32. Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.

Простір і час – філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Простір – загальна форма протяжності і співіснування матеріальних обєктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час – загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій протікання матеріальних процесів. До характеристик простору слід віднести його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу – одномірність, односпрямованість, незворотність. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психічний, художній, філософський зміст простору і часу. Простір і час невіддільні від матерії, всезагальні її атрибути. Простір безкінечний і обмежений. Перебіг часу теж не має ні початку ні кінця. Отже, матеріальний світ безкінечний у просторі і вічний у часі. Нерозривний звязок простору, часу і постійно рухомої матерії був обгрунтований діалектико-матеріалістичною філософією ще задовго до того, як цей звязок одержав природничо-наукове підтвердження в теорії відносності та інших фізичних теоріях. Із визнання нерозривного звязку простору і часу з матерією випливає, що різноманітності матеріальних систем повинна відповідати різноманітністю простору і часу з різними метричними і типологічними властивостями. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі. Включення людини “усередину” світу як свідомої активної істоти, що своєю перетворювальною діяльністю змінює своє середовище, дає підстави розглядати категорії простору і часу як соціально-історичної категорії, факти суспільної свідомості і феномени культури. Соціальні простір і час мають свої характеристики, що відрізняють їх від фізичних, адже соціальне буття здійснюється за своїми специфічними закономірностями. В суспільстві простір у цілому має тенденцію до “розширення”, а час – до “стискання” і “акумуляції”. Кожна соціально-економічна формація має свої просторові параметри і часові виміри, певні соціальні групи можуть прискорювати чи уповільнювати ті чи інші процеси. Тому простір і час мають різні характеристики в первісному, рабовласницькому, феодальному і капіталістичному суспільствах, у періоди революційних потрясінь і в періоди так званого “застою”. Освоєння людиною простору, перетворення природи, розвиток виробництва, шляхи сполучення, міждержавні і міжнаціональні звязки, кооперація, співробітництво тощо – все це не може здійснюватись поза просторово-часовими характеристиками, вже не кажучи про людину як активного учасника історичного процесу. Чим далі все більше вивільняючись від протяжності і ритміки природи і соціалізуючись, простір і час стають формою внутрішнього почуття, мірою інтенсивності власної діяльності особистості. Місце праці і її організація, виробничі ритми і перебування на виробництві, в сімї, дозвілля і розваги, ритми активності й песимізму, “сидяче” життя мешканця і “бродяче” мандрівника та геолога – все це є соціально-просторовими характеристиками, які поряд з різними біоритмами і вродженими відчуттями мають величезне значення в життєдіяльності людини і суспільства.