4. Інформаційно-комунікативні слідчі дії

А. Психологічні особливості проведення обшуку

Обшук — примусова слідча дія обстеження об'єктів і окре­мих громадян із метою розшукання і вилучення прихованих предметів та документів, які мають доказове значення. Психо­логічним змістом діяльності слідчого при проведенні обшу­ку є організація пошукових дій стосовно прихо-ваних матеріальних об'єктів, що викривають злочинця, під час контактної взаємодії протидіючих сторін.

Успішність проведення обшуку залежить від значної кіль­кості вимог та обставин, які умовно можна поєднати в основ­ні групи чинників. По-перше, це чинники, що сприяють ефективності пошукових дій:

• підготовка до проведення обшуку;

• кваліфікована реалізація пошукових дій;

• спостереження за поведінкою обшукуваного та членів його родини;

— особисті якості слідчого та інших членів оперативно-слід­чої групи.

Другу групу чинників становлять ті, які утруднюють проведення обшуку, негативно впливають на його ефек­тивність:

• конфліктність ситуації;

• відсутність постійного, позитивного контакту та діалогу з обшукува-ним та його оточенням.

Підготовка до обшуку полягає у створенні найбільш можливої його моделі, що допомагає з'ясувати такі питання:

• головні характеристики розшукуваних предметів;

• особливості місця обшуку, можливі схованки;

• характеристики особистості обшукуваного та його ото­чення, можли-ві типи їх поведінки під час обшуку;

• склад слідчої групи, розподіл функцій між її учасниками;

• які технічні засоби будуть використані при обшуку;

• канали та засоби зв'язку з підрозділами внутрішніх справ;

• загальна тактика проведення обшуку.

Підготовленість до обшуку полягає також у тому, що пси­хологічно обгрунтованими повинні бути тактичні прийоми прибуття на місце та проникнення у приміщення. Із метою забезпечення, наприклад, раптовості обшуку транспортні за­соби бажано залишати на відстані, зосередження учасників повинно відбуватись поступово та якомога тихіше, при кори­стуванні ліфтом рекомендується не зупинятись на поверсі, де мешкає обшукуваний. За наявності двірного вічка перед ним повинна знаходитись особа, яку обшукуваний знає або особа з нейтральною зовнішністю. При обшуку у комунальній квар­тирі рекомендується дзвонити до сусідів. Має бути забезпече­не спостереження за вікнами та додатковими входами до приміщення. Тактика суто пошукових дій реалізується на ос­нові попередньої інформації про розташування і планування приміщень, їх ремонт, перебудову тощо; характеристики роз­шукуваних об'єктів та їх значущості.

Для найбільшої ефективності обшуку потрібно додержува­тись деяких загальних правил:

1. не допускати як загострення конфлікту, так і занадто ін­тенсивного розвитку близьких, довірчих взаємин із обшу­куваним та його оточенням;

2. при можливості усувати всі відволікаючі фактори (непот­рібні ходіння по кабінетах і приміщеннях, метушня, сто­ронні розмови);

3) не поспішати і не розпочинати огляд нового об'єкта до по­вного обстеження попереднього;

4) робити функціональні перерви при проявах утоми та загальмовано-сті.

Проведення обшуку, як уже зазначалося, зумовлює конф­ліктну ситуацію між взаємодіючими сторонами. Тому на по­чатковому етапі обшуку важливого значення набуває вста­новлення психологічного контакту, який досягається че­рез взаємне сприймання сторін та обмін як вербальною, так і невербальною (мімічною, жестовою) інформацією. Такий контакт може бути реалізовано, наприклад, коли слідчий пе­ред обшуком пропонує віддати розшукувані об'єкти, мотиву­ючи це тим, що небажано, щоб діти, повернувшись зі школи, спостерігали картину обшуку. Навіть за умови негативної від­повіді, такий крок може бути причиною до встановлення по­дальшого контакту. Якщо обшукуваний тримається скуто, са-мовпевнено чи агресивно, такий стан можна спробувати зня­ти бесідою про родинні стосунки, роботу, стан здоров'я тощо.

Обшукуваний може вдатись до імітуючих, маскуючих дій. Наприклад, користолюбець, хабарник, розкрадач демон­струє скромність житла, одягу, способу життя, у його квартирі відсутні навіть життєво необхідні речі; убивця, ґвалтівник висловлює жаль до вбитого, членів його родини, метушливість при обшуку, удавано допомагає слідчому.

Своєрідне психологічне забарвлення характерне для ви­падків занадто демонстративної поспішності при добровіль­ній видачі розшукуваних речей: остання свідчить про необ­хідність подальших пошуків. Іноді обшукувані поведінкою (полегшений видих, активність, розслаблення) вдають полег­шення для того, щоб спрямувати дії слідчого в неправильно­му напрямку, втомити марними пошуками.

Досить часто негативно впливають на ефективність обшу­ку зовнішні перешкоди, такі як:

- недостатність кубатури простору пошуку (тісні приміщен­ня, захараще-ні меблями, іншими предметами; підвальні приміщення, горища, льо-хи);

- дефекти опалення та вологості (дуже спекотлива або во­лога атмосфе-ра, занадто холодне приміщення);

- дефекти освітлення (занадто або не досить освітлене міс­це проведення обшуку);

- неприємні, подразнюючі та задушливі запахи; атмосферні опади при обшуку на відкритій місцевості;

- тривалість та інтенсивність роботи, яка призводить до втоми та при-туплення психічних процесів і чутливості.

Таким чином, обшук є важливою інформативно-комуніка­тивною слід-чою дією, складно зорганізованою у психологіч­ному плані, що вимагає суттєвої психолого-тактичної підго­товленості.

В. Психологія перевірки свідчень на місці

Перевірка свідчень на місці у практиці застосовується досить часто. Змістовно та психологічно вона поєднує оз­наки багатьох слідчих дій — огляду місця події, допиту, від­творення обстановки та обставин події — проте до них не зводиться, а лише інтегрує їх. Оскільки перевірка свідчень на місці слугує не тільки для збирання та уточнення інфор­мації, а й є засобом психологічного впливу при безпосеред­ньому контакті, вона розглядається як дія інформаційно-ко­мунікативна.

Головним змістом перевірки свідчень на місці е вказування особою, свідчення якої перевіряються, місця, де відбулась подія злочину, або інші, пов'язані з нею події, розповідь на місці про ці події, їх послідовність та ре­зультативність. Особливі психологічні складності виника­ють, як правило, при перевірці свідчень підозрюваних, звину­вачених. Перш за все, слідчий повинен переконати цих осіб у необхідності взяти участь у такій перевірці, оскільки без їх згоди дія стає безглуздою. Складність полягає також у прогно­зуванні мотивації згоди, причому не тільки перед дією, а й у процесі її можлива боротьба мотивів, їх переорієнтація.

Перед проведенням перевірки свідчень необхідно виріши­ти питання, пов'язані з наявністю у звинуваченого потен­ційних психофізіоло-гічних можливостей (сприйняття, пам'ять, зір, слух, мислення) знайти, впізнати місце злочину та об'єкти, що розшукуються, запам'я-тати та відтворити суттєві обставини злочину; здатність орієнтуватись у певному місці, часі і просторі взагалі. При цьому бажано створити умови, які зосередили б увагу особи на спогадах та конкрет­них діях.

У ході перевірки доцільно проводити ретельне та деталь­не спостереження за поведінкою особи, яка перевіряється. Воно повинно вклю-чати оцінку дій (напрямок руху, темп пе­ресування, мотивовані та немотивовані зупинки, активність пошукових дій, впевненість або невизна-ченість поведінки). Крім того, досить інформативні спостереження за мімікою звинуваченого, його рухами, характером висловлювань, психофізіологічними реакціями. Вони можуть сприяти фіксації можливих змін у поведінці звинуваченого, а тому й вибору тактики і змісту подальших слідчих дій.

Досить ефективним є також використання різних тех­нічних засобів фіксації перевірки свідчень на місці. У по­дальшому демонстрація відеозапису про поведінку звинуваче­ного на місці злочину може психологічно дуже глибоко впли­нути на співучасників та учасників процесу розслідування і судового розгляду.

Рекомендована література

1. Андросюк В. Г. Психологія слідчої діяльності. — К., 1994.

2. Антонян Ю. М. и др. Психология преступника и расследование преступлений. — М., 1996.

3. Васильев В. Л. Психология следственных действий. — К., 1996.

4. Глазырин Ф. В. Психология следственных действий. — Волго­град, 1983.

5. Еникеев М. И., Черных Э. А. Психология следователя. — М., 1988.

6. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1997.

7. Лукашевич В. Г. Тактика общения следователя с участниками след­ственных действий. — К, 1989.

8. Шиханцов Г. Юридическая психология. — М., 1998.

19