- •2.Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3.Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
- •6.Загальна характеристика релігійної філософії Середньовіччя.
- •7.Натурфілософські та гуманістичні ідеї філософії епохи Відродження.
- •8.Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм.
- •9. "Докритичний" та "критичний" періоди у творчості і. Канта.
- •10. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •11. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •12. Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •13. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •14.Філософські погляди г.Сковороди.
- •15. Сутність позитивізму, його основні історичні форми.
- •17. Філософська герменевтика як теорія розуміння.
- •18. Основні ідеї неотомізму, його відмінність від середньовічного томізму.
- •19. Історичні форми діалектики як вчення про універсальні зв'язки, зміни та розвиток. Діалектика й метафізика.
- •20.Сутність закону єдності й боротьби протилежностей.
- •21. Взасмоперехід кількості та якості в процесі розвитку. Сутність категорії "міра".
- •22. Поняття й сутність діалектичного заперечення. Категорія "зняття".
- •23. Взаємозв'язок категорій "одиничне", "особливе" й "загальне".
- •24. Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).
- •25. Взаємозв'язок категорій "причина" і "наслідок". Детермінізм та індетермінізм.
- •26. Взаємозв'язок категорій "форма" і "зміст". Співвідношення зовнішньої та внутрішньої форми в процесі розвитку.
- •27. Взаємозв'язок категорій "можливість" і "дійсність". Реальні й формальні можливості. Роль імовірності в реалізації можливості.
- •28. Категорії "необхідність" і "випадковість", "свобода" й "необхідність".
- •29. "Буття" як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •30. Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •31. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху.
- •32. Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.
- •33. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
- •34.Постановка проблеми людини в історії філософії.
- •38.Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •39.Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •40.Проблема істини у філософії. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •41.Єдність чуттєвого й раціонального в пізнанні. Основні форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- •42.Буденне та наукове пізнання. Форми і методи наукового пізнання.
- •43.Наука як форма суспільної свідомості та її вплив на розвиток цивілізації. Моральна відповідальність вченого.
- •46.Матеріальні фактори функціонування суспільства. Єдність продуктивних сил та виробничих відносин.
- •47. Історична періодизація суспільного розвитку: формаційний та цивілізаційннй, осьовий і хвильовий підходи.
- •48. Сутнісні риси інформаційного суспільства. Роль інформаційних і комп'ютерних технологій у сучасному суспільному прогресі.
- •49. Історичні форми відношення суспільства до природи. Причини виникнення та шляхи розв'язання сучасних екологічних проблем.
- •54.Суспільна свідомість та її структура: буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія, форми суспільної свідомості.
- •58.Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.
- •60.Поняття та сутність глобалізації, її позитивні тенденції й проблеми.
38.Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
Відрізняють чуттєво-емоційний, емоційно-вольовий та абстрактно-логічний компоненти свід-і. Чуттєво-емоційний частіше за все пов’язують з “несвідомим”. Більше того, “несвідоме” тлумачиться зазвичай у тому значенні, який йому надавав З. Фрейд. В роботі ““Я” і “Воно”” Фрейд структурує свідомість (а точніше – психіку) через виокремлення “Воно” (ід), “Я” (его) та “Над-Я” (супер-его). Емоційно-вольовий компонент свідомості пов’язаний з її роллю в активному конструюванні дійсності, адже воля є свід-м і цілеспрямованим регулюванням людиною своєї діяльності. “Усі планомірні дії тварин не змогли накласти на природу печатку їх волі. Це змогла зробити лише людина” (Ф. Енгельс). Зміст обумовлюється хара-ом потреб людини та способів їх реалізації. Тому емоційно-вольової компонент свід-і залежить як від рівня розвитку цих потреб, так і від рівня їх адекватного усвідомлення. Абстрактно-логічний компонент свід-і харак-ся спроможністю людини усвідомити сутність речей через їх осмислення поза безпосереднім чуттєвим спостереженням. Тому свід-ть не існує поза мисленням та мовою. Він має два підрівні: розсудок та розум. Свідомість не може розглядатися поза самосвідомістю. Самосвідомістю людини виступає не просто самоусвідомлення її як окремої істоти, а є поглибленням людини до пізнання її власної сутності. Таке самоусвідомлення виступає фундаментальною ознакою можливості людини в її істинному статусі. Самосвідомість є вищим рівнем свід-ті і направлена на саму людину. Псих-ія і філ.-я відрізняють три рівня самосвідомості: 1 рівень виникає приблизно у трьохрічному віці, коли дитина усвідомлює себе як індивід. 2 рівень зумовлюється суперечностями, які переживаються у так званому “перехідному віці” і супроводжується самоусвідомленням молодої людини як соціальної істоти. 3 рівень пов’язаний безпосередньо не з віком людини, а зі способом її мислення. Це філософська самосвідомість як така, що являє собою теоретичне усвідомлення людиною власної сутності.
39.Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
Пізнання є процес руху від незнання до знання, від знання менш глибокого і менш повного до знання більш глибокого і повного. В епоху античності Ксенофан -навіть якщо дійсне знання й існує, ми не зможемо її розпізнати. Основне питання філософії має другу свою сторону, а саме, чи є світ, в якому живемо ми, і в якому існує все, що існує, пізнаваним. Це вивчає гносеологія вчення про пізнання. Гносеологія як наука визначає особливий тип відношень між суб'єктом і об'єктом — пізнавальний, який у певному розумінні є похідним від предметно-практичного. Пізнання — це специфічна взаємодія суб'єкта і об'єкта, кінцевою метою якої є адекватне осягнення дійсності. Пізнавальне відношення включає в себе три складових: суб'єкт, об'єкт і зміст пізнання, тобто знання. Для того, щоб процес пізнання міг відбутись, необхідна, в будь-якому випадку, наявність двох протилежностей, які знаходяться між собою в стані єдності і боротьби, а саме: суб’єкта й об’єкта, тобто, того, хто є джерелом пізнавальної активності (суб’єкт), і того, на кого (на що) спрямована пізнавальна активність суб’єкта. Суб’єкт – не одержувач, а здобувач. Все живе спроможне здобувати інформацію з оточуючого середовища. Однак процес пізнання не вичерпується, не обмежується, лише одержанням інформації. Способи її обробки, застосування і використання рослинами, тваринами і людиною суттєво відрізняються одне від одного. Якщо всі рослини одного й того ж виду реагують на одну й ту ж саму, або ж однакову інформацію однаково то в різних тварин або людин реакція на тотожну інформацію може відрізнятись досить суттєво. Великою відмінністю є те, що лише людина спроможна не обмежувати своє пізнання світу лише здобуттям інформації.