2. Інформаційно-пошукові слідчі дії

Інформаційно-пошукові-група слідчих дій, які мають в основі пізнавальну та конструктивну діяльність. До них нале­жать: огляд місця події, пред'явлення для впізнання, відтворен­ня обстановки і обставин події.

А. Психологічні чинники огляду місця події

Огляд місця події-це першочергова слідча дія, яка має на меті знаходження слідів злочину та інших ре­чових доказів, виявлення обстановки події, а також ін­ших обставин, що мають значення для розслідуваної справи. Окремі різновиди огляду диференціюються залежно від спрямованості пошукових дій. Зокрема, різновидами огля­ду є огляд місця події, місцевості, приміщень, предметів, доку­ментів, поштово-телеграфної кореспонденції, зовнішній ог­ляд трупа тощо.

При огляді місця події, окрім збирання інформації, скла­дається уявлення про психологічне тло події, тобто слідчий з'ясовує, за яких умов відбувалась подія і як діяли її учасники. Іншими словами, виконуючи огляд (бажано за умов, аналогіч­них події), слідчий помішує себе не тільки в просторову, а й у психологічну атмосферу злочину.

Емоційний, напружений характер огляду місця події зу­мовлений, принаймні, п'ятьма причинами: 1) невизначеністю слідчої ситуації (дефіцит або ж безсистемна надмірність ін­формації); 2) дефіцитом часу — плинність подій може при­звести до втрати первинної інформації; 3) негативним емо­ційним тлом злочину як негативної соціально оцінюваної та індивідуально сприйманої події; 4) підвищеним почуттям від­повідальності при прийнятті рішень; 5) можливою присутніс­тю сторонніх на місці події.

Після одержання інформації про злочин слідчий виконує організаційну діяльність, що складається з формування тех­нічної та психологічної готовності до виїзду оперативно-слід­чої групи. Цьому повинна бути приділена особлива увага, ос­кільки оптимальне поєднання психологічної сумісності чле­нів групи, вмілий розподіл ролей, заснований на поєднанні професійних знань, досвіду та особистих якостей сприяють ефективному вирішенню завдання.

Суттєвого опрацювання вимагає і питання про відбір від­повідних спеціалістів. Так, готуючись до огляду магазину, у якому вчинено крадіжку, слідчий включає до групи експерта-криміналіста, співробітників карного розшуку, провідника з собакою, понятих, дільничного інспектора міліції, психолога, тощо. Для огля­ду місця події при насильницьких злочинах до групи підклю­чаються (за наявності трупа) — судово-медичний експерт, при подіях на транспорті — співробітники ДАІ, представни­ки транспортних підприємств.

Головною організаційно-тактичною формою взаємодії слідчого та представника органу дізнання на початкових і по­дальших етапах розслідування (у тому числі й при огляді міс­ця події) є розподіл функцій — слідчий безпосередньо вико­нує огляд, відшукує та закріплює докази, а оперативний спів­робітник провадить комплекс оперативно-розшукових дій, забезпечуючи умови якісного огляду та усього розслідування. Важливими моментами підготовки оперативно-слідчої групи є чітке визначення слідчим мети огляду, координація дій учас­ників, створення атмосфери ділового співробітництва, ініціа­тивності та творчості.

На наступному етапі огляду відбувається відокремлення певних допоміжних вузлів на місці події — сліди насильства на трупі, пошкоджений сейф, розбите скло, забуте знаряддя злочину, відбитки слідів. Ці вузли є основою побудови конту­ру злочину. Вирішення психологічно важливого завдання — визначення якомога більше допоміжних вузлів — забезпечу­ється динамікою та вибірковістю спостережливості співробіт­ника.

Необхідно пам'ятати, що виділення смислових та допо­міжних вузлів відбувається під кутом зору домінуючої у слід­чого первинної версії (далеко не завжди вірної). Упорядкуван­ня одержаної інформації за допомогою аналітико-синтетичної реконструктивної діяльності призводить до форму-вання різнобічних слідчих версій.

Під час огляду місця події можуть бути одержані відомості про професійні вміння та навички, індивідуальний «почерк» (стереотип дій), професійну, вікову, статеву приналежність злочинця. Наприклад, сліди руйнування замків та розрізання металу за допомогою «фомки», «гусячих лапок», «балерини» вказують на спеціалізацію, хист та злочинний досвід; специ­фіка вузлів на мотузці, котрою було обв'язано труп, може від­повідати певним професійним умінням; акуратність та впевне­ність при розчленуванні трупа співвідносить це явище із мож­ливою спеціалізацією в медико-біологічному напрямі; труп, який знаходиться у зашитому, а не зав'язаному мішку, наводить на роздуми про вчинення злочину жінкою або кравцем.

У процесі огляду місця події висвічуються так звані «су­проводжуючі» особливості та звички злочинця: вживання ал­коголю, прихильність до певного сорту сигарет, спосіб їх га­сіння та прикушування, кількість недопалків вказують на емо­ційний стан хвилювання та чекання.

