Готфрід Вільгельм Лейбніц

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646 – 1716 рр.) був філософом, математиком, фізиком і навіть містиком. В жилах його текла німецька (за матір’ю) та слов’янська (за батьком) кров. Припускають, що прізвище Лейбніц – це переробка від польсько-чеського Лубенец. Так і деякі сучасники Лейбніца зазначали його “чисто слов’янську” широту натури, що переходила, правда, іноді у безтолковість.

Він народився у Лейпцигу. Його батько... занадто рано розпізнав геніальні здібності сина. Сам Лейбніц любив згадувати це швидше як анекдот: коли його хрестили в дитинстві, то він в певний момент підняв очі до стелі, і батько побачив в цьому знамення великого майбутнього свого сина. Прийшовши додому, він записав у родинній хроніці, що син його завжди буде звертати погляд до неба.

Лейбніц швидко проявив свої незвичайні якості. У 12 років він відкрив для себе цікавий метод вивчення мов. Коли він читав книгу римського історика Тіта Лівія, то спочатку майже нічого нерозумів. Тоді хлопчик почав розглядати гравюри, вміщені у книзі. Передивившись їх уважно, він спробував прочитати книгу ще раз і відчув, що вже щось розуміє в латинському тексті. Через певний час Лейбніц міг читати найбільш складні латинські трактати. З того часу, писав пізніше Лейбніц, він “поставив собі основними правилами: шукати в словах і виразах зрозуміле, у речах - користь”. Можливо вже тоді у маленького Лейбніца зародилось прагнення шукати у всьому деяку загальну користь, єдність та гармонію.

У 15 років Лейбніц став студентом Лейпцігського університету, де вивчав юриспруденцію, філософію та математику. Тут він вперше ознайомився з філософськими вченнями Френсіса Бекона та Рене Декарта, з космічними концепціями Коперніка та Галілея. Активно полемізуючи з виниклими на ґрунті поверхового сприйняття Нової філософії атеїстичними та матеріалістичними концепціями, він звертається до слів Ф. Бекона: “Крапля, випита з кубку філософії, віддаляє від Бога, але якщо випити кубок до дна, то повертаєшся до Бога”.

У суперечках з матеріалістами Лейбніц поступово формував свою філософську концепцію. В якості головного аргументу він висунув феномен руху матеріальних тіл. З існування тіла в даному місці, розмірковував Лейбніц, витікає лише можливість руху, а не сам рух. Отже, існують деякі “нематеріальні причини”, що рухають, формують, приводять все до порядку. “Я доведу, - писав Лейбніц, - що причиною всіх речей є всесвітня гармонія, тобто Божество, що ця гармонія не є причина гріхів, але гріхи все-таки є неминучими і належать гармонії подібно тому, як тіні відтіняють картину, а диссонанси надають приємність тонові”.

У 1676 р. під час перебування у Парижі Лейбніц розробив перші основи свого видатного відкриття: математичного методу диференціального числення і пов’язаної з ним теорії монад. Монади – це метафізичні одиниці, неподільні, подібні математичним точкам, це центри рушійних сил, атоми субстанції. Монади не можуть ані виникнути, ані загинути, тому “сума Всесвіту”, котра складається з монад, завжди одна і та ж. “Сума всіх рушійних сил природи постійна, в природі завжди зберігається одна і та ж кількість живої сили” – це формулювання Лейбніца було свого роду основою закону збереження енергії. Монади, будучи рушійними силами світу, рухають його до однієї кінцевої мети – всезагальної гармонії.

За ступенем розвитку Лейбніц розрізняв монади трьох видів. Нижча форма монад включає неживі предмети. Другий тип монад – монади-души, здатні до відчуттів. Такі монади складають біологічні об’єкти. І, нарешті, третій вид – монади-духи володіють здібністю усвідомлювати. Останні монади організують людську сутність. Самі монади, за Лейбніцом, здатні до внутрішнього розвитку. Природно, що якщо монади вишиковуються за ступенем досконалості, то повинна існувати і найдосконаліша монада, тобто Бог.

Одночасно Лейбніц хотів пояснити і проблему походження зла в світі. І тут він використав метод диференціального числення. В світі, стверджував Лейбніц, є відомий відносний максимум блага, але, за законом гармонії, це можливо лише при існуванні мінімуму блага (тобто – зла). Далі Лейбніц розмірковував таким чином: Бог, створюючи світ, міг обрати з незліченної кількості планів творення, але, будучи вищою істотою, він, природно, обрав найкращий з усіх можливих планів. Тому, казав філософ, ми можемо стверджувати, що цей світ є кращий з усіх можливих світів.

Такими були філософськи думки Лейбніца, що змусили всю Європу називати його “великим Лейбніцем”. Для Росії ж філософ особливо важливий тому, що саме йому доручив Петро І створити план організації Російської академії наук, і Лейбніц став одним з перших російських академіків.