1.3.Хатні духи

Хатні духи — це демонічні істоти, що живуть разом з людьми в їхніх оселях. Деякі допомагають господарям по господарству, як домовик, а інші, навпаки, шкодять, як злидні.

Домовик

Домовик — хатній дух, живе за припічком або на горищі. Якщо до нього ставитися з повагою, то він буде допомагати по господарству, виконувати домашні справи. Описують його як маленького чоловічка зростом з дитину. Вважали, що він був дуже волохатий, причому чим більше, тим багатший господар.

Предками домовиків вважалися боги Цур та Пек. Звідси і походять вираз «Цур тобі та Пек тобі» і слово «спекатися».

Домовика пов’язували з вужем, якого вважали охоронцем дому. У давні часи українці та деякі інші слов’янські народи селили в хаті вужа чи ящірку. Можна зробити припущення, що годування домовика молоком з блюдця пов’язане саме з оселенням у хаті вужа.

Домовик полюбляє солодке. Щоб задобрити його, господиня готувала пиріг і залишала на ніч на столі.

Ця істота любить хазяйновитих господарів, тому неметена на ніч підлога може його розізлити. Він не дружить із відьмою, тому заміжня жінка з непокритою головою дратує домовика.

«Якщо в оселі пропадають коти, значить, вони не подобаються домовику, тому не слід знову заводити таку тваринку», — радить Павло Дубровський.

Коли переселяєтеся в інший дім, то не забудьте покликати із собою домовика. Для цього в старій оселі треба залишити старе взуття, і домовик обов’язково знайде ваше нове помешкання та буде жити разом з вами.

Для господарів дому домовик невидимий, тільки інколи може показатися маленьким дітям.

Злидні

Злидні — це маленькі злі духи, що зазвичай селились у хаті за припічком. Народ уявляв їх вічно голодними в брудному лахмітті істотами, які приносили в дім бідність та нещастя.

Українці вважали, що кожна людина може бути заможною, якщо буде працювати. Тому до бідняків презирливо ставилися. Але бувало, що й працює людина добре, старається, а все одно бідніє. Думали, що в такого чоловіка поселилися злидні й оминали його, щоб злі духи не причепились і до них. Багато переказів та казок пов’язані зі злиднями, особливо відома історія «Бідний та багатий», у якій описано хазяйнування двох братів. Старший був заможний, а молодший ледве міг прогодувати свою сім’ю. Багатий брат не хотів допомагати бідному, тоді той здогадався, що то злидні в нього поселилися і прогнав їх з хати. А злі духи переселилися до старшого брата й зруйнували його господарство.

1.4.Потойбічні істоти

До потойбічних істот можна віднести всіх інших духів. Це чорт, упир, мерці, привиди. Також до цієї категорії належать і русалки та потерчата, адже вони — душі померлих.

Чорт

Чорт — головний прибічник відьми, істота, яка любить капостити людям та, спокушаючи, забирати їхні душі. Його народ уявляв у сплутаній шерсті, з рогами, п’ятаком, як у свині, замість носа, з копитами, як у цапа, та хвостиком. Його ще називають бісом, дідьком, іродом, дияволом, сатаною, рогатим, нечистим тощо. Багато прокльонів, лайок та просто слів розчарувань містять посилання на нього. Наприклад, «до біса», «щоб тебе нечистий взяв», «бісова людина», «якого біса», «йди під три чорти», «сам чорт знає», «чорт ногу зломить», «дідька лисого», «кого це чорт приніс», «що за чорт» та інші.

Чорт — герой багатьох казок та історій. Інколи він виступає хитрою істотою, яка спокушає людей на злі вчинки, викрадає їхні душі (в народі це називають угодою з дияволом). А інколи — жертвою вправного юнака чи дівчини, які змогли його ошукати й видурити скарби.

Привид

Привид — це душа померлої людини, яка не змогла залишити цей світ. Хоча ця істота й нематеріальна, та вона може вчиняти різні капості або навіть уселятися в іншу людину. Його можна знайти майже в кожному місті чи селі, слід тільки добре пошукати, і вам обов’язково вкажуть на загадкове місце, в якому він проживає. Звичайно, більшість із цих розповідей виявиться неправдою, та трапляються й аномалії, які не можуть пояснити навіть учені. Наприклад, у Чернігові мешкає привид в Антонієвих печерах. Багато людей його бачили, і науковцям складно пояснити цей випадок.

Також вважається, що привид — це душа людини, яка має в цьому світі незавершені справи або одержима якимось сильним бажанням, наприклад, помсти, якщо її вбили.

Розділ ІІ. Демонологічні образи в літературі

Демонологічні образи широко використовуються в художній літературі. Такі відомі українські письменники, як Григорій Квітка-Основ’яненко та Микола Гоголь, зробили їх героями своїх творів. У сучасній українській літературі про різних демонічних істот пишуть Марина Павленко та Марина і Сергій Дяченки.

Образ відьми бачимо в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма» та Миколи Гоголя «Вій». У першому випадку перед нами постає хитра стара відьма, досвідчена й дуже розумна. Тому іншим персонажам її важко здолати. У другому випадку — це молода панночка, яка може керувати різною нечистю і прагне заманити до себе молодого хлопця. Як бачимо, що уявлення про відьму не було однозначним. Тож яка насправді на вигляд відьма, не можна сказати напевно. Отже, нею могла бути як молода дівчина, так і стара бабуся.