Існують деякі ознаки, що допомагають із певною вірогід­ністю дійти висновку про статеву або вікову приналежність злочинця. Так, за даними спостережень встановлено, що жін­ки, як правило, прикривають жертву або повністю, або тільки голову. Жінки та підлітки спричиняють жертві значно більше ушкоджень, аніж це потрібно для позбавлення життя, при ви­користанні вогнепальної зброї використовують весь набій. Нерідко жінки попередньо паралізують здатність жертви за­хищатись (обливають окропом, лугом, кислотою).

Досить часто при огляді місця події виникає питання про розмежування вчинення вбивства, самогубства або нещасно­го випадку. Так, для ознак вчинення самогубства типовими є: падіння у глибоке водоймище; падіння із значної висоти; ви­бір міцної опори для прив'язування мотузки; сліди від колін та рук на грунті залізничного полотна; застосування медика­ментів із явними сильнодіючими властивостями; наявність віялоподібних, декількох колотих ран біля серця; наявність на горлянці багатьох подряпин, неглибоких надрізів; попереднє оголення місця ушкодження.

Певний висновок про види діяльності та психічні стани злочинця можна зробити під час огляду місця події на основі вивчення слідів ніг, зокрема, будови стежки слідів на місці злочину, глибини та профілю слідових відбитків. Наприклад, у більшості людей, які займаються перенесенням вантажів, ви­робляється спосіб ходіння, що забезпечує рівновагу, стійкість. Це досягається скороченням довжини кроку, ширшою розста­новкою ніг та паралельним розміщенням обох ступней на по­верхні грунту. Така хода типова також для моряків-професіоналів. Паралельне розміщення ступней при скороченому кроці може свідчити про те, що сліди залишені робітником-висотником, муляром, покрівельником. Скорочений крок спостерігається у мисливців. Особи, що давно служать у Збройних силах, займаються землеустроєм, залізничники звичайно мають широкий крок. Відомо, що особи — вихідці з гористих, пересічених місцевостей мають скорочений крок, а ті, що живуть на рівнині, — вільні, широкі кроки. Спортсме­нам, танцюристам притаманний крок, який починається з упору на носок з подальшим перенесенням ваги тіла на п'яту. Але якщо ми спостерігаємо слідові відбитки, що відповідають скороченому кроку із вираженою носковою частиною, мож­на припустити обережне підкрадання.

Для спокійного емоційного стану характерні зберігання загального напряму руху, подолання перешкод. У схвильова­ному емоційному стані людина йде, не вибираючи дороги, відстань між кроками нерівна, напрям руху не витримується.

Інформація про емоційний або патопсихологічний стан злочинця одержується також із загальних реакцій поведінки. Приміром, про певні відхилення у стані психіки можна роби­ти висновки на підставі наявності невмотивованих поранень на тілі жертви, при розчленуванні трупа без намагання його приховати, демонстративності залишення відбитків пальців, написів, надзвичайній витонченості дій у поєднанні з наявни­ми прорахунками та відсутністю маскування.

Таким чином, огляд місця події — слідча дія, яка дозволяє одержати значущу доказову інформацію щодо події злочину, виявити особливості психічного стану та особистості зло­чинця, які визначають розвиток подій, і на грунті цього ви­робити ефективні слідчі версії, що визначають весь подаль­ший хід розслідування. Як показують матеріали конкретних кримінальних справ, значну кількість злочинів розкрито «по гарячих слідах» саме на основі результатів, одержаних при ог­ляді місця події.

Б. Психологічна суть пред'явлення для впізнання

Сприймаючи будь-які об'єкти (інших людей, тварин, речі, предмети, явища), людина зберігає у пам'яті їх уявні образи, а потім, за умов пред'явлення аналогічних об'єктів, зіставляє їх за окремими ознаками та особливостями із засвоєними об­разами. В основі впізнання лежить здатність особистості не згадувати, а впізнавати той об'єкт, який раніше сприймався та запам'ятався.

Об'єкт може сприйматися безпосередньо або опосередко­вано (наприклад, за фотографічним зображенням), у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив зло­чинця, а лише чув його голос; сприймалась не вся людина, а лише окрема частина її тіла).

У ситуаціях, що пов'язані з учиненим злочином, свідки і потерпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні, статеві ознаки. При запам'я­товуванні та наступному мисленому відтворенні під час упіз­нання за основу формування образу відбираються не усі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова. Досить часто особи, що впізнають, орі­єнтуються на деякі ознаки оформлення зовнішності: одяг, за­чіску, прикраси, однак надійність іден-тифікації у таких випад­ках значно нижча. Велике значення для впізнання має відо­кремлення як опорних ознак індивідуальних особливостей зовнішності об'єкта так званих особливих прикмет: шрамів, каліцтв, фізичних вад, функціональних відхилень, татуювань.

На процес запам'ятовування та відтворення (впізнання) впливають професійні знання та навички — кравець орієнту­ється на фасон, крій, характеристику одягу; художник, фото­граф — на пропорції тіла, риси обличчя; інженер — на техніч­ні об'єкти, що ними користувалась особа, яку спостерігали.

Дуже важливим у процедурі впізнання є поведінка його учасників. Іншими словами, особа, яка проводить впізнання, повинна пильно спостерігати за всіма учасниками цієї слідчої дії, воднораз, контролюючи власну поведінку. Треба фіксува­ти ознаки, які вказують на побоювання злочинця бути впізна­ним, його наміри утруднити або зірвати впізнання. Ці ознаки мають оперативно-тактичне, а у деяких випадках і доказове значення. Наприклад, злочинець умисно, із метою маскуван­ня намагається змінити зовнішність, поведінку, ракурс спос­тереження, характеристики мовлення, голосу, жестикуляцію, позу, рухи тіла. Нерідко трапляються випадки, коли звинува­чений виявляє готовність впізнати своїх співучасників, потерпілих. У цьому разі слідчий може знайти ознаки, що свідчать про бажання, готовність до проведення упізнання або, навпа­ки, про намір викривити його результати. Наприклад, звину­вачений побачив співучасника серед пред'явлених осіб, відо­кремив його поглядом, а потім заявив, що нікого не впізнав. У цій ситуації можливий також неконтрольований обмін інформацією за допомогою знаків і жестів.

На початку впізнання треба переконатись, що існуючі умо­ви (освітлення, видимість) дозволяють розрізняти ознаки. Не слід квапити особу з висновками. Спостереження за її поведін­кою дає змогу визначити ступінь достовірності впізнання: а) за фіксацією, затримкою погляду, рухами тіла, незакінченими же­стами; б) за мовними характеристиками («Упевнено упізнав», «Відразу ж упізнав», «Можливо, це він», «Він чимось схожий» то­що). Розгубленість, збентеження, невпевненість мови та пове-дінкі особи свідчать про низьку надійність упізнання.

Особа, яка проводить упізнання, повинна поводитись мак­симально нейтрально, контролювати власні невербальні про­яви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасників. Для цього слід старанно стримувати емоційні про­яви та жестикулювання, міміку, мовлення. Категорично недо­пустимі навідні запитання, підказки.

В. Урахування психологічних чинників відтворення обстановки і обставин події

Відтворення обстановки і обставин події належить до са­мостійних слідчих дій і полягає у проведенні досліджень із метою одержання та перевірки доказів, перевірки та оціню­вання слідчих версій про можливі факти, що мають значен­ня для розслідування злочину. Звичайно ж, тотожного стану об'єктів, явищ, дій (тим більше психологічного стану) при відтворенні до-сягти ніколи не вдається, йдеться про більш-менш наближене уподоблення.

Різновиди відтворення залежать від його мети і класифі­куються таким чином:

• встановлення можливості сприймання певного факту, явища;

• встановлення можливості виконання певної дії;

• встановлення можливості існування певного факту або ж явища;

• встановлення механізму події або її елементів;

• встановлення часу, необхідного для виконання тих чи ін­ших дій.

Відтворення — дійовий засіб психологічного впливу на його учасників, оскільки одержані результати досить часто наочно та грунтовно свідчать про можливість або неможли­вість певного явища, події, а спростувати їх підозрюваному, звинуваченому буває вкрай важко. Більшість різновидів роз­глядуваної слідчої дії є дослідженням та оцінкою тих чи ін­ших можливостей особистості: сприйняти факт, явище в пев­них умовах (побачити, почути, відчути запах, визначити тем­пературу тощо) в повному чи частковому обсязі; виконати певні дії (підняти та перенести вантаж, проникнути кудись, подолати перешкоди, відстані тощо). Крім того, перевіряють­ся навички та вміння (відімкнути замок, змайструвати кліше, виготовити печатку чи гроші тощо).

Усвідомивши необхідність проведення відтворення, слід­чий зобов'язаний урахувати певні умови, які полягають у то­му, що: а) відтворюватися або моделюватися може матеріаль­на обстановка, максимально подібна до тої, в якій відбувалась подія; б) відтворюватися (моделюватися) можуть суб'єктивні, психологічні фактори; в) моделюватися можуть суто дослід­жувані дії.

Проведення експерименту на тому ж місці, де було вчине­но злочин, дозволяє з високою точністю відтворити умови, актуалізувати головні та другорядні асоціативні зв'язки учас­ників. Можливі випадки, при яких проведення відтворення на місці події необов'язкове, наприклад, при перевірці професій­них навичок звинуваченого.

При відтворенні дозволяється використовувати як справж­ні, так і подібні предмети, знаряддя, матеріали. Проте справж­ні об'єкти завжди мають більш сильний психологічний вплив на учасника експерименту, чим досягаються набагато досто­вірніші результати.

Таким чином, основою розглянутих інформаційно-пошу­кових слідчих дій є пізнавальна діяльність. Цілком закономір­но, що одержання будь-якого виду інформації, навіть за відсут­ності безпосереднього міжособистісного спіл-кування, все ж відбувається в умовах спілкування опосередкованого, в умовах комунікації. Тим часом огляд місця події, впізнання, відтворен­ня обстановки і обставин події, перш за все, спрямовані не стільки на реалізацію впливу, скільки на одержання значущої для кримінальної справи інформації, грунтуючись на якій і відбувається безпосередній вплив на учасників розслідування.