3. Організаційне моделювання. Основні види моделювання організаційних систем та процесів.

Організаційні моделі – це допоміжний науково-аналітичний інструмент для пошуку, обгрунтування, вибору раціональних рішень стосовно формування організаційних структур управління та процесів управління. Організаційне моделювання, як правило, пов’язано з вивченням, аналізом та вдосконаленням інформаційних потоків. В теорії та практиці управління розрізняють три головних напрямки в моделюванні організаційних систем:

1. Математико-кібернетичне моделювання, яке об’єднує велику кількість підходів, починаючи від математичних багаторівненвих систем моделювання прийняття рішень і закінчуючи імітацією процесів організаційного управління та розвитку, а також формальним описом інформаційних та адміністративно-управлінських зв’язків.

2. Натуральне моделювання організаційної поведінки як на реальних господарських об’єктах, так а за допомогою експериментів. Наприклад, дослідження управлінської спеціалізації, відмінностей у стилях управління, експериментальні впровадження різних типів організаційних структур, управлінські ігри та ін.

3. Використання статистичних методів для емпіричного аналізу організаційних параметрів на базі вибіркових обстежень функціонування реальних підприємств.

Кожний з цих напрямків, не дивлячих на їх відмінності, вивчає один із аспектів організаційних систем (див. тему № 1).

Моделі організаційних систем та процесів можна умовно розділити на дві групи. Для моделей першої групи є характерним формальне моделювання системи управління за допомогою економіко-математичних методів в одному або декількох аспектах без використання формальної моделі власно організаційної структури як системи відносин підрозділів та посад (формальна структура) або міжособових відносин (неформальна структура). Резільтати моделювання використовуються експертами як додатковий критерій в процесі раціоналізації та проектування організаційної структури. Для моделей другої групи характерно використання повністю або частково формалізованої моделі організаційної структури. В цьому випадку результати моделювання можуть бути безпосередньо використані при удосконаленні оргструкутри.

До першої групи моделей належать моделі прийняття рішень та моделі інформаційних потоків.

1. Моделі прийняття рішень формуються відносно окремих задач управління і як системи моделей, які можуть бути одно- та багаторівневими. В якості математичного апарату використовуються методи математичного програмування, сітьові моделі, теорія ігор тощо.

2. Інформаційні моделі комунікаційної мережі підприємства будуються за принципом мінімізації сумарної вартості передачі інформації за умов повного забезпечення нею користувачів. Застосовується для рутинних операцій в системі управління (бухгалтерські, облікові, оперативно-диспетчерські та ін.).

3. Компактні інформаційні моделі формуються на підставі принципа мінімізації комунікаційних зв’язків в процесі вирішення задач управління. Такий підхід дозволяє аналізувати та проектувати інформаційні структури систем управління на нижчих та середніх рівнях управління, але практично він є дуже важким з-за відносно високої складності та трудомісткості робіт.

4. Організаційно-функціональні моделі передбачають самостійну організацію окремим підрозділом всіх операцій стосовно збору та опрацювання інформації, спираючись на власний документооборот, методи формування інформації, канали зв’язку та архіви. Перевага такого методу в тому, що при його створенні можуть бути використані стандартні програмні засоби, що здешевлюють саму систему. Недоліками цього підходу є: значне дублювання інформації, що призводить до заповнення багатьох зайвих форм документів; недостатня гнучкість системи; високе навантаження на управлінські ланки та канали зв’язку; відсутність виробничих зв’язків між виробничими та функціональними підрозділами.

5. Інтегрована інформаційно-функціональна модель (рис.5.5). Така система передбачає надходження запитів на вихідні та первинні дані виробничих і функціональних підрозділів, завдяки чому усуваються недоліки функціонального підходу. Але проектування інтегрованої моделі слід здійснювати індивідуально, з урахуванням специфіки діяльності підприємства. Складовими інтегрованої системи є:

• банк даних;

• підсистема планування: забезпечує всі ланки та рівні управління інформацією для коригування довгострокових планів і містить механізми прогнозування параметрів і показників органу управління; коригування рівня параметрів і показників, що характеризують виробництво, а також процес постачання інформації в усі рівні та ланки виробничої системи відповідно до змін у суміжних ланках;

Виробничий відділ

’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’.

Відділ планування

Банк даних, комп’ютери

Дільниця

’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’.

Дільниця

- запит на первинні дані;

- дані про відхилення;

- командні приписи;

- вихідні дані;

- первинні дані.

Рис. 5.5 Схема інтегрованої функціонально-інформаційної моделі.

• підсистема спостереження: забезпечує поточну відповідність між фактичним та запланованим станом об’єкта управління і містить механізми спостереження за рухом матеріальних цінностей у процесі виробничих операцій, спостереження за перебігом виробничого процесу (якістю продукції, використанням ресурсів, техніки тощо) і його вдосконаленням.

Друга група моделей відображає зв’язки та відносини між елементами організаційної структури. Різновидами моделей заначеної групи є наступні.

1. Модель організаціно-технологічних зв’язків. Базується на припущенні, що на нижчих рівнях управління вирішальним фактором, що впливає на організацію управління є характер технології виробництва. Зв’язки між виробничо-технологічними процесами та зайнятими в них робітниками розрізняються за типами (загальні, послідовні, багатосторонні) та інтенсивністю (сильні, середні, слабкі). Найбільш тісно пов’язані елементи виділяються в групу з наступним виділенням керівників – майстрів та начальників цехів. Модель застосовується на нижчому рівні управління.

2. Модель організаційно-управлінських зв’язків. Базується на оцінці інтенсивності між функціями, які виконує аппарат управління. Така оцінка проводиться відносно шкали інтенсивності відповідно ряду градацій від “дуже сильний зв’язок” до “зв’язок між функціями небажаний”. Відповідно встановлюються причини (фактори), що визначають той або інший зв’язок. За допомогою формальної процедури аналізуються варіанти закріплення функцій за підрозділами. Модель застосовується для аналізу складних управлінських зв’язків на середньому рівні.

3. Модель факторного статистичного аналізу управлінських зв’язків. Базується на аналізі цілей підприємства, на основі якого встановлюється перелік функцій та задач в системі управління та її окремих частин. Здійснюється опит експертів щодо призначення окремих задач, їх зв’язках та оптимальних групуваннях робіт та їх виконавців. Отримані дані обробляються методами факторного аналізу. Модель може застосовуватись в умовах, якщо відомим є склад виконавців, тобто передусім вона використовується для перерозподілу функцій та задач в існуючих підрозділах.

4. Детермінована функціональна модель. Будується на підставі розподілу функцій управління на елементарні функції (роботи, операції), кожна з яких може виконуватись одним операційним виконавцем з урахуванням нормального завантаження. Трудомісткість кожної елементарної функції визначається у вигляді середньої величини як середньорічний показник. Проводиться балансування завантаження працівників за рахунок регулювання кількості підлеглих у одного керівника, передачі частини навантаження одного виконавця іншому, прикріплення до виконавців додаткового технічного персоналу та ін. Розробляються права та обов’язки кожної посадової особи, положення про функції підрозділів в системі управління. Модель може бути рекомендована за умов стабільного функціонування організації управління протягом тривалого періоду в основному для середніх ланок управління.