1.2. Люди з надзвичайними здібностями
Певно, ви багато чули про істот, які живуть поряд із людьми і мають таку ж подобу, але, крім того, володіють надзвичайними здібностями. Це відьми, відьмаки, чарівники й вовкулаки. Відьом народ боїться, але часом ходить до них за допомогою; про перевертнів люди тільки здогадуються і стараються їх відлякувати чи вбивати. До цього їх веде страх, і дуже рідко люди намагаються порозумітися з такими незвичайними істотами.
Відьма
Відьмою український народ називає жінку, яка знається з нечистю і володіє надприродною силою. Вважається, що вона живе серед звичайних людей, має своє господарство, яке в неї процвітає. Відьма любить капостити людям, може накликати хворобу, вкрасти місяць, зорі, дощ. Також розповсюджене твердження про те, що українська відьма могла красти молоко в сусідських тварин, виконуючи для цього різні ритуали (свої — у різних регіонах). Відьма могла подоїти жабу, гадюку та іншу нечисту звірину.
Про це Децюк К. В з міста Чернігова розповідає зі слів своєї матері: «У нашому селі поряд із моєю оселею жила сусідка Ганна, з якою ми часто сварилися. Після таких лайок корова не давала молока. Декілька разів я помітила, що якась кішка унадилася до мого хліва. Вирішила прослідкувати. Якраз цього дня ми з сусідкою знову щось не поділили. Коли кішка ввечері бігла до помешкання корови, я слідувала за нею. А там очам своїм не повірила: замість тварини під коровою сиділа Ганна й доїла її! Тоді зрозуміла, чому молока в моєї Ласуні не було. Недаремно ж Ганну в селі прозвали відьмою».
Відьми бувають двох видів — родимими й навченими. Родимими вважали сьому дівчинку в сім’ї або просто дочку відьми. Нею могла також стати дівчинка, яку до народження прокляли. Учена — це та, яка перейняла знання від старої відьми або уклала договір з нечистою силою. У народі більше боялися вчених відьом, бо вони частіше робили капості. А до родимої відьми можна навіть було звернутися за порадою або попросити приворожити чи проклясти когось. Проте відповідальність за це несла саме та людина, яка попросила про послугу, а не відьма.
Слово «відьма» має давньоруський корінь «вѣдЪ», який означає відати, знати. Санскритське «veda» має значення «священне знання», тож можна припустити, що в давні часи, до приходу християнства, відьмами називали жінок, які мали таємні знання про світ та людину. Тому, безперечно, відьма — це знахарка. 72-річчна жителька села Велика Вісь Ріпкинського району Жовнір Л. Г. розповідає: «Давно це було. Мені йшов, мабуть, 11-ий рік. У сім’ї нас було п’ятеро, тому господарство трималося на корові. Та одного разу щось з нею сталося: не можна було підійти, нагодувати, нікого не підпускала. Усі хвилювалися, не знали, що робити. Сусідка порадила матері йти до Катерини, яка розуміє мову тварин і знається на травах. Так і зробили. Прийшла знахарка, зайшла у хлів, підійшла, не боячись, до Лиски, щось почала їй шепотіти, але слів ніхто не міг розібрати. Корова спокійно стояла та спостерігала за рухами жінки. Після цього жінка запевнила, що все буде гаразд, і пішла додому. Згодом мати наблизилася до корови, щоб подоїти. Лиска спокійно стояла, чекаючи на хазяйку. Ми, діти, були щасливими, що все минулося». Як бачимо з цієї історії, жінка змогла залагодити проблеми зі скотиною, лише провівши з нею трохи часу. Отже, жінка була відьмою, тобто тою, яка володіла знаннями, недоступними для інших.
Відьма могла перетворитися на будь-яку «нечисту тварину» або якийсь предмет. Будь-яку людину вона зробила б конем чи вовкулакою.
На житі та пшениці відьми робили закрутки (жмут жита, пшениці, посередині скручений у вузол), тобто закляття на господаря. Якщо він з’їсть зерно із закрутки, то сам «скрутиться», захворіє. Тому її не можна навіть торкатися. Закляття може зняти хіба що сильний знахар чи ворожбит.
