- •Розділ і. Теоретико-методологічні основи культурології Тема: Культурологія як галузь наукового знання
- •Соціокультурні передумови виникнення культурології
- •Предмет культурології та основні культурологічні категорії
- •Основні культурологічні категорії
- •Поняття «культура»
- •Категорія «цивілізація»
- •Категорія «цінність»
- •Поліфункціональність культури
- •Першоджерела до вивчення теми: Бердяев н.А. О культуре
- •Фромм э.Иметь или быть? Значение различия между обладанием и бытием
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема: Релігія та мистецтво в системі культури
- •Релігія в соціокультурній системі суспільства
- •Основні структурні елементи релігії
- •Специфічні риси мистецтва як духовної сфери суспільного життя
- •Соціокультурні функції мистецтва
- •Види мистецтва та основні художньо-стильові напрямки
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та повідомлень:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •1. Проаналізуйте сутнісні характеристики релігії.
- •Тема: Культурна динаміка
- •Поняття культурної динаміки
- •Основні концепції походження культури
- •Механізми культурної динаміки
- •Схеми культурно- історичного процесу
- •Першоджерела до вивчення теми: к.Маркс. Экономическо-философские рукописи 1844 года.
- •3. Фрейд. Будущее одной иллюзии
- •Неудовлетворенность культурой
- •Й.Хейзинга. Об игровых элементах культуры
- •Сорокин п.А. Кризис нашего времени
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема: Класичні теорії цивілізацій
- •Першоджерела до вивчення теми: о. Шпенглер. Закат Европы.
- •Тойнби а. Дж. Постижение истории.
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання:
- •План семінарського заняття:
- •Тема: Типологія культури
- •Поняття культурної типології
- •Основні варіанти типології: формаційна, цивілізаційна, релігійна, регіональна,
- •Характерні риси свідомості первісної людини
- •Особливості первісного мистецтва
- •Виникнення та особливості первісних вірувань
- •Ранні форми релігії
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема: Давні цивілізації Сходу
- •Загальна характеристика давніх цивілізацій
- •Культура Давнього Єгипту
- •Релігійні уявлення давніх єгиптян
- •Культура Давнього Китаю та Давньої Індії
- •Конфуціанство – національна релігія Китаю
- •Специфіка індуїзму як національної релігії Індії
- •Буддизм
- •Першоджерела до вивчення теми Чаттерджи с., Датга д. Буддийское учение
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема: Антична культура
- •Особливості становлення античної культури
- •Особливості культури Давньої Греції
- •Релігія Давньої Греції
- •Культура елліністичної епохи
- •Культура Давнього Риму
- •Релігійні вірування давніх римлян
- •Античне мистецтво
- •Кессиди ф.Х. К проблеме греческого чуда
- •Вернан ж.-п. Духовный мир полиса
- •План семінарського заняття
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Тема: Культура Середньовіччя
- •Соціокультурні характеристики людини Середньовіччя
- •Основні субкультури середньовічного суспільства
- •Виникнення та еволюція християнства
- •Мистецтво європейського Середньовіччя
- •Жак Ле Гофф. О цивилизации средневекового Запада.
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема: Культура Відродження
- •Характерні риси ренесансної культури: антропоцентризм, гуманізм
- •Реформація
- •Суперечливість Ренесансної культури
- •Мистецтво Відродження
- •Першоджерела до вивчення теми Пико делла Мирандола. Речь о достоинстве человека.
- •Франческо Петрарка. Из сонетов (На жизнь Мадонны Лауры)
- •Вам сердце предлагал, но вы к нему
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів та доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема: Культура Нового часу.
