1.4. Рух психогігієністів світу

Український і польський вчений Ю.Л.Охорович, один із засновників Міжнародного інституту психології в Парижі у 1900 році, організував 1-й Міжнародний психологічний конгрес, встановивши таким чином наукові взаємини між психологами різних країн світу. «Саме цей міжнародний форум психологів послужив поштовхом для створення цілої низки міжнародних інститутів, наукових шкіл, об’єднань, що неодноразово відзначали психологи різних країн». Це був І-й Міжнародний конгрес фізіологічної психології, важливий тим, що поклав початок диференціації галузей психологічного знання, об’єднанню вчених різних напрямків.

Педагогічна мета, яка була поставлена Ю.Л.Охоровичем, Б.Д.Грінченком, іншими вченими становила собою вибудовування особистості дорослої людини на засадах самоусвідомлення, змістом якого мали служити наукові знання, і цим самим забезпечення внутрішньої цілісності уявлення про себе, власну національну спільність і навколишній світ.

Ідея здоров’я духовного життя людини і народу розроблена Б.Д.Грінченком, розкриває гуманістичний спосіб збільшення духовної та інтелектуальної могутності людства. Із загальнолюдської точки зору має пристати і той, хто не належить до українського народу, система освіти української нації разом із ставленням до неї має бути змінена з тим, щоб духовно непрацездатний член світової родини міг одужати і, як у минулому – культурний і повний життєвих творчих сил – взяти продуктивну участь у духовній роботі людства.

У громадський рух просвіти українського суспільства на початку XX століття включились відомі педагоги і психологи – Іван Огієнко, Юрій Сірий, Степан Сірополко, Іван Стешенко, Софія Русова, Яків Чепіга, Спиридон Черкасенко, Григорій Шерстюк та багато інших.

Спрямованість і зміст роботи просвітницьких об’єднань сприяли оздоровленню моральних основ життя українського суспільства, створенню громадської системи товариської взаємодопомоги населення. Це мало важливе соціально-психогігієнічне значення в умовах утисків і пригнічення українців на територіях, що входили до складу різних імперій і держав. Проте обмеження свободи зборів, включаючи й наукові об’єднання, не дали змоги належним чином поглибити і розвинути наукові набутки у галузі психічної гігієни.

У 1908 році за активної участі американського психіатра Адольфа Майєра в штаті Коннектикуті було засноване психогігієнічне товариство, а в 1909 році – Американський національний комітет психогігієни. Американські дослідники стверджують, що поштовхом для створення психогігієнічного товариства послужила книга Кліфорда Бірса «Психіка, яка знайшла сама себе», написана пацієнтом у гіпоманіакальному стані протягом трьох днів після того, як його виписали із психіатричної лікарні. Обурений режимом і поводженням із ним персоналу клініки автор таким чином самокомпенсував почуття, викликані у нього цим перебуванням. Початок громадського руху американських психогігієністів, до якого увійшли й колишні пацієнти психіатричних клінік, і лікарі-психіатри, які уважно поставились до суспільних запитів, знаменував собою етап соціалізації психогігієнічних знань і психогігієнічної практики, що відділилась від клінічної психіатрії. Саме тому, неправомірно розглядати громадський психогігієнічний рух у межах певної галузі людської діяльності, наприклад, в рамках психіатричної практики, утримання в закладах закритого типу (інтернатах, казармах, монастирях), оскільки спрямованість цього руху націлена на оволодіння суспільством знаннями і вироблення в ньому відповідного усвідомленого ставлення до цих частковостей. Отже, за своєю сутністю суспільний психогігієнічний рух становив собою рух до відновлення цілісності суспільств, повернення до нього відчужених частин, які тепер уже відкрито заявляли про свою повноправну належність до людського роду.

Як зазначає Л.П.Рохлін, «психогігієна досить широко утверджується як самостійний предмет у вищій медичній школі. Якщо вперше викладання її було введене у 1915 році в університеті Говард США, то в 1930-31 рр. за даними Американського національного комітету психогігієни, викладання психогігієни було поставлене в 303 коледжах. В педагогічних навчальних закладах психогігієна як самостійний курс, що проводиться регулярно, поставлена у 52 педагогічних закладах.

