1.2 Поняття та сутність формування прибутковості сільськогосподарських підприємств
Прибутковість сільськогосподарського підприємства є одним з найголовніших показників, що відображають його фінансовий стан. Він визначає мету підприємницької діяльності та кінцевий результат господарювання. Крім керівництва підприємства і колективу, він цікавить вкладників капіталу (інвесторів, кредиторів), а також державні органи, і передусім - податкову службу, фондові біржі, що здійснюють купівлю - продаж цінних паперів. Тому проблема забезпечення прибутковості є стратегічною метою підприємства і на сьогоднішній день ця тема є досить актуальна і потребує ретельного дослідження.
Прибутковість підприємств є одним з найголовніших показників, що відображають результат підприємницької діяльності, фінансовий стан підприємств, ефективність використання залучених коштів.
Багато як вітчизняних так і зарубіжних економістів [Добринін А.І., Відяніна В.І. Економічна теорія: Навч. посібник. – М.:Инфра, 2005.- 672 с.], розглядаючи питання соціально-економічної сутності прибутку, збігаються з думкою, що по своїй економічній природі прибуток виступає як частка вартості доданого продукту, створеного для суспільства працею робітників матеріального виробництва, а джерелом утворення доданої вартості є додана праця.
Таке викладення розуміння прибутку базується на працях відомих діячів політичної економії [Добринін А.І., Відяніна В.І. Економічна теорія: Навч. посібник. – М.:Инфра, 2005.- 672 с.], які, характеризуючи загальні закономірності розвитку суспільства, вказували на те, що в будь-якому суспільному виробництві завжди може бути проведено розподіл між тою частиною праці, продукт якої входить в безпосереднє використання виробників і членів їх сімей, і іншою частиною праці, яка завжди є доданою працею, продукт якої слугує для задоволення загальних суспільних потреб, як би не розподілявся даний доданий продукт, і хто б не функціонував в якості представника даних суспільних потреб [Добринін А.І., Відяніна В.І. Економічна теорія: Навч. посібник. – М.:Инфра, 2005.- 672 с., с.145].
По мірі розвитку економічної теорії поняття прибутку постійно ускладнювались. Найпростіше визначення прибутку підприємства трактується, як дохід отриманий від виробництва та реалізації будь якого товару чи послуг [Відун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. –К.: Наукова література, 2003. – 436 с., с. 422].
Питання, щодо ефективності виробництва та прибутковості поглиблено вивчав Андрійчук Р.В. Він вважає, що в ринковій економіці одержання прибутку є головною метою підприємницькою діяльністю, а тому саме він виступає, за загальним визначенням економістів, у ролі рушія підприємництва та є основним джерелом подальшого розвитку суспільного виробництва. Але для генерування цього виду ефекту у зростаючих масштабах підприємство має політику у сфері персоналу та управління витратами .
На думку українського автора Бланка І.А. [Бланк І.А. Управління прибутковістю. – К.: «Ніка – Центр», 1998 – 544 с., с. 9-16], прибуток виступає як найбільш проста, і одночасно, найбільш складна категорія ринкової економіки. Його простота визначається тим, що він є стрижнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців в цій економіці.
За своїм походженням додана вартість є не що інше як звичайне нарощування змінного капіталу. Додана вартість не може розглядатись і в відношенні до всього капіталу, і у відношенні до витрат виробництва. Додана вартість являє собою, перш за все, надлишок вартості товару над витратами його виробництва [Макконел К., Брю С.,Экономыкс. Пер. с англ. – М. 1992, с. 203 ]. Дійсно, на практиці неможливо по іншому визначити величину доданої вартості, крім як шляхом віднімання від ціни продажу витрат на виробництво цього продукту.
Таким чином, відношення доданої вартості до витрат виробництва випливає з ринкової дійсності, де додана вартість виступає як форма надлишку вартості товару над витратами на його виробництво, тобто в формі прибутку.