- •Соціально-економічні та наукові передумови формування культури Нового часу
- •Ціннісно-світоглядні орієнтири людини Нового часу
- •Основні мистецькі напрями Нового часу
- •Першоджерела до вивчення теми Гвардини р. Конец нового времени
- •План семінарського заняття:
- •Тематика рефератів і доповідей:
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи:
- •Тема: Культура Новітньої епохи
- •Особливості сучасного культурного розвитку на зламі хх-ххі століть
- •Мистецтво Новітньої епохи
- •Проблема діалогу культур в контексті сучасних глобалізаційних процесів
- •Першоджерела до вивчення теми с.Хантингтон. Столкновение цивилизаций
- •Глосарій
- •Список рекомендованої літератури
Конфуціанство – національна релігія Китаю
Конфуціанство займає виключно важливе місце в духовно-релігійному житті Китаю. Воно зародилося у VI ст. до н.е. і з того часу відіграє значну роль в суспільній свідомості цієї країни. Конфуціанство отримало свою назву за ім’ям засновника – Кун-цзи, тобто вчителя Куна, а в латинській версії – Конфуція (551-479 до н.е.). Конфуцій народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у тяжкій кризі. Влада правителя послабилася, руйнувалися патріархально-родові норми. З метою захисту суспільства від потрясінь Конфуцій розробив суспільний ідеал, створив вчення, котре освячує соціальний порядок в суспільстві. Це вчення, спрямоване на подолання соціального зла, виявлення його причин, пошуки засобів досягнення гармонії і щастя в суспільному житті, пронизано раціоналізмом. В той же час вчення Конфуція є релігійним за своєю формою. Воно стверджує, що всі суспільні установлення освячені Небом, котре вказує людині шлях правильної поведінки. Конфуцій твердив, що він не вчить нічому новому, а лише вчить дотримуватися давніх традицій, бо це єдине, що могло, на його думку, забезпечити порядок у сім’ї та державі.
Своє вчення він викладав усно. Власні твори Конфуція не збереглися. У VI-V ст. до н.е. учні Конфуція записали вислови учителя в книзі “Лунь юй” (Бесіди і судження) (Див. наведений уривок). У Китаї конфуціанство не вважається релігією, справді воно є більшою мірою етико-політичним вченням. Конфуціанство від початку негативно ставилося до різних форм містицизму, підкреслюючи, що перейматися треба земним, а не небесним. Якщо в більшості релігій присутнє поняття вищої духовної істоти – Бога, то в Китаї неможливо знайти поняття бога як такого, відсутня віра в божественне створення світу.
Світ китайської культури суто поцейбічний. В китайському світосприйнятті світ не розділений на дух і матерію, а являє собою органічну цілісність, потік станів життєвої сили. При цьому людина є співмірною космічним силам Неба і Землі і займає центральне місце у Всесвіті. У зв’язку з цим підхід до будь-якого явища здійснюється насамперед з позицій вчення про моральність. Тому воно є, перш за все, духовним вченням про удосконалення людини. В цьому вченні відсутні також риси есхатології – вчення про кінцевий смисл земної історії, про кінець світу і його переродження. Великих вчителів Китаю більше цікавило інше – суть людини, її внутрішня природа.
Тверезо мислячий китаєць мало задумувався над таємницями буття, проблемами життя і смерті, проте він завжди бачив перед собою еталон порядності і вважав за свій священний обов’язок йому наслідувати.
Вчення конфуціанства багатогранне. Воно охоплює уявлення про людину, суспільство і державу в їх взаєминах. Коли Вчителя попросили в одній фразі виразити зміст свого вчення, він пояснив: «Мій Шлях – пронизувати Єдиним», тобто підкоряти все життя єдиній ідеї дотримання Ритуалу і проходження по Шляху – Дао. Головна мета людини, згідно конфуціанству, полягає в прагненні досягти моральної досконалості. У цьому зв’язку Конфуцій основну увагу приділяв вихованню ідеальної людини – благородного мужа (цзюнь-цзи). Це виховання мусить здійснюватися в дусі поваги до старших (ді), відданості правителю (чжун), синівської шани (сяо), вірності обов’язку (і). Кожний повинен виконувати свої соціальні функції. Добропорядність, моральність людини полягає саме у її прагненні дотримуватись соціальних правил і настанов (лі). Важливий етичний принцип, проголошений Конфуцієм: “не роби іншим того, чого не бажаєш собі”, “допомагай іншим у тому, чого сам хотів би досягти”. Усе це і складає зміст центрального поняття конфуціанського вчення – гуманності, людяності (жень).