Також цікавий образ Вія — своєрідного демона в однойменній повісті Миколи Гоголя. Він найчастіше постає в образі старезного діда з густими й довгими бровами та віями, через які нічого не бачить. Його погляд може бути смертельним для живих істот. Він має згубну, руйнівну силу, яка здатна провалити будинок під землю, а на його місці утворити водоймище. Однак від цієї магічної сили рятує те, що Вій навколо себе нічого не бачить через свої надзвичайно густі та довгі брови й вії. В етнографії існує припущення про те, що саме з цим образом пов'язані повір'я «про недобрі очі та зурочення, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується» [7; 220]. Користуючись народними уявленнями, письменник дуже точно передав цей образ.

У повісті «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський знайомить свого героя з дівчиною-мавкою, у яку той закохується. Іван прогулюється з нею лісом, зустрічає Чугайстра, представника Карпат, і танцює з ним. Проте смерть у безодні логічно вмотивовується як природна для людини зі вкрай збудженою уявою. Хлопець не може забути Марічку, постійно ніби бачить її наяву, розмовляє з нею, чує любий голос. Саме голос дівчини лунає десь із глибини моря смерекової глиці, стогін, у якому був «поклик кохання і муки», змусив парубка забути про обережність. І він, стрибаючи по виступах скель, скочуючись униз у гарячому тумані бажання, зривається у провалля. Таким чином мавка згубила Івана.

У драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» постають образи мавки, лісовика, водяника, перелесника, русалки водяної, русалки польової, пропасниці, потерчат, злиднів. Ці істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють як люди. У них є своє розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі, теж за аналогією до людських.

Але від класиків української літератури не відстають і сучасні письменники. Демонологічні образи стали дуже популярними в жанрі фентезі. Яскравими представниками цього жанру є Марина та Сергій Дяченки. Вони написали багато цікавих творів, серед них «Брамник» та «Відьмин вік». Широко використаний в їхній творчості образ чарівника — людини з надприродними здібностями, подібних до відьомських. Так, у «Брамнику» постає досвідчений чарівник, який бореться зі злом, повсякчас використовуючи свою силу. У його діях прослідковуються мудрі та правильні рішення, часом безжалісні, але справедливі. На вигляд це звичайна людина, проте під час зустрічі з ним відчувається його рішучість, непохитність та міць духу.

Інша представниця цієї літературної течії — Марина Павленко з її трилогією «Русалонька із 7-В». У другій частині «Русалонька із 7-В та Загублений у часі» герої зустрічаються із привидом маленького хлопчика. Це дух дитини, яка народилася не в той час і тепер не може покинути цей світ, поки хтось не вкаже їй справжній час її життя. У третій частині «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу» бачимо русалку — древню богиню води — на ім’я Росяниця. Авторка вдало описала вірування народу в русалок. Наприклад, вказана істота боялася петрушки, а також могла причарувати будь-якого хлопця, для чого проговорювала спеціальне заклинання: «Ви, зорі-зоряниці, вас на небі три сестриці: одна нудна, друга привітна, а третя — печальна. Беріть голки й шпильки, горове каміння, бийте його і печіть, паліть і нудіть; не дайте йому ні спать, ні лежать, ні їсти, ні пити, ні других любити. Тягніть родженого, хрещеного і молитвеного Олександра до народженої нехрещеної Росави!» [5; 138]. Русалка мала гребінь, яким постійно розчісувала своє довге волосся. Проте, втративши його, «всихала». Також вона могла накликати дощ, виконуючи ритуал: танцювала й співала всім знайому пісню «Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику…». У Марини Павленко русалка володіла знанням природи, зеленою магією, а також могла відвести очі. Хоча русалка могла зачарувати будь-кого, проте маленькі діти й тварини відчували в ній чужинця.

Та не забуваймо й про казки, що передавалися з покоління в покоління вже багато століть. Найпоширенішими демонологічними істотами в них є Змій, Баба Яга — стара, але дуже розумна відьма, чорт — істота, яка весь час шкодить людям, але завжди програє кмітливим героям. Не забуваймо й про Долю — істоту, яка дарує або відбирає вдачу в персонажів. Злидні — не обминають історій з людьми нерівного майнового становища. Назвати таких казок можна багато: «Як дядько чорта дурив», «Як баба чорта дурила», «Про Долю», «Злидні», «Хлопець і чорт» тощо.

Отже, демонологія яскраво відбивається як у сучасній, так і в літературі минулих поколінь. Письменники широко використовують демонологічні образи у своїх творах, прагнучи зробити їх цікавіше, показати недоліки суспільства та створити нових героїв.

Розділ ІІІ. Загадковий Чернігів

Місто Чернігів має свої містичні таємниці. Як уже було сказано вище, Павло Дубровський стверджує, що в Чернігові живуть відьми й навіть мають свою спільноту. Також є два привиди: Антонієвих печер та коханки Івана Мазепи. А також чернігівці мали свого вампіра.