Перший і Другий Міжнародні конгреси з питань психогігієни відбулись відповідно у 1930 році у Вашингтоні і в 1937 році в Парижі, але вчені з тодішнього СРСР і тим більше з України участі у них взяти не змогли.

За період діяльності Ліги Націй з 1920 по 1945 рік цією міжнародною організацією було прийнято чотири документи з проблем психічного здоров’я.

Психогігієністи, які у 1946 році на засіданнях підготовчого комітету Міжнародної конференції з охорони здоров’я готували Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), відзначили, що ними достовірно встановлений зв’язок між збільшенням числа випадків психічних захворювань і великою економічною депресією 30-х років. Проте питання взаємозв’язку психічної захворюваності з іншими значущими для XX століття подіями в тодішньому СРСР 30-х років через відсутність достовірних даних проаналізовані не були.

Велике значення мав Третій міжнародний конгрес з питань психогігієни, який відбувся у 1948 році в Лондоні. На цьому Лондонському конгресі була заснована Всесвітня федерація психічного здоров’я, а також виданий її програмовий документ під назвою «Психічне здоров’я і громадяни світу». Програма федерації засудила війну і масове знищення людей, підтвердила важливість соціальних аспектів психогігієни. Найважливішим психогігієнічним фактором була визнана ідея миру.

При ВООЗ у 1949 році створений відділ психогігієни і комітет експертів, який визначив три основні принципи роботи ВООЗ в галузі охорони психічного здоров’я в міжнародному масштабі:

Перший принцип – створення при кожному національному міністерстві охорони здоров’я секції психогігієни з метою координації всієї роботи щодо попередження нервово-психічних захворювань всередині країни і обміну досвідом з іншими країнами.

Другий принцип – звернення особливої уваги на роботу серед дітей, оскільки в дитячому віці профілактичні заходи найбільш ефективні.

Третій принцип – об’єднання роботи з психогігієни із усіма іншими видами діяльності ВООЗ, такими, як служба охорони здоров’я матері і дитини, а також з роботою спеціалізованих і неспеціалізованих закладів Організації Об’єднаних Націй.

За домовленістю між Всесвітньою організацією охорони здоров’я і Всесвітньою федерацією психічного здоров’я 1960 рік було проголошено Всесвітнім роком психічного здоров’я. У програму в 1961 році, поставили завдання досягти якомога вищого рівня психічного здоров’я населення в найширшому педагогічному, медичному, соціальному і біологічному плані. Семінар «Психогігієна і сім’я» був скликаний у 1962 році в Афінах Європейським регіональним бюро ВООЗ. На семінарі відзначалось, що поняття психогігієна сім’ї включає вивчення складних взаємовпливів усіх членів сім’ї в минулому і в теперішньому. На семінарі були розглянуті доповіді за результатами досліджень ролі матері в сучасному суспільстві, організації охорони материнства в Данії, створення замість «Служби охорони материнства» – «Служби охорони сім’ї» з тим, щоб уникнути опору з боку членів сім’ї чоловічої статі. Обговорені питання, що стосуються переваг і збитків, пов’язаних з роботою жінки поза домом, працюючої жінки як проблеми психогігієни, родинних форм психотерапії, розвитку шкіл для батьків і вихователів, діяльності Гемпстедської дитячої клініки Ганни Фрейд, доньки Зігмунда Фрейда, у Великобританії.

Девізом щорічного конгресу Всесвітньої федерації психічного здоров’я у 1964 році в Берні була проблема: «Індустріалізація і психічне здоров’я». На цьому конгресі була розкрита індивідуальна і колективна відчуженість людей у великих індустріальних центрах, яка є наслідком відірваності від рідних місць великих груп населення, раніше об’єднаних етнічними традиціями, звичаями, родинними узами. Новара і Аромандо (Італія), що провели дослідження на заводах Оліветті, прийшли до висновку, що психічному здоров’ю тут сприяє добра організація трудового життя і своєчасне лікування психічних порушень за допомогою «соціальної служби». Вікерс (Великобританія) підкреслив, що сучасне виробництво залишає надто мало місця для самостійності і не дає повного творчого задоволення, що негативно позначається на стані психічного здоров’я.

