§ 2. Правила і помилки щодо аргументів

Правило 1: Аргументи повинні бути сформульовані ясно І чітко.

Це правило схоже з правилом 1 щодо тези. Тому не будемо детально його розглядати, а лише зазначимо, на що треба звернути особливу увагу, щоб це правило не порушувалося.

1. Виявити всі аргументи, які передбачається застосовувати в процесі аргументації/критики. Якщо протягом суперечки пропонент чи опонент планує відмовитися від деяких аргументів, змінити їх, навести нові, то про це треба заздалегідь домовитися.

2. Уточнити терміни, що входять до складу аргументів; з'ясувати поняття, які їм відповідають, і дати їх визначення.

3. З'ясувати кількісну характеристику аргументів, тобто визначити, про що в них йдеться: про весь клас предметів, його частину чи окремий предмет.

4. Визначити модальність аргументів: чи стверджуються в них можливі, необхідні, випадкові речі; чи йдеться в аргументах про знання, думку або переконання певного суб'єкта; чи інформація, яка міститься в аргументах, описує стани справ, що були, будуть або є; чи норми, на які посилаються в аргументах, є обов'язковими, дозволеними або забороненими тощо.

5. Уточнити оціночні характеристики аргументів (вони є достовірними твердженнями, істинність яких уже встановлена, або тільки правдоподібними висловлюваннями, які потребують подальшої перевірки).

6. Сформулювати аргументи у доступній для співрозмовника формі.

П. Сергеіч стосовно судової практики цю вимогу сформулював так: «... Не так кажіть, щоб міг зрозуміти, а так, щоб не міг вас не зрозуміти суддя».

Якщо ви будете в аргументації або критиці застосовувати занадто складні аргументи, то ви не зможете переконати співрозмовника, бо він вас просто не зрозуміє. Як приклад наведемо такий історичний факт.

Більш ніж 200 років тому, за часів формування Сполучених Штатів Америки, бурхливо обговорювалося питання про котирування голосів виборців. Одна фракція заявляла, що право на власність повинно бути необхідною вимогою до виборців. Бенджамін Франклін з цим не погоджувався. Люди, які його підтримували, представили свою аргументацію у такому вигляді: «Не можна визнати правочинним з будь-якої розумної, інтелектуальної або моральної точки зору невід'ємне право людини виражати свої політичні пристрасті, використовуючи свій голос у референдумах тільки за наявності достатньої власності. Право закладено в самій людській природі і тому називається природним правом, яке може бути обмежене з зовнішньої сторони залежністю від володіння власністю. Невірно припускати, що природне право людини віддати свій голос базується і залежить більшою мірою від власності, ніж від самої природи людини. Цілком очевидно, що такий умовивід не є розумним, бо він перевертає порядок речей, передбачений самою природою».

Б. Франклін, який був талановитим оратором, запропонував переконливіший аргумент. Він сказав: «Бажання отримати голоси виборців ставить нас перед дилемою: у мене є віслюк; я можу голосувати. Віслюк помирає; я не можу голосувати. Отже, голос представляє не мене, а віслюка».

Ще один приклад. Альберт Ейнштейн знайомив публіку зі своєю найскладнішою теорією відносності у ясній і доступній формі. Він шуткував: «Коли молодий чоловік сидить з дівчиною цілу годину, вона йому здається хвилиною. Але якщо його посадити на розжарену піч - і хвилина буде здаватися йому більшою за годину. Все відносно».

Правило 2: Аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю або частково обґрунтовані.

У випадках доведення і спростування це правило має такий вигляд: аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю обгрунтовані й істинність яких встановлена заздалегідь.

Порушення цього правила може призвести до помилки, яка називається «необгрунтований аргумент». Є декілька різновидів цієї помилки: «хибний аргумент» і «випередження основи».

Сутність помилки «хибний аргумент» полягає у використанні в процесі аргументації/критики хибного аргументу. Але про те, що аргумент є хибним, пропонент/опонент може й не знати.

Аргумент може виявитися хибним, якщо:

• сукупність наведених аргументів є суперечливою (наприклад, при некваліфікованому підході до обґрунтування рішення з цивільної справи або обвинувального вироку з кримінальної справи посилаються на суперечливі фактичні обставини: суперечливі свідчення свідків та обвинувачених, дані експертів, що не співпадають з фактами тощо);

• аргумент є твердженням, що саме собі суперечить (наприклад, вислів Сократа: «Я знаю, що я нічого не знаю»);

• у процесі аргументації/критики як аргумент використовують твердження про факт, оцінити який можна буде лише в майбутньому {«через півроку ми отримаємо прибуток 60%», «зростання інфляції в майбутньому не відбудеться» тощо).

