширшому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами.