6.5. Особливості фор­му­ван­ня та ви­ко­ри­с­тан­ня обі­го­вих коштів підприємства.

Для ви­ро­б­ни­ц­т­ва про­ду­к­ції під­при­єм­с­т­ву по­ряд з ос­но­в­ни­ми фон­да­ми не­об­хід­ні оборо­т­ні ви­ро­б­ни­чі фон­ди, що мі­с­тять ви­ро­б­ни­чі за­па­си (си­ро­ви­на, ма­те­рі­а­ли, па­ли­во, тара), за­ли­ш­ки не­за­вер­ше­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва та ви­тра­ти май­бу­т­ніх пе­рі­о­дів.

То­ва­р­на і гро­шо­ва фор­ми ре­сур­сів, що зна­хо­дя­ть­ся у сфе­рі обі­гу на­ле­жать до фон­дів обі­гу. Для за­без­пе­чен­ня без­пе­рер­в­но­с­ті про­це­су ви­ро­б­ни­ц­т­ва та ре­а­лі­за­ції про­ду­к­ції ко­ж­не під­при­єм­с­т­во по­вин­но ма­ти од­но­ча­с­но і обо­ро­т­ні ви­ро­б­ни­чі фон­ди, і фон­ди обі­гу. Гро­шо­ві ко­ш­ти, аван­со­ва­ні в обо­ро­т­ні ви­ро­б­ни­чі фон­ди та фон­ди обі­гу скла­да­ють обо­ро­т­ні кошти під­при­ємств.

За сво­їм змі­с­том обі­го­ві кошти — не фі­нан­со­ва, а за­галь­но-еко­но­мі­ч­на ка­те­го­рія; в зв’яз­ку з цим кіль­кість гро­шо­вих ко­ш­тів, що зна­хо­дя­ть­ся в обо­ро­ті під­при­єм­с­т­ва не мо­же бути від­не­се­на до фі­нан­со­вих ре­сур­сів.

Фі­нан­со­ві від­но­си­ни у сфе­рі фун­к­ці­о­ну­ван­ня обі­го­вих коштів ви­ни­ка­ють у трьох випад­ках:

• в про­це­сі утво­рен­ня ста­ту­т­но­го фон­ду під­при­єм­с­т­ва;

• в про­це­сі ви­ко­ри­с­тан­ня фі­нан­со­вих ре­сур­сів на збіль­шен­ня вла­с­них обі­го­вих за­со­бів;

• при ін­ве­с­ту­ван­ні над­ли­ш­ку обі­го­вих ко­ш­тів у цін­ні па­пе­ри.

Для нарощування обігових коштів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси.

Фінанси безпосередньо не беруть участі у технологічному процесі виробництва, але за їх допомогою здійснюється вартісна оцінка цього прогресу: нараховується амортизація, формується фонд оплати праці, оцінюється розмір витрат обігових коштів, визначаються відрахування до централізованих фондів цільового призначення, інші витрати відповідно до чинного законодавства.

6.6. Роз­по­діл та ви­ко­ри­с­тан­ня при­бу­т­ку.

Фун­к­ці­о­ну­ван­ня під­при­ємств на за­са­дах ко­ме­р­цій­но­го роз­ра­хун­ку при­зво­дить до того, що при­бу­ток ви­сту­пає не тіль­ки як го­ло­в­ний ре­зуль­тат фі­нан­со­во-­го­с­по­дар­сь­кої діяльно­с­ті, але й як дже­ре­ло за­до­во­лен­ня рі­з­них по­треб як са­мо­го під­при­єм­с­т­ва, так і суспіль­с­т­ва в ці­ло­му.

При­бу­ток є ва­ж­ли­вим дже­ре­лом роз­ши­рен­ня ви­ро­б­ни­ц­т­ва і за­без­пе­чен­ня ін­ших внутріш­ньо-­го­с­по­дар­сь­ких по­треб; ча­с­ти­на йо­го ви­ко­ри­с­то­ву­є­ть­ся для ма­те­рі­аль­но­го стимулю­ван­ня пра­цю­ю­чих і за­до­во­лен­ня їх со­ці­аль­них за­пи­тів; постій­но зро­с­тає роль прибут­ку у фор­му­ван­ні бю­джет­них, по­за­бю­дже­т­них та до­б­ро­чин­них фон­дів. В умо­вах, ко­ли при­бу­ток за­до­во­ль­няє рі­з­но­ма­ні­т­ні по­тре­би, ва­ж­ли­вим за­вдан­ням стає роз­роб­ка еко­но­мі­ч­но обгрунтова­ної си­с­те­ми йо­го роз­по­ді­лу.

У розподілі прибутку підприємницьких структур можна виділити два етапи.

Перший - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом таких чинників, як визначення об'єкта оподаткування, ставок податку, надання податкових пільг. Установлення оптимальних пропорцій розподілу прибутку між державою і підприємством має велике значення для забезпечення потреб підприємства і формування фінансових ресурсів держави, тому воно є одним із центральних у фінансовій політиці кожної країни.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що перебуває в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може здійснюватись через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямуванням коштів безпосередньо на фінансування витрат. Згідно з прийнятими в Україні положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше, зокрема фонду нагромадження і фонду споживання.