Сутність помилки «випередження основи» (лат. реtіtiо ргіnсіріі) полягає у застосуванні як основного аргументу, за допомогою якого обґрунтовується теза, твердження, істинність якого ще не доведена (посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення). У дійсності достовірність таких доводів лише передбачається, але не встановлюється з необхідністю.

Наприклад, розглядаючи якусь проблему, для підтвердження своєї точки зору наводять думки авторитетних у цій галузі людей, однак при цьому не з’ясовують, що вони насправді думають з цього приводу. У такому разі допускають помилку «випередження основи», бо наведені аргументи підлягають перевірці.

Правило 3: Обґрунтування аргументів повинно проводитися незалежно від тези.

Порушення цього правила призводить до помилки «коло в обґрунтуванні»: тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовуються цією самою тезою. Наприклад, у наведеному міркуванні допускається саме така помилка: «Уніфіковані закони про шлюб - хороші закони, оскільки законодавство, що вносить єдність в норми щодо шлюбу, знижує кількість розлучень... А знижує воно кількість розлучень тому, що уніфіковане шлюбне законодавство стандартизує норми, які стосуються одруження».

Ще один приклад з художньої літератури. Один з героїв Ж.-Б. Мольєра пояснював своєму співрозмовнику, що опіум усипляє, бо має снотворну дію, а таку дію він має, бо він усипляє.

Правило 4: Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.

Один аргумент майже ніколи не дає обґрунтування тези, він не має достатньої сили. Але декілька аргументів, які взаємопов'язані між собою, здатні створити міцну основу для виведення тези.

Однак не слід наводити багато аргументів, це може призвести до помилки, яка називається «надмірне обґрунтування », її сутність полягає у тому, що людина непомітно Для себе в азарті суперечки наводить хибні, необгрунтовані, суперечливі аргументи. Аргументація чи критика в такому випадку завжди будуть непослідовними та надмірними. Слід пам'ятати, що кожний зайвий аргумент послаблює обґрунтування .

Правило 5: Аргументи повинні відповідати тезі, яка обґрунтовується.

Дуже часто в процесі суперечки супротивники намагаються навести для обґрунтування власної точки зору такі аргументи, які не можна пов'язати з предметом суперечки. Помилка, яку допускають у результаті побудови такої аргументації або критики, отримала назву «безпідставні аргументи». Прочитайте уважно сучасні газети, проаналізуйте суперечки, яких багато зараз можна почути по радіо або на телебаченні - і ви неодноразово зіткнетеся з подібною помилкою.

Визнання того чи іншого аргументу безпідставним часто залежить від контексту суперечки, від тих вимог, які ми перед собою ставимо. Як зауважував Сергій Поварнін, вимогливість до аргументів повинна мати певні ступені. Інакше можне виникнути помилка «надмірного сумніву» або «надмірної точності».

Наведемо приклад із комедії Мольєра «Примусовий шлюб».

Марфурій. Що ви хочете, пане Сганарель?

Сганарель. Пане доктор, я хотів би порадитися з вами з приводу однієї обставини і спеціально за цим сюди прийшов.

Марфурій. Перш за все, пане Сганарель, прошу вас змінити вашу манеру висловлюватися. Наша філософія потребує, щоб не висловлювалися досить рішучі припущення, щоб про все говорилося не-визначено і щоб судження були умовні, приблизні. Тому ви не повинні говорити: я прийшов, - а: мені здається, що я прийшов.

Сганарель. Здається?

Марфурій. Так.

Сганарель. Чорт забирай! Чи повинно воно здаватися, коли воно насправді так!

Марфурій. Це не випливає одне з другого; вам може здаватися і без того, що факт існував насправді.

Сганарель. Як! На вашу думку, не безперечно, що я сюди прийшов?

Марфурій. Це ще питання, і ми повинні в усьому сумніватися.

Сганарель. Як, мене тут немає, і ви зі мною говорите?

Марфурій. Мені здається, що ви тут, що я з вами говорю, але це не безперечно.

У цьому прикладі Марфурій допускає помилку «надмірного сумніву».

Залежно від обставин може змінюватися ступінь вимогливості до аргументу. В науці вона одна, в юридичній практиці або в звичайному житті - зовсім інша. Ці обставини іноді використовують сперечальники для своєї вигоди, щоб уникнути поразки в спорі. «Не доведено!», «Безпідставний аргумент!», «Доведи!», «Не вірю!» - іноді чуємо ми від співрозмовників. Пам'ятайте, що подібні судження можуть слугувати хорошим прикриттям для відступу, а іноді навіть і виходу з суперечки.