На конгресі було підкреслено значущість для психічного здоров’я «поля соціальної напруженості», що виникає і діє між роботодавцями і людьми, які працюють за наймом. У цій ситуації лікарі і психологи, що працюють на підприємствах, постійно потрапляють у становище, з якого важко знайти правильний вихід.

Діапазон проблем, які були розглянуті на конгресі, охоплював питання оптимального і гуманного утримання лікувальних установ, терапія психозів і неврозів, до якої входять групова терапія, терапія родинних взаємин, трудова терапія, терапія музикою, реабілітація психічно хворих і їх повернення до громадського життя та продуктивної діяльності, пов’язана з вивченням питань етіології і патогенезу психічних або психосоматичних розладів. Розглянуті проблеми містили в собі виразні психолого-педагогічні аспекти, як принципи і способи гармонізації родинних взаємин, методик трудового і музичного виховання. Певна увага була приділена соціально-педагогічній проблемі формування навколишнього середовища у сфері суспільних комунікацій: подолання конфліктів у шлюбі, створення рівних умов для розвитку в дитинстві, а також забезпечення раціональних умов праці і відпочинку, що належало до кола проблем професійної педагогіки.

Важливість результатів роботи конгресу полягала у визначенні факторів, які зумовлюють виникнення і розвиток психічних і психосоматичних захворювань: злиденне становище людини, соціальне зубожіння; безробіття; одноманітність життя; соціальна ізоляція вдома і на роботі; соціально-психологічні і соціально-педагогічні аспекти дитячого віку, що стосуються відхилень у поведінці, вміння тримати себе, надмірної зманіженості та інші; соціальні конфлікти; тривалий вплив негативних емоцій, що особливо характерно для психосоматичних захворювань, наприклад, гіпертонії.

При цьому першорядне значення приписується страху: страх перед життям; перед начальником; боязливість у прийнятті рішень у керівних кадрів; страх, що не зможеш виконати запропоноване завдання; побоювання опинитись неспроможним у подружньому житті; політичні конфлікти; заходи, пов’язані з маніпулюванням думками, особливо «таємні спокусники».

Етнічні аспекти психогігієни у контексті суспільних і культурних трансформацій у 1971 році порушив Ібаданського університету Нігерії професор Ламбо. Враховуючи цілісність і чітко структуровану багатофакторність психогігієнічної оцінки такого складного явища, як вплив суспільно-культурної трансформації на духовний світ людини.

До недавнього часу хвиля матеріального добробуту, що з’явилась після промислової революції, тріумфальний розвиток науки, вражаючі перемоги людини над зовнішнім світом породили могутнє оптимістичне світовідчуття.

Успіхи визначались швидкістю, і той, хто рухався швидше і вкладав більше енергії в кожну швидкоплинну мить, досягав перемоги. Часу на роздуми не залишалось.

Але прийшло розчарування, і ми починаємо сумніватися, чи обов’язково матеріальний добробут є синонімом життєвого успіху.

Було помічено, що в сучасному світі народи зустрілись з іронією долі, яка полягала в тому, що більша національна могутність і багатство зовсім не супроводжуються більшою здатністю будувати власну долю.

Глибокий конфлікт, який неминуче розкривається при спробі зрозуміти мислення народу, може служити прикладом поганого впливу самовпевненості Європи XIX і XX століть, яка вважає свою цивілізацію стандартом, за яким слід оцінювати всі інші цивілізації.

Тепер всі країни, які проводять просвітницьку політику в галузі охорони здоров’я, почали звертати увагу не тільки на фізичні, але також і на духовні потреби.

Знадобились психоневрози військового часу так звані військові неврози, щоб лікарі осмислили той факт; що феномен захворювання людини не може бути зведений до простих понять біохімічних і бактеріологічних лабораторій.

Всі суспільства, які перебувають у перехідному стані, переживають кризу або стрес, викликаний подібним перехідним станом. Спостерігаються такі явища, що зумовлюють соціальну напруженість:

– зіткнення (а в деяких випадках – злиття) двох і більше культур:

– шкідливий вплив індустріалізації;

– емоційна і соціальна невпевненість та ізоляція особистості; – присвоєння собі нових ролей (наприклад, юними політичними діячами і, як наслідок цього, руйнування авторитету і влади традиційних старійшин).

Соціальні зміни, напружуючи адаптивний механізм людини, можуть призвести до емоційних зривів, а у важких випадках – до психічного захворювання.