На кочерзі, мітлі, ступі відьми літали на свої зібрання, які проходили на перехрестях доріг, на горах. Особливим місцем зльоту була Лиса гора. Вона існує у повір’ях багатьох народів. В Україні ж це місце розташоване в Києві. Зльотом управляв відьмак, який мав владу над усіма відьмами. Тут відьми набували нових знань, більшої сили, а також спілкувалися з нечистю і розважалися.
Помирала відьма тяжко. Вона не могла відійти в інший світ, не передавши комусь свої знання. А якщо нічого не виходило, то просила зірвати з оселі стелю чи в складних випадках зруйнувати місток.
Один дід з Хмельниччини про смерть відьми розповідав наступне.
«Стара Харитина була дуже страшною відьмою. Вона ходила вночі на середохресну дорогу, де збиралися всі відьмачі й відьми, й танцювали, розпустивши коси. Це було так перед великими святами — Різдвом або Великоднем. Сідає відьма на лопату або коцюбу і в комин — летить на середохресну дорогу. А звідти вже йде пішки.
От така була Харитина. Але прийшов її час покидати цей світ. А відьма, коли вмирає, то дуже мучиться, не може сконати, бо дуже велика грішниця. Мучилась і Харитина, стогнала, ніяк не могла померти.
— Ой, не помру я, — каже, — зірвіть надо мною стелю!
Зірвали над нею три стелини, а вона ще не вмирає, мучиться.
— Підіть, — каже, —зірвіть містка, того, що коло середохресної дороги, тоді я, може, умру!
Пішли люди, розвалили місток, а як повернулися додому, то побачили, що стара Харитина вже вмерла» [3; 85-86].
Існує ціла наука розпізнавати відьом, виявляти «потвор» (як їх часто називали), щоб запобігти їхньому шкідливому впливу. Павло Дубровський, етнограф із міста Городні, який знається на відьмах, стверджує: «Довідатися, відьма жінка чи ні, найлегше на Великдень. Коли вона повертається з церкви, треба сипнути їй під ноги зерна дикого маку-сіянцю. Істинна відьма кинеться збирати його по зернятку. Але це ризиковано. Опісля вона зі світу вас зживе. Мій прадід таким займався непомітно. Не одну відьму вивів на чисту воду».
Розповіді про те, що відьми бояться хреста, свяченої води, кричать у храмі, називає нісенітницею: «Ці міфи придумали священики, щоб підняти авторитет церкви. Насправді відьми не тільки не бояться хреста, а й самі хрестяться. У церкву їх тягне тому, що всі храми побудовані на місцях колишніх капищ. Кажуть, що у відьмаків на статевих органах не росте волосся, а коли вони сплять, ззаду з’являється хвіст. У дорослих він волосатий, а у дітей лисий. Це все — дурниці. Наявність хвоста — не показник. У справжніх відьом є родима пляма на тілі у вигляді метелика чи ягідки, на грудях може бути багато сосків, на ногах — зайві пальці».
Застерігає не плутати відьом з іншими представниками нечистої сили: «До відьом зараховують сатаністів, волхвів, перевертнів, вампірів і нечисть. Це — неправильно. Волхви — це ті, кого прийнято називати знахарями. Перевертні, або вовкулаки, — люди, які можуть підкоряти своїй волі тварину, управляти вовками, собаками, кішками. Упирі смокчуть кров. Лісовики, водяники, русалки й мавки — духи мертвих.
Під час сходу і заходу сонця треба зробити з пальців ріжки. Загнути їх так, щоб тільки мізинець і вказівний стирчали догори. Повернути руки, щоб нігті пальців дивилися на ваше обличчя. Якщо глянете на людей між двома пальцями, побачите тих, хто з рогами, копитами і хвостами, очевидно, слуг сатани».
Павло Дубровський пропонує 7 способів розпізнати відьму:
1. Коли в церкві відьми схрещують на грудях руки, то ліву кладуть на праву.
2. Якщо стають на коліна, схрещують ззаду ноги.
3. Завершуючи хреститися, перекладають пальці до живота, а потім різким порухом відкидають руку вбік, ніби струшуючи з себе хрест.