Французький економіст Андре Бабо , розглядаючи поняття „прибуток” тогочасних діячів політичної економіки, відзначає, що всі автори сходяться в тому, що прибуток являє собою і різницю, і відношення, і залишок [Бабо А. Прибыль. Пер. с фр./ Общ. Ред.и коммент. В.И. Кузнецова – М.: А/О Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1993 – 176 с.]. По Дж. Ст. Міллю прибуток підраховується шляхом виокремлення із доходів компанії витрат на закупівлю необхідної сировини та послуг, а також виплаченої заробітної плати персоналу. Подібне формулювання прибутку, як складової доходу, було заперечене Мак-Куллохом, а потім і А.Маршалом. На їхню думку з доходу потрібно виокремити не тільки вище зазначені витрати, а і дивіденди від використовуваних в даному виробництві коштів. Покладаючись на ідеї Х. Тюнена та Л. Вальраса, Найт та Уестон [Самуельсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка/ пер. з англ. – К.: Основи, 1995. – С. 363,] ввели поняття „чистого прибутку”, з якого крім названих елементів виокремили також винагороди керівництву підприємства та премію за ризик.
Економічна сутність прибутку є однією із складних та дискусійних проблем в сучасній економічній теорії. Визначення поняття прибутку розглядається під різними кутами зору. Так, найбільш просте визначення прибутку – це перевищення доходів над витратами. З економічної точки зору прибуток – це різниця між грошовими надходженнями та грошовими виплатами. З господарської точки зору прибуток – це різниця між майновим станом підприємства на кінець та на початок звітного періоду.
Проблеми розуміння економічної суті прибутку сьогодні багато в чому залежать наявністю таких понять, як бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток – це результат реалізації товарів та послуг, а економічний прибуток - це результат праці капіталу [Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. і доп. К.: КНЕУ, 2000. – 528 с. ].
Автор розглядає суть прибутку з погляду його основних характеристик. Перша, і найбільш головна, характеристика полягає в тому, що прибуток є формою доходу підприємця, що здійснює певний вид діяльності. Це зовнішня, найбільш проста форма вираження прибутку, разом з тим недостатня для повної характеристики, оскільки у ряді випадків активна діяльність в якій-небудь сфері може і не бути пов’язана з отриманням прибутку (наприклад, діяльність політична, добродійна і т. п.).
Друга характеристика оцінює прибуток як форму доходу підприємця, що вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов’язана з категорією капіталу – особливим чинником виробництва – і в усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу.
Третя характеристика виходить з того, що прибуток не є гарантованим доходом підприємця, що вклав свій капітал в той або інший вид бізнесу. Вона є результатом тільки умілого і успішного здійснення цього бізнесу. Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій або об’єктивних причин зовнішнього характеру може не тільки позбутися очікуваного прибутку, але і повністю або частково втратити вкладений капітал. Тому прибуток є до певної міри і платнею за ризик здійснення підприємницької діяльності. Рівень прибутку і рівень підприємницького ризику знаходяться між собою в прямо пропорційній залежності.
Наступна особливість прибутку полягає в тому, що він характеризує не весь дохід, отриманий в процесі підприємницької діяльності, а тільки ту частину доходу, яка «очищена» від понесених витрат на здійснення цієї діяльності. Іншими словами, в кількісному виразі прибуток є залишковим показником, що є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення підприємницької діяльності.
П’ята характеристика прибутку полягає в уявленні прибутку, як вартісного показника, вираженого в грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов’язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов’язаних з нею основних показників – вкладеного капіталу, одержаного доходу, понесених витрат і т. п., а також з діючим порядком податкового регулювання.
З урахуванням розглянутих основних характеристик прибутку його сутність в найбільш узагальненому вигляді може бути сформульовано таким чином: прибуток є вираженим в грошовій формі чистим доходом підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності [Бланк І.А. Управління прибутковістю. – К.: «Ніка – Центр», 1998 – 544 с.].
При аналізі категорії прибутку, фахівці [Бланк І.А. Управління прибутковістю. – К.: «Ніка – Центр», 1998 – 544 с.] виділяють, яку роль грає прибуток підприємства в умовах ринкової економіки. Першою і найбільш узагальнюючою характеристикою ролі прибутку підприємства є те, що прибуток виступає головною метою підприємницької діяльності. Основним спонукальним мотивом здійснення будь-якого виду бізнесу, його головною кінцевою метою є зростання добробуту власників підприємства. Наслідком такого зростання виступає розмір поточного і відкладеного їх доходу на вкладений капітал, джерелом якого є отриманий прибуток.
