4. Місцеві податки й збори. Ставки й платники

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

Стаття 10 Податкового кодексу України визначає перелік місцевих податків і зборів.

До місцевих податків належать:

• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ( з 01. 01. 12 р.);

• єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

• збір за впровадження деяких видів підприємницької діяльності;

• збір за місця паркування транспортних засобів;

• туристичний збір.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Платники податку. До платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки,  належать власники об’єктів житлової нерухомості – фізичні особи, тобто громадяни як учасники цивільних відносин, а також юридичн іособи – організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку. Крім того, платниками даного податку можуть бути власники об’єктів житлової нерухомості нерезиденти – громадяни, які мають постійне місце проживання за межами нашої держави, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами нашої держави, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до нормативно-правового поля іноземної країни.

Також визначено перелік платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. У цьому випадку механізм визначення платників податку на нерухоме майно наступний.

По-перше, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку. По-друге, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. По-третє, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об’єкти оподаткування – це житлова нерухомість, а саме: будівлі, віднесені, згідно з нормативно-правовим полем, до житлового фонду, дачні та садові будинки. Зокрема, вони поділяються на такі типи: житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законодавством, і призначена для постійного проживання; житловий будинок садибного типу – прибудова до житлового будинку – частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну або більше спільних капітальних стін; квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для постійного проживання; котедж – одно, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах – квартира, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних приміщень. [8].

Об’єкти, що не оподатковуються:

1. Об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності). Цивільний кодекс України характеризує державну власність як майно, що належить державі Україна, а комунальну власність – територіальній громаді (Статті 326 і 327 Цивільного кодексу України).

2. Об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження або безумовного (обов’язкового) відселення. Зона відчуження – це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році.

3. Будівлі дитячих будинків сімейного типу. Відповідно до статті 256–5 Сімейного кодексу України та статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» під таким будинком розуміється окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням і спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт, а також дітей, позбавлених батьківського піклування.

4. Садові та дачні будинки, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Садовий будинок – це будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; дачний будинок – це житловий будинок, призначений для використання протягом року з метою позаміського відпочинку (Підпункт 14.1.129 статті 14 Податкового кодексу України).

5. Об’єкти житлової нерухомості, що належать родинам, які виховують трьох і більше дітей (включаючи усиновлених), але не більше одного такого об’єкта на родину. Тобто йдеться про володіння нерухомістю багатодітними сім’ями.

6. Гуртожитки. Ними вважаються житлові помешкання, призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів й інших громадян у період роботи або навчання.

База оподаткування. Згідно зі статтею 23 Податкового кодексу базою оподаткування є вартісні, фізичні або інші характеристики об’єкта оподаткування. Зокрема, для податку на нерухоме майно, базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох таких об’єктів дана база визначається окремо за кожним з них.

Слід відзначити, що база оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб – підприємців, розраховується органами державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Тоді як  для юридичних осіб – такими особами самостійно, виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, які підтверджують право власності на нього.

Пільги зі сплати податку на нерухоме майно. У Податковому кодексі України передбачаються у вигляді зменшення бази оподаткування об’єктів житлової нерухомості та повне або часткове звільнення від сплати податку.

Зокрема, зменшується база оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи: для квартири – на 120 м² і для житлового будинку – на 250 м².

Ставки податку. Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов’язані з мінімальною заробітною платою як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці.

Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 м² житлової площі об’єкта житлової нерухомості в наступних межах: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м², та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м², – до 1% розміру мінімальної заробітної плати; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м², та житлових будинків, житлова площа якихперевищує 500 м², – 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати (розмір такої заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні станом на 1 січня звітного року).

Податковий період. Відповідно до пункту 33.1 Податкового кодексу України податковим періодом визнається період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата податку. Зокрема, для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, такий період становить календарний рік , тобто триває із 1 січня по 31 грудня.

Порядок обчислення суми податку. Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно й органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, щоквартально в 15-денний термін після його закінчення подають органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку даного податку. Відповідно податкові органи до 1 липня звітного року обчислюють його розмір для фізичних осіб і надсилають за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, а також платіжні реквізити. При цьому платники можуть звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо площі житлової нерухомості, податкових пільг, ставок та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи самостійно обчислюють суму даного податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають податковим органам за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію.

У той же час, якщо право власності на об’єкт оподаткування перейшло від одного власника до іншого протягом календарного року, то податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником – починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. Тобто, якщо власник об’єкта житлової нерухомості відчужив його 20 листопада 2011 року, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за період з 1 січня 2011року по 31 жовтня 2011 року, а новий власник буде сплачувати даний податок починаючи з 1 листопада 2011 року.

Порядок сплати. Сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Строки сплати податку. Фізичні особи сплачують даний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні – щоквартально до 30 числа,  що наступає за звітним кварталом, тобто, до 30 березня, 30 червня, 30 вересня і 30 грудня.