В епоху середньовіччя спостерігалось кілька епідемій масової істерії, з яких найбільшими були манії танцю в Німеччині та Італії.

Епідемія почалась після «чорної смерті», і вважається, що вона була викликана порушенням нормального способу життя в період епідемії чуми. Християнські релігії були нав’язані насильно, а духовні і моральні узи древніх релігій були розірвані задовго до того, як основні доктрини християнства могли бути усвідомлені і прийняті людьми.

Насправді уявлення про первісне однорідне і стабільне суспільство – фікція. Соціальні зміни відбуваються майже скрізь, але в деяких суспільствах нестабільність може посилюватись. Такі явища відбувались завжди і завжди ставили вимоги до людської здатності до адаптації і створення нових форм життя на основі старих і віджилих.

Однак вся проблема полягає у збереженні рівноваги між стабільністю і змінами. Тому в період такої безперервної і могутньої адаптації необхідно вивчати соціальні матриці поведінки окремих осіб, особливо в тій мірі, в якій це може бути використано для профілактики.

Психогігієна передбачає детальне вивчення реакцій людини в змінюваних умовах. Групами обстежуваних можуть бути:

– учні, студенти під дією чужої для них системи освіти;

– напівграмотні, але не дурні молоді торгаші, що намагаються включитись у космополітичну економіку.

Неважливо, виникають зміни всередині груп чи вони викликані зовнішніми впливами. Виникнення нових груп викликає майже патологічну потребу захищеності. Примусове залучення до культури шкідливо позначається на окремих особах, і вони стають більш чутливими до психічних травм, ніж якби вони залишались членами стабільного, чітко ієрархізованого суспільства з традиційною культурою.

Психогігієна як синтетична галузь наукового пізнання відзначається цілісністю соціальних і психофізичних засад збереження і зміцнення психічного здоров’я людини. Забезпечення цієї цілісності психогігієнічного знання є важливою методологічною засадою психогігієни, адже розробка певної окремої галузі гуманітарного знання неминуче призводить до відповідної спеціалізації: психологічної, медичної, педагогічної тощо.

Отже, найважливішим психогігієнічним принципом збереження людини є спонукання її самої до оновлення власного світогляду, що є одночасно й педагогічним завданням, у поєднанні з вирішенням ширшої проблеми психогігієни: збереження рівноваги між стабільністю і змінами. Така рівновага може бути досягнута тільки шляхом визначення пропорційності за шкалою: збереження – оновлення. Крім цього, змінюваність і стабільність забезпечуються відповідними освітніми системами, які виконують довготривалу надвладну функцію. Тому психогігієнічне прогнозування, використовуючи педагогічний інструментарій, цілком може спиратись на дані обстеження юнацтва та молоді. Попередження глибокого внутрішнього конфлікту людей, які належать до різних народів і навіть до різних цивілізацій, у педагогічному вимірі полягає також у формуванні самоцінності дитини кожної етнічної спільноти, її здатності будувати власну долю відповідно до своїх фізичних і духовних потреб.

Протягом 70-80-х років ХХ століття поширення психогігієнічних уявлень та ідей здійснювалось у світовому масштабі в основному завдяки авторитетним всесвітнім науковим організаціям (ВООЗ, ВФПЗ), які в своїй діяльності використовували набутки відповідних служб охорони психічного здоров’я багатьох країн світу. Найбільшою диференціацією таких служб, значною кількістю кваліфікованого персоналу в цей період відзначились у Європі Великобританія, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія і Швеція. Спеціалізовані служби для тривалого оздоровлення, лікування і реабілітації дітей, які страждають на психоневрологічні захворювання, в умовах охороннощадного режиму загальноосвітніх санаторних шкіл-інтернатів виникли у 70-х роках в Україні.

У Європі за останні десятиліття розроблені і прийняті нові програми охорони психічного здоров’я, нова політика і законодавчі акти в цій галузі. Служби охорони психічного здоров’я виходять за межі психіатрії і тому зростає кількість нелікарняних закладів, докорінно відмінних від психіатричних клінік XIX століття.