Роль прибутку, отриманого на підприємстві, полягає і в тому, що він створює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дозволяє наповнювати прибуткову частину державних бюджетів всіх рівнів (загальнодержавного і місцевих), що дає можливість державі успішно виконувати покладені на неї функції і здійснювати намічені програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу – «багатство держави характеризується рівнем багатства його громадян» – також пов’язана із зростанням прибутку підприємства, яке забезпечує зростання доходів його власників, менеджерів і персоналу.
Третьою рисою ролі прибутку є та, що прибуток підприємства є критерієм ефективності конкретної виробничої (операційною) діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства порівняно з галузевим характеризує ступінь уміння (підготовленості, досвіду, ініціативності) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньо галузевий рівень прибутку підприємства характеризує ринкові та інші зовнішні чинники, що визначають ефективність виробничої діяльності і є основним регулятором переливу капіталу в галузі з ефективнішим його використанням. При цьому капітал переміщується, як правило, в ті сегменти ринку, які характеризуються значним обсягом незадоволеного попиту, що сприяє повнішому задоволенню суспільних і особистих потреб.
Наступна роль прибутку полягає у формуванні фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток. У системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів, прибутку належить головна роль. Чим вище рівень генерування прибутку підприємства в процесі його господарської діяльності, тим менше його потреба в залученні фінансових коштів із зовнішніх джерел – тим вище рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому, на відміну від деяких інших внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів підприємства, прибуток є постійно відтворюваним джерелом і його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі.
Прибуток виступає головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини одержаного підприємством прибутку, тобто його напрямок на приріст його активів. Чим вище рівень капіталізації одержаного підприємством прибутку, тим більшою мірою зростає вартість його чистих активів (активів, сформованих за рахунок власного капіталу), а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому, визначена при його продажі, злитті, поглинанні і в інших випадках.
Наступною характеристикою ролі прибутку є задоволення соціальних потреб суспільства. Соціальна роль прибутку виявляється, перш за все, в тому, що кошти, які перераховуються до бюджетів різних рівнів в процесі його оподаткування, служать джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних і місцевих соціальних програм, що забезпечують «виживання» окремих соціально не захищених (або недостатньо захищених) членів суспільства. Крім того, ця роль виявляється в задоволенні за рахунок одержаного прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу (соціальні програми є невід’ємною складовою частиною колективних або індивідуальних трудових угод). Соціальна роль прибутку виявляється і в тому, що він служить джерелом зовнішньої добродійної діяльності підприємства, направленої на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.
Прибуток є основним захисним механізмом, що оберігає підприємство від загрози банкрутства. Хоча така загроза може виникнути і в умовах прибуткової господарської діяльності підприємства (при використанні невиправдано високої частки позикового капіталу, особливо короткострокового; при недостатньо ефективному управлінні ліквідністю активів і т. п.), але за інших рівних умов, підприємство набагато успішніше виходить з кризового стану при високому потенціалі формування прибутку. За рахунок капіталізації одержаного прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів (відновлена платоспроможність), підвищена частка власного капіталу при відповідному зниженні обсягу використовуваних позикових засобів (підвищена фінансова стійкість), сформовані відповідні резервні фінансові фонди.
Характеризуючи роль прибутку в ринковій економіці, багато економістів [Бабо А. Прибыль. Пер. с фр./ Общ. Ред.и коммент. В.И. Кузнецова – М.: А/О Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1993 – 176 с.] відзначають, що ця роль не завжди позитивна, оскільки окремі види прибутку служать джерелом лише особистого збагачення окремих категорій громадян не приносячи користь суспільству в цілому. Це відноситься до таких її видів, як прибуток, отриманий від спекулятивних комерційних операцій, від невиправдано високих цін у зв’язку з монопольним положенням на ринку, від тіньової діяльності підприємств і т.п.
