4. Архітектура і живопис.

На початку XX ст. в українській архітектурі відбувається становлен­ня нового напряму - стилю модерн. Це було пов'язано зі спробою подола­ти «багатостильність» минулих років. Головною ознакою модерну стало застосування нових конструкцій з металу і залізобетону. Втім таке стано­вище існувало лише в ідеалі: цегла залишалася основним матеріалом ма­сового будівництва.

Городецький Владислав (1863-1930)

Архітектор. Народився в Києві в збіднілій польській дворянській родині. Закінчив Петербурзьку акаде­мію мистецтв (1890). Творчий діапазон майстра надзвичайно широкий - школи, палаци, господар­ські, транспортні, промислові і культові споруди. Серед споруд у Києві: в стилі неокласицизму - Му­зей старожитностей і мистецтва (тепер Національ­ний художній музей), у стилі модерн - власний бу­динок (т. зв. будинок з химерами по вул. Банковій, 10), у стилі неоготики - Миколаївський костел, у формах мавританської архітектури - караїмська кенаса (тепер Будинок актора). Проектував будин­ки в Умані (гімназія і міська школа), Євпаторії (власна вілла). Був членом Київського відділення Товариства полювання та правильного мисливства й мисливських товариств Ан­глії, Франції, Польщі. Організовував і брав участь у мисливських експедиціях в Се­редній Азії, Росії, Африці. Як майстер стрі­лецького спорту, здобув призи на міжна­родних змаганнях в Остленді, Ніцці. З 1920 р. - за кордоном.

На початку XX ст. в українській архітектурі розвивався неокласи­цизм. Важливу роль у його становленні відіграв видатний архітектор П. Альошин (1881-1961). За його проектом було споруджено Педагогіч­ний музей (нині Будинок вчителя у Києві), будинок Ольгінської жіночої гімназії (сучасне приміщення НАН України). До зразків неокласицизму належить корпус нинішньої Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського та бібліотеки Київського університету на вул. Володимирській (архітектор В. Осьмак). Неокласицизм відіграв важливу роль у забудові не лише Києва, а й інших міст України.

Початок XX ст. - один із яскравих періодів розвитку образотворчого мистецтва України, адже в ці самі роки відбулися розвиток реалізму та зародження найновіших мистецьких течій.

Значний вплив на творчість українських художників, які працювали в історичному жанрі, мала картина І. Рєпіна «Запорожці». На початку XX ст. український історичний жанр досяг значного розвитку і став харак­терним явищем національної культури. На історичну тематику створили картини Ф. Красицький («Гість із Запоріжжя»), М. Самокиш («Запорожці обідають»). Плідно працю­вав у цьому жанрі М. Івасюк («В'їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Іван Богун під Бе­рестечком» та ін.).

5. Театр і музика.

Розвиток українського театру початку XX ст. засвідчує спільність з модерністськими тенденціями Європи. Перші спроби підготовки профе­сійних акторів пов'язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка.

Творчою лабораторією став перший стаціонарний український театр на чолі з М. Садовським, заснований 1907 р. у Києві. М. Садовський роз­вивав кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими тра­диціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М., М.Старицька, Г.Борисоглібська.Зіркою світового масштабу стала співачка С. Крушельницька.