Отже, благородному мужу повинні бути притаманні такі риси як скромність, справедливість, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей, почуття обов’язку, обумовлене знаннями і вищими принципами, а також благопристойність і дотримання етикету. Шляхетний муж повинен поводити себе шанобливо перед вищими, бути прихильним до простих людей і обходитися з ними справедливо. Почуття обов’язку не може бути пов’язане з якимось розрахунком. “Благородна людина думає про обов’язок, низька людина піклується про вигоду”, – вчив Конфуцій. В поняття обов’язку входило також прагнення до знань, необхідність вчитися і осягати мудрість древніх. Невід’ємним обов’язком кожної людини було шанування старших і померлих предків. Справжній “цзюнь-цзи” завжди чесний і щирий, прямодушний і безстрашний, всерозуміючий, уважний в словах і обережний у справах, байдужий до їжі, багатства, життєвого комфорту і матеріальної вигоди.
Ідеал “благородного мужа” повинен бути обов’язковим, перш за все, для правителя. Стосунки між правителем (Сином Неба, посередником між Небом і людьми) і підданими повинні будуватись за аналогією зі стосунками батька і сина: правитель мусить піклуватися про підданих, як батько, виховувати їх на власному прикладі. Його вищою метою повинні бути інтереси народу, він має бути правдивим, любити людей, заощаджувати кошти, слідувати традиціям. Конфуціанці розробили теорію так званого небесного мандату на управління країною, згідно з якою правитель має право керувати лише за умови, якщо він дотримується норм доброчинності. Якщо ж правитель порушує ці норми, то народ має право насильно його скинути.
Конфуціанство підтримує ідею непорушного соціального порядку, ієрархічної впорядкованості суспільства. Згідно Конфуцію, суспільний статус людини (поділ на “вищих” і “нижчих”) і її доля визначені Небом і не можуть бути змінені. Діяльність правителя повинна починатись з “виправлення імен” (“чжен мін”), тобто приведення усіх речей у відповідність до їх назви (син повинен бути сином, батько – батьком тощо), дотримання єдності слова і діла. Це означало, що кожний має знати своє місце в суспільстві і робити те, що йому належить. Такий соціальний порядок повинен лишатися незмінним. Але критерієм статусу людини в суспільстві повинні бути не багатство і знатність походження, а лише знання і доброчинність, тобто те, наскільки людина наближається до ідеалу “цзюнь-цзи”.
Соціальний порядок, що склався, освячувався культом предків – як мертвих, так і живих. Шанування предків, згідно Конфуцію, найперший обов’язок кожного. Повага до старших, синівська шана – найбільш важливий прояв “жень”, найефективніший метод правління країною, що розглядалась як велика сім’я.
В основі здійснення усіх суспільних норм, за Конфуцієм, має бути ритуал, який носить сакральний характер, є проявом волі Неба. Шанобливе ставлення до Неба, що виражається у виконанні ритуалу – основа єднання людей між собою і людини з космосом.
Протягом більше двох тисяч років конфуціанство формувало розум і почуття китайців, впливало на їхні переконання, психологію, поведінку, мислення, на їхній побут і спосіб життя. У цьому розумінні конфуціанство не поступається жодній з великих релігій світу, а де в чому навіть перевищує їх. Конфуціанство помітно зафарбувало у свої тони всю національну культуру Китаю, національний характер його населення.
В Китаї сформувалося раціональне світорозуміння, в основі якого лежало визнання єдності соціального і природного порядків як повноти буття. Завдання розуму вбачалось не в зміні і руйнуванні цього порядку, а в слідуванні загальному шляху – дао, виявленні його в людському житті, природі і залучення до нього людини. Цей порядок підтримується імператором, який подібний до глави великої сім’ї, і кожна людина теж повинна слідувати своєму обов’язку.
У конкретних умовах китайської імперії конфуціанство відігравало роль основної релігії, виконувало функції офіційної державної ідеології. Не будучи релігією у повному розумінні слова, конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія – це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів – основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації.