17.Американці

Після всього прочитаного у вас, напевно, виникає питання: які ж вони, американці? Ми бачимо їх щодня на екранах телевізора, дізнаємося про їхнє життя з газет, тихо заздримо їм та їхньому рівню життя. Одного з американців, Майкла Остапука, вчителя з Аризони, ми бачили протягом десяти днів у жовтні 1998 року. Чи всі вони такі? Якщо ви уважно читали попереднє оповідання, то, напевно, запам’ятали ситуації: безлад у салоні літака “Відень – Нью–Йорк”, покоївка у готелі ”Ембесі Світс”, повні жінки та діти, студенти у Делавері, школярі, населення Вашинґтона та Нью–Йорка, інваліди у музеях, туристи біля Білого Дому та в меморіалах, місця розваг, салют на День незалежності, віруючі, бездомні, покупці у магазинах, відпочиваючі на Рихобот Біч.

За два дні до відльоту у київському офісі ACCELS нам влаштували інструктаж. Його проводили дві американки українського походження – Христина та Іванна. Працюючи певний період часу у Києві, ці жінки побачили різницю у звичаях та традиціях населення двох країн. Вони досить довго розповідали і попереджали нас про те, що може трапитися, як варто себе поводити, аби уникнути конфліктів або непорозумінь. Найбільше, що мені запам’яталося, американці люблять свободу і простір, простір навколо себе. На відміну від латиноамериканців, жоден житель США не наблизиться у черзі, в транспорті, на пляжі, в музеї, на людній вулиці до незнайомця ближче, ніж на відстань витягнутої руки. Якщо торкнуться ненароком або наблизяться, відразу вибачаються. Ритм життя тут шалений, але при цьому немає зайвої метушні та крику. Спокою, врівноваженості, терпимості тут навчають, напевно, з самого дитинства. За вісім тижнів я був свідком тільки одного випадку, коли мати підвищила голос на дитину, навіть не кричала, не говорячи вже про тілесне покарання. З дітьми будь–якого віку тут спілкуються спокійно, як з дорослими, без зайвих емоцій чи сюсюкання. З дитинства, мабуть, навчають і посміхатися. Тут не прийнято показувати, що ти не в гуморі або маєш проблему. Головний принцип – “все о’кей” і посмішка. Перш ніж привітатися, звернутися, відповісти на питання, американець “причепить” на обличчя посмішку і покаже свої білі зуби. Через кілька днів перебування до цього звикаєш, але все одно видно, де посмішка щира, а де – штучна. Починаєш робити так само, але у Борисполі це бажання зникає.

У Штатах давно не згадують про расову сегрегацію, всі мають рівні права, незалежно від кольору шкіри та походження. Зовні все так і є, але рідко де побачиш змішані компанії білих та афроамериканців, змішані сім’ї. Навіть в університетській їдальні біли сиділи з білими. Можливо, так трапилось випадково, але, коли чорношкіра молодь сиділа у їдальні разом по 6–10 осіб, можна було почути гучний регіт, крик, побачити псування страв та кидання хлібом, всі решта навколо зберігали спокій.

Вільні тут і люди. Вільні і рівні. Вільні переїздити будь–коли і будь–куди без зайвих клопотів. Вільні обирати місце праці та навчання, вони але вміють цінувати свою роботу і в разі її втрати шукати нову; обирати навчальний заклад за інтересами та фінансовими можливостями батьків, потім затрачені кошти відробляти і повертати. Вільні одружуватися у будь–якому віці, але навчені не розраховувати на допомогу батьків і мешкати тільки окремо. Мають право народжувати дітей, але ніколи не залишають їх дідусям та бабусям. Вільні виховувати дітей, залишати їм спадщину, але більшість бажає жити до самої смерті окремо від дітей у власному будинку або притулку для літніх. Рівні перед Богом і законом: професор і покоївка, чорний і білий, чоловік і жінка, молодий і літній, солдат Армії США та Президент країни. Закони дають всім рівні права та можливості. Далі все залежить від таланту, здібностей і трохи фортуни.

Ясно річ, що всьому цьому сприяє фінансова стабільність та економічна міць країни. Не кожен американець охоче розповідає про свої прибутки, про це навіть не прийнято запитувати. Молода викладачка економіки університету на одному із занять відкрила свої таємниці. Дані стосуються штату Делавер, закони якого є найсприятливішими для розвитку підприємництва, тому що тут найнижчий податок. Якщо у магазинах Вашинґтона з вас братимуть додатково до вартості будь–якого товару 5%, а в Нью–Йорку всі 8%, то у Делавері – 0%. Відповідно і заробітна платня тут нижча, ніж в інших штатах. Отже, викладач, який щойно починає працю в університеті, отримує 24.000 $ за рік. З кожним роком платня підвищується, і вже на третій рік йому платять 27.000 $. Для порівняння: офіціант ресторану заробляє 8.000 $, державний юрист – 35.000 $, власник середнього магазину – 65.000 $, приватний юрист – 100.000 $, менеджер – 150.000 $, лікар – 200.000 $ за рік. Щоб стати лікарем із такою платнею необхідно навчатися близько 12–ти років. Кваліфікований робітник на заводі фірми “Крайслер” отримує 30 $ за годину.

Повернімося до нашої викладачки і її прибутку. Нагадаю: це 24.000 $ за рік, тобто 2000 $ за місяць. Пристойний будинок з чотирьох кімнат коштує 200.000 $, тому купити його може не кожен. Ось чому наша викладачка наймає двокімнатну квартиру за 600 $ на місяць. 70 $ іде на оплату за телефон, 40 $ - електроенергії, 30 $ - кабельного телебачення. Без автомобіля тут прожити майже неможливо. Хто має власний, той сплачує щомісяця 100 $ страхового внеску, хто бере у прокат, оплачує 300 $ за місяць. 20 $ за місяць коштує парковка. На харчування ця молода жінка витрачає у середньому 50 $ за тиждень, це приблизно 220 $ за місяць. Платню видають двічі на місяць, першого та п’ятнадцятого числа, обов’язково запитавши, якими банкнотами або на який рахунок у банку перерахувати відповідну суму. Наприкінці року видається бонус – додаток до платні, який становить 5–10% від річної суми, тобто 1200–2400 $. Розмір бонуса залежить від того, який відгук напишуть про викладача студенти. За куплені навчальні матеріали та канцелярські товари викладачу повертають гроші, але не більше 200 $ за місяць. Всі викладачі працюють тільки за контрактом, який заключають з адміністрацією не більше, ніж на рік. Американці досить часто змінюють місце праці, шукаючи більшого заробітку. Переїзд на інше місце та оренда квартири або будинку є для жителя США досить звичною справою.

“Що край – то звичай”, – говорить народне прислів’я. Кожна країна і нація, яка в ній живе, має щось своє, особисте. Не можна говорити, що воно хороше чи погане, воно – їхнє. Треба просто навчитись усвідомлювати це і поважати як своє, так і чуже, пам’ятаючи при цьому, що ми жителі однієї планети Земля.

Пояснення

Расова сегрегація– політика відділення людей з іншим кольором шкіри від білих.

Завдання

1. Порахуй, яка сума залишається у вищезгаданої викладачки університету щомісяця після всіх

витрат.

2. Якщо можеш, наведи приклади расової сегрегації.

3. Подумай і скажи, чому США стали країною з високим рівнем життя та передовими

технологіями.