Категорія «культурна динаміка»

Досить часто поняття “культурна динаміка” вживається як рівнозначне поняттю “культурні зміни”, проте в контексті наукових досліджень їх доцільно розрізняти. Поняття “культурні зміни” характеризується широким змістом, що ускладнює можливість його чіткого визначення

Термін “динаміка” (від гр. – сила) використовується в природничих науках, зокрема - фізиці. В культурології під культурною динамікою розуміють зміни, що відбуваються в культурі під впливом зовнішніх та внутрішніх сил. Характерними ознаками таких змін вважаються цілісність, спрямованість, періодичність та наявність певних тенденцій.

Процеси культурної динаміки найбільш адекватно інтерпретуються як розвиток. Культурний розвиток зумовлює зміни матеріальних та духовних складових культури, внаслідок яких відбувається повна трансформація структурних утворень культури або часткове зникнення деяких культурних елементів та зв’язків.

В сучасній культурології накопичено значний арсенал ідей та концепцій, що дозволяють здійснити науково-філософську інтерпретацію поняття “культурна динаміка”, виходячи з різних гносеологічних позицій. Подібний методологічний плюралізм та широкий діапазон теоретичних досліджень дозволяє зробити висновок про відсутність в науковій теорії єдиних підходів до розуміння сутності та механізмів культурної динаміки.

В якості фундаментальних механізмів, що зумовлюють культурну динаміку, розглядаються не ідеї та інтереси людей, а об’єктивна необхідність адаптації суспільства та культури до динамічних зовнішніх та внутрішніх ситуацій.

Поряд із об’єктивною необхідністю, в якості основних механізмів культурної динаміки культурологи виділяють своєрідні загальні передумови, які спричиняють динамічні трансформації культури. Структура та природа цих механізмів суттєво різниться в залежності від теоретичних уподобань того чи іншого дослідника.

Відомий американський соціолог Т.Парсонс (1902-1979) аналізував динаміку культури в межах структурно-функціонального підходу і розробив теорію “людської дії”, що включає культурну, соціальну, особистісну та органічну системи, які знаходяться в стані взаємного обміну. Цей взаємний обмін розглядається на рівні дії-діяльності: людина спрямована на функцію досягнення мети; при цьому соціальна підсистема забезпечує її інтеграцією дій в діяльність суспільства, а культура пропонує найбільш загальні взірці дій, принципи вибору цілей, пропонує цінності, вірування, знання, символічні засоби тощо. Соціальні і культурні зміни обумовлені процесами обміну інформацією та енергією, що відбуваються між соціальними системами.

Джерелом культурних трансформацій може бути надлишок або нестача інформації при обміні між системами. Деякими культурологами в основу культурної динаміки закладено принципи нерівномірного розвитку різних галузей та структурних одиниць культури. Так, П.Сорокін звертав увагу на відсутність рівноваги між знанням та незнанням, між різними рівнями та засобами людського сприйняття світу. Оригінальне розуміння основних механізмів культурної динаміки належить Ф.Ніцше.

Ф.Ніцше є одним із самих яскравих представників філософії життя, що сформувалася як філософський напрямок в кінці XIX століття. Тема культури була однією із основних в філософії Ф.Ніцше. Дослідженням історії європейської культури він займався протягом всього життя. Вперше Ф.Ніцше сформулював одну із самих фундаментальних опозицій культури – протистояння аполлонівського та діонісійного начал – в роботі “Народження трагедії з духу музики”.

Розкриваючи сутність культурної динаміки, Ф.Ніцше представляє дві відправні точки буття: аполонівське і діонісійне, що символізують собою протилежні та суперечливі полюси єдиної культури. Існування даних культурних полюсів пов’язане із боротьбою та примиренням принципово різних за своєю сутністю світовідчуттів. На думку Ф.Ніцше, істинна культура, взірець якої він вбачає в досократівській Греції, пов’язана з визнанням рівноправності двох начал. Проте європейська культурна традиція, вважає Ніцше, в процесі свого становлення стала на шлях витіснення діонісійного начала аполлонівським. Щоб розкрити, в чому полягає сутність аполлонівського і діонісійного начал в культурі, доцільно звернутися до давньогрецької міфології. Боги Аполлон і Діоніс в античній міфології – протилежні символічні образи.

Аполлон – син Зевса, бог Сонця, світла, покровитель мистецтва, поезії та музики. Він символізує повне відчуття міри та самообмеження. Саме в образі бога Аполлона знайшли своє вираження раціональність, порядок та критичне сприйняття світу. Аполлона вважають генієм гармонії світла та краси. Проте в цій величавій гармонії відсутні тепло і переживання. Аполлонівське начало позбавлене душевності та співчуття, воно є втіленням принципу індивідуалізму, тому тут, поряд з естетичною необхідністю краси, поставлена вимога: “пізнай самого себе”. Аполлонівське начало звільняє культуру від ілюзорного та містичного, надає їй умосяжної впорядкованості.

Діоніс  – син Зевса, бог рослинництва, виноградної лози, вина та виноробства. Він символізує чуттєвість і екстаз, з ним пов’язані радість та веселощі. Знаряддям Діоніса є сп’яніння, що пробуджує душу, виводить її за межі усталених форм та порядку, де розкривається новий світ, найбільш адекватним вираженням якого є музика. Діонісійне розкриває глибинні хаотичні імпульси в культурі. В діонісійній культурі всі форми ілюзорні. Будь-яке намагання упорядкувати, оформити, закріпити буття сприймається як помилка. Все, що осягається раціонально, розглядається як пародія на буття. Сутність діонісійного начала  – ірраціональна. Діоніс підриває індивідуалізм в культурі, породжує сумнів в сприйнятті існуючих форм та образів світу. В діонісійній культурі виникає потреба в виході за межі всіх форм, саме тут стають можливими переродження та оновлення, ритм яких неможливо осягнути раціонально.

На думку Ф.Ніцше, європейська культура до середини XIX ст. визнавала пріоритет аполлонівського начала, що втілилося в раціоналізмі, становлення якого починається з античного філософа Парменіда. Але культура не може обмежуватись лише світлим, аполлонівським началом; в її глибинах, за Ніцше, криються ірраціональні виміри, які в часи античності символізував бог Діоніс. В гармонії аполлонівського і діонісійного начал Ф.Ніцше вбачав ідеал мистецтва, він проголосив необхідність реабілітації культурою XX століття діонісійного начала.

Крім головних понять культурології, існує багато другорядних. Оскільки вона контактує з усіма гуманітарними дисциплінами і бере з їхнього арсеналу багато термінів, її понятійний апарат надзвичайно широкий; до XX ст. він в основному поповнювався з філософії, етики, естетики й інших наук, на рубежі ХІХ-ХХ сторіч різко зріс вплив соціології. Потім понятійний апарат культурології став поповнюватися з таких дисциплін як етнологія, психологія, антропологія, семіотика, інформатика і навіть генетика та зоологія. Зокрема, у наші дні великої популярності набуло вчення Р. Докінса про генетичні коди культури. В якості гена культури, іменованого «мем», пропонується приймати деякі першоелементи, такі як голос, колір, жест, візерунок, речі, одяг тощо. Усе це свідчить про усе більше взаємопроникнення і взаємовплив наук про людину, а так­ само про ту зростаючу роль, що починає грати культурологія в системі гуманітарних наук.