Тема 13. Правове регулювання трубопровідного транс­порту.

Мета :вивчити основи трубопровідного права ;

на практиці пов ‘язати з діяльністю перевізчика.

Правовідносини у галузі трубопровідного транспорту

У залежності від об'єкта транспортування існують такі види трубопровідних зобов'язань:

—трубопровідне транспортування нафти;

—трубопровідне транспортування газу;

—трубопровідне транспортування продуктів хімії;

—трубопровідне постачання інших продуктів.

Договірні зобов'язання у сфері трубопровідного транспорту зазнають істотного імперативного регулювання законодавством. Загальні засади правового статусу підприємств трубопровідного транспорту визначив Закон України «Про трубопровідний транс­порт», правове регулювання договорів міститься в Цивільному (глава 64) та Господарському (глава 32) кодексах України, пра­вила здійснення трубопровідного транспортування закріплено і в спеціальних підзаконних актах — Постановах КМУ, Інструкціях НКРЕ та інших нормативних актах.

Правовідносини з постачання нафти (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом опосередковуються самостійним цивільно-правовим договором. Ці правовідносини відрізняються характерними рисами, що відмежовують їх від інших, зовні схо­жих правовідносин, але таких, що мають зовсім іншу правову природу (енергопостачання, перевезення, підряд, поставка).

Зобов'язання з постачання трубопровідним транспортом ви­никає з договору, закріплення якого на сьогоднішній день у зако­ні відсутнє. Ця обставина стримує розвиток і удосконалювання даного інституту і, зокрема, якість його правового регулювання, тому необхідно на рівні закону закріпити поняття договору по­стачання (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом.

Предметом договору, спрямованого на надання послуг із пос­тачання (транспортування) трубопровідним транспортом, є пос­луги по переміщенню нафти (нафтопродуктів тощо) трубопро­відним транспортом у визначене місце призначення (нафтопе­реробні заводи, берегові термінали і порти, станції залізниць). Змістом цих послуг є численні технологічні операції і, насампе­ред, операції по обліку і контролю за якістю і кількістю перемі­щуваної нафти (нафтопродуктів).

Зобов'язання з транспортування трубопровідним транспортом не є зобов'язанням перевезення.

Договірні зобов'язання у сфері трубопровідного транспорту зазнають істотного імперативного регулювання законодавством. Загальні засади правового статусу підприємств трубопровідного транспорту визначив Закон України «Про трубопровідний транс­порт», правове регулювання договорів міститься в Цивільному (глава 64) та Господарському (глава 32) кодексах України, пра­вила здійснення трубопровідного транспортування закріплено і в спеціальних підзаконних актах — Постановах КМУ, Інструкціях НКРЕ та інших нормативних актах.

Правовідносини з постачання нафти (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом опосередковуються самостійним цивільно-правовим договором. Ці правовідносини відрізняються характерними рисами, що відмежовують їх від інших, зовні схо­жих правовідносин, але таких, що мають зовсім іншу правову природу (енергопостачання, перевезення, підряд, поставка).

Зобов'язання з постачання трубопровідним транспортом ви­никає з договору, закріплення якого на сьогоднішній день у зако­ні відсутнє. Ця обставина стримує розвиток і удосконалювання даного інституту і, зокрема, якість його правового регулювання, тому необхідно на рівні закону закріпити поняття договору по­стачання (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом.

Предметом договору, спрямованого на надання послуг із пос­тачання (транспортування) трубопровідним транспортом, є пос­луги по переміщенню нафти (нафтопродуктів тощо) трубопро­відним транспортом у визначене місце призначення (нафтопе­реробні заводи, берегові термінали і порти, станції залізниць). Змістом цих послуг є численні технологічні операції і, насампе­ред, операції по обліку і контролю за якістю і кількістю перемі­щуваної нафти (нафт Відповідальність учасників правовідносин на трубопровідно­му транспорті настає в залежності від виду та тяжкості правопо­рушення. Встановлено, що порушення законодавства України про трубопровідний транспорт тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ст. 71, ст. 98, ст. 138 КпАП; ст. 280, ст. 292 ККУ).

Відповідальність за порушення законодавства про трубопро­відний транспорт несуть особи, винні у наступних правопору­шеннях:

—недотриманні вимог Правил охорони магістральних трубо­проводів;

—навмисному пошкодженні, руйнуванні та розкраданні об­ладнання об'єктів трубопровідного транспорту, крадіжках товар­ної продукції, що транспортується трубопровідним транспортом, а також у завданій навколишньому природному середовищу шкоді;

—порушенні інших вимог ст. 20 Закону України «Про трубопровідний транспорт).

Цивільна, майнова відповідальність на трубопровідному транс­порті регулюється загальними положеннями Цивільного та Гос­подарського кодексу про зобов'язання, про делікти та перевезен­ня, з урахуванням положень типових договорів про транспорту­вання.

Документи :

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;

—Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 черв­ня 1996р.;

—Закон України «Про транспорт» від 11 січня 1995 р.;

—Указ Президента України № 335/98 від 21 квітня 1998 року «Положення про Національну комісію регулювання електроенер­гетики України»;

—Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 753 «Положення про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремих видів підприємницької діяльності»;

—Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістраль­них трубопроводів»;

—Наказ Держнафтогазпрому № 42 від 10.04.95 року «Типо­вий договір на транспортування природного газу».

Література

Рубан А. Участь України в міжнародних енергетичних транспортних коридорах // Економіка України, 12 грудня 2001 р.

Сапрьікин В, Будущее газотранспортной системи Украйни // Зерка-ло недели, № 50, 23 декабря 2000 г.

Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 190—203.