Але, як вважають деякі автори [Бланк І.А. Управління прибутковістю. – К.: «Ніка – Центр», 1998 – 544 с.], дані види прибутку не повністю позбавлені позитивних сторін.
Прибуток, отриманий від спекулятивних комерційних операцій (заснованих на різниці в цінах купівлі і продажу), є результатом кращої інформованості підприємців про ціни на різних регіональних ринках, швидкості реакції на вигідні комерційні умови, вищого рівня підприємницького ризику. Кінець кінцем, спекулятивний прибуток є формою відшкодування підвищеного підприємницького ризику і служить дієвим механізмом вирівнювання рівня цін на окремих регіональних ринках. В рамках організованого (біржового) ринку – товарного, фондового, валютного – спекулятивні операції служать основним механізмом страхування цінового ризику (хеджування, опціону і т. п.) для підприємців, що уникають цього ризику.
Прибуток, одержаний підприємством у зв’язку з його монопольним положенням на ринку за рахунок встановлення невиправдано високих цін на продукцію (так званий надприбуток від монопольної діяльності), створює активні стимули для переливу капіталу на такі ринки і зростання обсягу пропозиції, що зрештою приводить до природного формування конкурентного середовища на таких ринках і зниженню рівня цін на них.
Прибуток, одержаний підприємством від тіньової діяльності (випуску і реалізації частини неврахованої продукції), певною мірою є захисною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі правила гри в економіці, в першу чергу, на невиправдано високий рівень оподаткування окремих видів підприємницької діяльності. У цих умовах підприємства не можуть не тільки забезпечити умови самофінансування свого розвитку, але в окремих випадках і простого виживання в перехідній економіці. Зростання обсягу такої діяльності (а відповідно і обсягу тіньового прибутку) є для держави своєрідним індикатором ефективності прийнятих рішень в області податкового регулювання комерційної діяльності з позицій дотримання паритету інтересів, як держави, так і підприємців. Крім того, і цей прибуток, залишаючись не врахованим, є джерелом реального приросту чистого національного доходу.
Суть прибутку, як економічної категорії виявляється також і в його функціях. Враховуючи відмінності між очікуваним і отриманим прибутком, фахівці виділяють [Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. і доп. К.: КНЕУ, 2000. – 528 с.], наступні основні функції прибутку:
Отриманий прибуток виступає мірилом успіху діяльності підприємства. Тобто він, перш за все, використовується як показник оцінки підсумків виробничої і комерційної діяльності підприємства. Разом з тим, прибуток не є універсальним показником роботи підприємства, оскільки величина його багато в чому визначається не залежно діяльності даного підприємства, а і іншими чинниками (політика цін, зміна ставок податків, структурні зрушення і інше). Багатофакторність економічної категорії прибутку передбачає необхідність використання разом з прибутком інших показників ефективності виробництва (продуктивність праці, фондомісткість, фондовіддача, швидкість обороту оборотних засобів і тому подібні).
Друга функція прибутку – розподільча. Прибуток використовується як знаряддя розподілу доданого продукту і його грошової форми – чистого доходу між підприємством і галуззю, між підприємством і його працівниками, між сферою матеріального виробництва, де створюється доданий продукт, і не виробничою сферою, існує за рахунок доданої праці. Частина одержаного прибутку є джерелом самофінансування розвитку.
Третя функція прибутку пов’язана з процесом економічного стимулювання підприємства і його працівників. Прибуток використовується як джерело і умова формування заохочувальних фондів підприємства, і як значний фінансовий ресурс розширеного відтворення на базі технічного прогресу. Частина прибутку виступає як винагорода власникам капіталу. Ця функція припускає рішення проблеми привласнення прибутку.
Четверта функція прибутку відноситься до очікуваного прибутку – очікуваний прибуток є основою ухвалення інвестиційних рішень. Ця функція тісно взаємозв’язана з першою, оскільки має значення лише за умови її існування [Відун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. –К.: Наукова література, 2003. – 436 с.].
Розглядаючи суть прибутку, можна відзначити, що саме він є генератором ринкової економіки. Саме очікування прибутку спонукає підприємство діяти на свій страх і ризик, здійснювати нововведення. Нововведення, у свою чергу, є основним чинником економічного зростання.