Структура доходів та видатків місцевих бюджетів урср у 1980-1989 роках, %

Показники	1980	1985	1989
Доходи, усього	100,0	100,0	100,0
в т.ч.: податок з обороту	28,8	26,6	34,5
платежі держ. підпр-в з прибутку	30,0	31,7	22,9
державні податки з населення	13,0	12,7	14,7
місцеві податки та збори	2,7	2,6	2,2
інші доходи	25,5	25,4	25,7
Видатки, усього	100,0	100,0	100,0
в т.ч.: на народне господарство	27,6	34,8	26,1
на соціально-культурні заходи	62,7	56,5	59,8
на управління	2,4	2,3	1,9
інші потреби	7,3	6,4	12,2

У 1990 р. були прийняті Закони "Про бюджетну систему Української PCP" та "Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування", в яких дається визначення видів бюджетів, їхніх доходів та видатків. У 1991 р. на місцеві бюджети припадало 46,0% від доходів консолідованого бюджету УРСР та 31,4% від видатків цього ж бюджету, що вказує на деяке посилення ролі місцевих бюджетів у бюджетній системі.

Однак урядові заходи не змогли зупинити економічної кризи, росту інфляції, що прискорилась з 1980 р. У державі відбувалося падіння темпів росту ВВП, поглиблювалась диспропорція між нагромадженням і споживанням, виробництвом засобів виробництва і предметів споживання. Для покриття всезростаючих суспільних витрат держава використовувала грошову емісію. При падінні темпів росту національного доходу відбувалось скорочення товарного покриття грошових коштів і відносне збільшення грошової маси. Інфляційний потенціал оцінювався у 1988 р. до 100 млрд. руб., на кінець 1990 р. - 350-400 млрд. руб. На Україну в кінці 1990 р. припадало 75-90 млрд. інфляційних грошей. Внутрішній державний борг, який у 1981-1985 рр. зріс на 37,8 млрд. руб., у наступному п'ятиріччі збільшився не менш ніж на 400 млрд. руб., тобто в десятикратному розмірі порівняно з попереднім періодом. Зовнішній борг СРСР досяг 58 млрд. доларів.

Значно зросли обсяги суспільних фондів споживання. Збільшення фондів заробітної плати не було пов'язано з ростом виробництва продукції та покращенням її якості. У другій пол. 80-х рр.. зросли обсяги фондів економічного стимулювання підприємств: розвитку – в 10 разів, соціально-культурних заходів і житлового будівництва – в 3 рази, які також додавали свою частку до інфляційного потенціалу.

Кризові явища спостерігалися у будівництві: командно-адміністративна система продовжувала направляти кошти не на завершення вже розпочатого будівництва, а на початок нового. Так, у 1988 р. заморозили вже розпочаті будови вартістю 24 млрд. руб. і почали нові на 59 млрд. руб. У 1989 р. вартість незавершеного будівництва зросла ще на 39 млрд. руб., додавши до інфляційного потенціалу близько 9 млрд. руб. не перекритої товарною масою зарплати будівельникам. У промисловості продовжували надавати перевагу виробництву засобів виробництва. В другій половині 80-х років виник значний дефіцит товарів народного споживання: з 211 облікованих груп товарів можна було купити лише 23. По основних продовольчих товарах їх доступність знизилась з 90% у 1983 р. до 22% у 1989 р. і 11% - на середину 1990 р. Зростання попиту супроводжувалось спадом випуску товарів народного споживання. Розширення імпорту споживчих товарів у 80-х роках стало неможливим у зв'язку зі зменшенням валютних запасів, викликаних падінням світових цін на нафту – головну статтю валютних надходжень від експорту.

Ріст зовнішньої заборгованості Союзу PCP був посилений рядом непродуманих рішень, наприклад, про надання дозволу укладати зовнішньоторговельні угоди 15 тисячам підприємств самостійно, але без гарантій уряду. Постанова про сплату 40% валютної виручки в бюджет для оплати зовнішньої заборгованості привела до переміщення капіталу за кордон.

До скорочення доходів бюджету призвела так звана антиалкогольна кампанія. Ситуацію погіршили такі негативні моменти, як значні втрати матеріальних та фінансових ресурсів в народному господарстві, зростання наднормативних товарно-матеріальних цінностей на підприємствах, випуск товарів низької якості, збільшення кількості планово-збиткових підприємств, зростання державних видатків на управлінський апарат, оборону та здійснення зовнішньополітичної діяльності.

Проголошена радикальна економічна реформа по запровадженню повного госпрозрахунку підприємств, перебудові централізованого керівництва економікою залишилася декларацією і носила обмежений, поверхневий характер. Вона не ставила своїм завданням змінити підвалини економіки – виробничі відносини і, в першу чергу, відносини власності.

У квітні 1991 р. уряд СРСР здійснив підвищення цін, яке послужило сильним поштовхом до росту інфляції. Доповненням послужила чергова грошова емісія. За 1991 р. було випущено в обіг готівки на 32% більше, ніж за 30 попередніх років.

В Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, з 1991 р. відбулося стрімке зростання інфляції. Найбільших темпів вона набула в 1992 р. і становила 1445%, у 1993 р. - 6288%, у 1994 - 850%. У наступні роки інфляція зменшилась.

У першій половині 90-х років в незалежній Україні спостерігалися й інші явища фінансової кризи. Вони проявлялись у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 р. він становив 12% від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 р. - 27,4%, в 1994 р. - 24,0%, в 1995 р. - 23,2%. Значний вплив на його існування мали спад виробництва, наявність "тіньової" економіки, непродуктивні державні витрати.

Мало місце зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу. На 1 січня 1995 р. зовнішній борг становив 4,83 млрд. доларів США. У 1999 р. внутрішній борг був на рівні 13,5 млрд. грн., а зовнішній - 11,5 млрд. дол. Відбулося різке зниження життєвого рівня населення, його соціальне розшарування та зубожіння. Влітку 1994 р. життєвий рівень населення знизився у 10-разів порівняно з до кризовим періодом.