У Норвегії створена інформаційна система, яка поряд із проведенням спеціальних математичних і біометричних досліджень повинна подавати інформацію, необхідну для планування і програмування охорони психічного здоров’я. Подібний центральний регістр діє і в Данії (в Орхусі), функція якого полягає в постачанні національної адміністрації і органів влади аналогічною інформацією, необхідною для планування її роботи.

В Австрії заведено порядок, згідно з яким працівники соціальної допомоги повинні присвячувати одну третину свого робочого часу для «розвитку служби», який полягає у підготовці майбутніх поколінь її працівників.

У Великобританії значно зросла кількість медичних психологів, підготовлених для роботи в службах охорони психічного здоров’я. Для цього внесені зміни в зміст курсів удосконалення медичних сестер для психіатричної допомоги на комунальному рівні. Велика кількість курсів є післядипломними, їх випускники одержують спеціальність працівника соціальної допомоги психічно хворим.

В цілому служби охорони психічного здоров’я комплектуються висококваліфікованими спеціалістами: психологами, психіатрами. До цього персоналу залучаються лікарі-спеціалісти, медичні сестри, служителі церкви і добровільні активісти. Так, у Бельгії створюються багатодисциплінарні бригади, до складу яких входять дипломовані психіатри, медичні сестри, психологи, працівники соціальної допомоги і спеціалісти з трудотерапії.

Отже, світовий психогігієнічний рух, який розпочався на початку XX століття, у минулому, XIX столітті, вже мав сформовану наукову базу, яка відображала в свою чергу людинознавчі уявлення давньогрецької культури. Накопичення результатів людинознавчих досліджень, що змінювали уявлення людини і суспільств про самих себе, поява великої кількості гуманітарних галузей знань, обумовили гостру потребу гуманізації суспільних взаємин.

Рух психогігієністів у різних країнах світу мав просвітницький характер. Його зміст визначали специфічні умови життя кожного суспільства, але спільною їх рисою було відновлення втраченої, пригніченої або неусвідомлюваної раніше повноти психічного життя, власної самоповаги і самоцінності.

Організаційному оформленню психогігієнічного руху допомогло утворення після другої світової війни впливових міжнародних наукових організацій – ВООЗ, ВФПЗ, що сприяли наданню йому правового статусу у більшості країн світу і, як наслідок, перебиранню органами влади значної частини його громадських функцій щодо охорони і збереження психічного здоров’я населення.

Висновки до лекції 1

Таким чином, прагнення людини до пізнання світу і самої себе протягом усього життя підтримується інстинктом самозбереження, що у психічному вимірі становить собою збереження власної душевної цілісності. Давні культури Середземномор’я, Індії і Китаю, опредмечуючи зміст психічного єства людських спільнот, систематизували найістотніші закономірності збереження, зміцнення і відновлення душевної гармонії людини. Українська людинознавча культура відзначається спадкоємністю язичницьких та християнських традицій збереження та передавання наступним поколінням духовних надбань. Наукове розроблення теорії пізнання, теорії емоцій, теорії щастя українськими вченими ХVІІ-ХVІІІ століть сприяла визначенню психолого-педагогічних основ збереження душевного здоров’я людини, починаючи з віку дитинства.

У другій половині XIX століття були відновлені і значно доповнені давньогрецькі діететичні уявлення про гармонійність способу психічного життя, а також проведено обґрунтування загальної науки про здоров’я – гігіології. Розвиток психології і педагогіки, що був наслідком посиленої уваги вчених до вивчення душевного життя людини, обумовив виникнення нервово-психічної гігієни як засобу психічного самозбереження і захисту учня і працівника від дедалі зростаючого інтелектуального перенапруження в умовах індустріального суспільства.

Протягом XX століття виник, сформувався, набув стійких організаційних форм рух психогігієністів, який забезпечив створення авторитетних міжнародних наукових організацій – ВООЗ, ВФПЗ. У період після закінчення другої світової війни поряд з громадським рухом психогігієнічних організацій розпочався процес перебирання значної частини їхніх функцій щодо захисту психічного здоров’я населення урядами і органами влади більшості розвинених країн світу. Просвітницькі, власне педагогічні та психологічні аспекти цього процесу дедалі виразніше усвідомлюються провідними вченими світу, що працюють у галузі психогігієни і беруть участь у діяльності його міжнародних організацій.

Лекція 2