4. Намагаються стояти так, щоб спина постійно була повернута від вівтаря. Виходячи з церкви, задкують. Невидиме випромінювання від ікон і вівтаря пече їм спину.
5. Ідучи на Всеношну напередодні Великодня, прихопіть у церкву маленьку дощечку. На ній має бути сучок. Вибийте його. Коли поглянете в дірку, що утворилася, серед прихожан побачите справжню відьму.
6. На Великдень, коли батюшка виходить святити паски й писанки, зачиняє двері храму. Тоді справжні відьми кидаються цілувати клямку.
7. Проходячи вулицею, де живе відьма, плюньте назад. Через кілька кроків озирніться. Вона обов’язково вискочить до своїх воріт».
На питання, як захиститися від відьом, Павло Дубровський відповів: «Переконаний, якщо людина вірить, що вона сильніша за зло, її не можна зурочити. Талісмани й амулети захищають тільки певний час, їх треба заряджати. Якщо спілкуєтеся з неприємною людиною, відведіть погляд, закиньте ногу на ногу і схрестіть пальці рук. Так ви повністю закриєте власне біополе від негативу. Щоб захистити оселю від злих сил, слід покласти відкриті ножиці лезами назовні під килимок у передпокої. Через ваш поріг жодне зло не потрапить. Якщо прибиваєте на двері підкову (на щастя), вішайте отвором вгору, а не вниз, щоб негативна енергія, пройшовши по дузі, не потрапляла на ваш поріг».
Про звичку відьми кататися на людях пишуть не тільки письменники. Такі випадки траплялися реально. 74-річна Деркач В. А. з с. Пакуля Чернігівського району розповідає: «Колись над річкою нашого села жила одна сім’я, що приїхала невідомо звідки. Вони були непривітні й рідко з ким спілкувалися. Одного разу парубок Іван повертався з гулянок. Порівнявшись з двором цієї сім’ї, відчув, як хтось стрибнув йому на плечі. Але хлопець був кмітливим і сильним, тож перекинув волохату істоту через голову. Виявилося, що це жінка, хазяйка цієї оселі. Вона просила вибачити й не розповідати односельчанам про неї. Парубок згодився, але, сміючись, зауважив, що коли зустрінеться з цією жінкою, матиме чарку горілки від неї. І справді, кожного разу, коли вони зустрічалися, вона пригощала його горілкою. Ось так відкупилася за своє відьомство».
Вовкулака
Вовкулака — це людина, здатна обертатися на вовка (або її в нього зачаклували). Здавна вовк вважався символом хороброго воїна, і багато народів поклонялися йому та здійснювали так званий обряд вовка — становлення юнака чоловіком. У «Слові про похід Ігорів» князь полоцький Всеслав міг легко обертатися на вовка і був сильним воїном. Особливо вовка поважали на Поліссі. Вважалося, що він є людським предком. Слово «вовкулака» тлумачать по-різному. Одні кажуть, що воно означає «вовча шерсть», інші — «вовче кодло, рід», навіть «вовковедмідь».
Вважають, що давно були такі люди, які могли перекидатися вовком або обертати на нього інших. Цю здібність приписують чарівникам та відьмам. Перетворені на вовків не могли жити як звичайні люди. Вони бігали лісом, завивали, але при цьому почували себе людьми. Не могли вони й вполювати здобич, а тільки просили хліба в людей або ж крали. Аби перетворити людину на вовка, треба було тільки накинути на неї вовчу шкуру й прошепотіти заклинання. Таких вовкулак називають «оберненими».
Були також уроджені вовкулаки, які мали здібність перетворюватися з вовка на людину й навпаки, а також перетворювати інших людей на вовкулаків. Так,
ним вважали отамана-характерника Івана Сірка. Казали, що він може перекидатися на вовка та хорта, а його прізвище вказувало на вовче походження. Вродженим вовкулаком могла стати дитина, якщо під час вагітності її мати побачила вовка.
Вовкулака в людському образі має понурий вигляд, великі брови, зрослі на переніссі, червоні очі, за якими його можна ніби пізнати. Подекуди вовкулаків ототожнювали з упирями й приписували їм однакові властивості.