0. Внутрішній чинник розглядається на двох рівнях: психологічному та соціально-психологічному.

• Психологічний рівень характеризується такими змінними:

а) усвідомленням (визнанням) власного безсилля що-небудь змінити для подолання складної ситуації. Всі ми чуємо такі слова, що не існує межі для людського вдосконалення, тому суто теоретично вважається, що людина мо­же впоратись з будь-якою ситуацією. Прикладів подібних ситуацій можна навести безліч, коли навіть в надзвичайно складних ситуаціях (з яких майже не існує позитивних виходів для людини) знаходиться бажаний вихід. І, бу­вають такі випадки, коли в досить простих обставинах люди, з великим во­льовим потенціалом, не здатні подолати наявну ситуацію (за певних умов). Це свідчить про те, що людина свідомо (або несвідомо) може зашкодити собі в досягненні поставленої мети. Отже, сам індивід не дозволяє реалізувати надбаний потенціал. Це може бути пояснено або наслідками сильного стресу або тривожністю особистості, яка здатна уявити занадто жахливу та загроз­ливу картину ситуації;

б) усвідомленням ризику для власного здоров’я, тобто кардинальних змін. Ця складова характеризувала також і зовнішній чинник, але саме усві­домлення ризику може стати “блоком” чи ”ступором” у цілеспрямованих діях особистості;

в) невизначеністю ситуації для людини, яка висуває проблему пошуку найкращого рішення. Всім відомі ситуації, коли ми, за певних умов, обираємо той чи інший спосіб вирішення завдання. Але й відомі так звані стандартні ситуації, в яких ми знаємо, що і як робити, та коли такі ситуації видозмі­нються, тоді й постає проблема пошуку ліпшого (оптимального) варіанту (з наявних). У такому разі цілісність і всеосяжність інформації виступає спону­кальним моментом вибору найкращого рішення;

г) боротьбою мотивів між: “хочу і можу” та “бажаю і можливо”. Безперечно, певна невизначеність між зазначеними положеннями може звести нанівець будь-які оптимальні дії в тих ситуаціях, коли вони стають не тільки не оптимальними, а й недоречними. Не ставлячи у певне співвідно-шення власні бажання та можливості, утворюється певний дисонанс, який перешкоджає ефективності дій людини;

д) боротьбою з “самим собою” (моральне-матеріальне, невпевненість у власних силах та можливостях, нервовість, самоусунення від боротьби). Цей складовий елемент, мабуть варто поставити одним із перших, тому що ця боротьба спонукається внутрішньою невизначеністю людини у своїх по­тенційних можливостях. Ця дуже складна індивідуальна проблема може ста­ти значною перешкодою в досягненні поставленої мети;

є) усвідомленням перебування у стресовій ситуації (перша зустріч з проблемою; важко наважитись зробити перший крок; розгубленість при ви­никненні непередбачених обставин тощо). Коли людина потрапляє в ситу­ацію, з якою раніше не зустрічалась, а тим більше, якщо не знає, як її долати, то за цих умов вона перебуває у стані психічної та нервової напруги. Ми знаємо, що кожного дня особистість переживає міні стресові ситуації, які, в свою чергу, мають як позитивні, так і негативні наслідки. У нашому випадку розглядається саме негативний аспект впливу стресу, що спричиняє неба­жану поведінку в складних ситуаціях. Дію стресу можна розглядати з двох позицій: з позиції позитивного, стимулюючого впливу на психіку особис­тості, що проявляється у впевненості та рішучості дій; та з позиції, коли стрес “паралізує” відповідну діяльність психіки, що можна спостерігати у нездатності (а в деяких випадках у відмові) діяти ефективно. Відверто кажу­чи, має право на існування й така точка зору, яка вказує на те, що стрес може відповідним чином відновлювати (нормалізувати) діяльність психіки, що зазнала певних змін. Але варто зауважити, що для всіх людей однакова си­туація не завжди є стресовою, тому що одні люди вже перебували в подіб­них ситуаціях і вміють відповідно реагувати на них, на відміну від тих, хто за різних обставин, перебуваючи в таких же ситуаціях, не зміг навчитися діяти відповідним чином;

е) психічною перевантаженістю, усвідомленням власної тривожності, необхідністю подолання ситуації, а також складністю адаптації. Однією з головних причин невідповідності дій наявним умовам виступає психічна перевантаженість. Кожна людина має певну межу (на визначений термін) психічних можливостей організму, які реалізуються у діях через емоційно-вольову готовність. Перевантаження значною кількістю інформації, яку необ­хідно швидко (а за певних умов і миттєво) аналізувати, синтезувати, спів-ставляти, порівнювати, безперечно веде до таких наслідків:

• ієрархія певних обставин, відповідно до наявної ситуації, поставле-ної мети та власних можливостей людини;

• фільтрація певних особливостей ситуації, обираючи головні;

• утворення системи “скидання” зайвої інформації (не суттєвої на да­ний момент) із свідомості;

• відмова, або повна неможливість розсудливо мислити через нервове та психічне перевантаження;

ж) психічними станами (їх динамікою) невпевненістю в собі, психічною неготовністю до подолання ситуації, проявом емоцій, почуттів, усвідомлен­ням проблеми “існування-смерті”, концентрацією зусиль. Одним з основних показників готовності людини до ефективних дій виступають психічні стани, які вказують на емоційно-вольову, психічну, функціональну готовність реалі­зації мети. Треба зважити й на те, що люди умовно поділяються на тих, у кого переважає когнітивна (пізнавальна) складова над афективною (емо­ційною), і навпаки. При перевазі афективної складової людина надто емо­ційно реагує на події ситуації, втрачаючи певну розсудливість та послідов­ність у діях. Оскільки емоційна сфера людини пов’язана з вольовою, то мож­на передбачити, що вольова активність такого індивіда буде знаходитись на достатньо низькому рівні, і навпаки.