КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КРИМІНАЛЬНЕ

ПРАВО

УКРАЇНИ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ПІДРУЧНИК

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЮРИДИЧНИХ ВУЗІВ І

ФАКУЛЬТЕТІВ

За редакцією професора П.С. Матишевського,

доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка

Допущено

Міністерством освіти України

КИЇВ

ЮРІНКОМ ІНТЕР

1997

2

ББК 67.9(4УКР)308я73

К82

КОЛЕКТИВ АВТОРІВ:

Андрусів Г.В., доцент — гл. XV (у співавторстві з Беньківським В.О.);

Андрушко П.Л., кандидат юридичних наук, доцент — глави IV, XI;

Беньківський В.О. — гл. XV (у співавторстві з Андрусівим Г.В.);

Кобзаренко П.В., кандидат юридичних наук, доцент — глави III

(у співавторстві з Матишевським П.С.), XII (§§ 1—3 у співавторстві

з Стрижевською А.А.), XIX, §§ 1—6 гл. XX;

Лихова С.Я., кандидат юридичних наук, доцент — § 3 гл. IX (у спів-

авторстві з Матишевським П.С.);

Матишевський П.С., доктор юридичних наук, професор — глави І, II,

III (у співавторстві з Кобзаренком П.В.), VII (у співавторстві з Фесен-

ком Є.В., IX (§ 3 у співавторстві з Лиховою С.Я.), X, ХIII;

Стрижевська А.А. — §§ 1–3 гл. ХII (у співавторстві з Кобзаренком П.В.);

Фесенко Є.В., кандидат юридичних наук, доцент — глави VII (у спів-

авторстві з Матишевським П.С.), VIII, §§ 3, 6 гл. XVII;

Шапченко С.Д., кандидат юридичних наук, доцент — глави V, VI,

XIV, ХVIII;

Яценко С.С., доктор юридичних наук, професор — гл. XVI, §§1, 2,

4, 5 гл. XVII, §§ 7, 8 гл. XX, гл. XXI.

Рецензенти:

Тихий В.П., член-кореспондент АПрН України,

доктор юридичних наук, професор

Тузов А.П., доктор юридичних наук, професор

Попіль B.L, кандидат юридичних наук, доцент

ЮРІНКОМ ІНТЕР

Головний редактор

Ковальський В.С., кандидат юридичних наук

© Колектив авторів, 1997

© Юрінком Інтер, 1997

3

ВСТУП

Становлення України як правової держави передбачає

якісно новий рівень підготовки спеціалістів з вищою юри-

дичною освітою. Важливий напрямок такої підготовки —

видання підручників з базових юридичних дисциплін.

Одним із таких є підручник із Загальної частини кримі-

нального права України, написаний викладачами кафедри

кримінального права та кримінології юридичного факульте-

ту Київського університету імені Тараса Шевченка на

основі кримінального законодавства України та практики

його застосування станом на 1 вересня 1997 року.

У підручнику наведено основні положення Конституції

України, враховано зміни та доповнення Кримінального

кодексу, які мали місце останнім часом. У ньому розкрито

зміст норм Загальної частини кримінального права

України, дано теоретичне висвітлення окремих інститутів

щодо злочину та відповідальності за його вчинення, роз-

глянуто основні питання Загальної частини кримінального

права деяких іноземних держав, дано загальну характе-

ристику основних напрямків (шкіл) зарубіжної криміналь-

но-правової теорії.

Із сучасних позицій розглядається питання про джерела

кримінального права України, розкривається співвідношен-

ня положень національного кримінального законодавства та

норм міжнародного кримінального права. Виходячи з кон-

цепції пріоритету загальнолюдських цінностей, у підруч-

нику по-новому викладені положення щодо об'єкта злочи-

ну. Нетрадиційно розглянуті також питання про підстави

кримінальної відповідальності, склад злочину, обставини»

що виключають суспільну небезпечність чи протиправність

діяння.

У сучасній науці кримінального права багато питань

залишаються спірними. Певні розходження позицій авторів

з окремих питань кримінального права мають місце у цій

праці.

4

Підручник написано відповідно до програми з кримі-

нального права України для студентів юридичного факуль-

тету Київського університету імені Тараса Шевченка. Він

розрахований на студентів і викладачів юридичних вузів і

факультетів, стане в пригоді працівникам правоохоронних

органів, суду та адвокатури.

Автори з вдячністю врахують зауваження читачів у

своїй подальшій роботі.

Вживані у підручнику скорочення:

Бюлетень... — Постанови Пленуму Верховного Суду

України в кримінальних та цивільних справах //

Бюлетень законодавства і юридичної практики

України. — 1995. — № 1.

ВТК — Виправно-трудовий кодекс України

ВТУ — Виправно-трудові установи

КАП — Кодекс України про адміністративні правопору-

шення

КК — Кримінальний кодекс України

Коментар... — Науково-практичний коментар Криміналь-

ного кодексу України. — К., Юрінком. — 1997,

КПК — Кримінально-процесуальний кодекс України

Правовісник — Постанови Пленуму Верховного Суду

України (січень 1995 p. — червень 1996 p. // Пра-

вовісник: Додаток до журн. Право України. — 1996.

— № 1.

Практика... — Практика судів України // Бюлетень зако-

нодавства і юридичної практики України. — 1993. —

№ 4.

Практика (1993—1995)... — Практика судів України у

кримінальних справах (1993—1995) // Бюлетень

законодавства і юридичної практики України. —

1996. — № 3.

ЦК — Цивільний кодекс України

ЦПК — Цивільний процесуальний кодекс України

5

Глава І

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ. МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ

КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА.

НАУКА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Кримінальне право є однією з галузей права в цілому,

яка охоплює дві основні інституції: злочин і покарання.

Назва цієї галузі права походить від однієї з цих інсти-

туцій. Відповідно до інституції "злочин" (лат. crimen) ця

галузь права має назву: в Україні — "кримінальне право",

в Англії — "criminal law". Відповідно до інституції "пока-

рання" (лат. роеna) у народів Болгарії, Словаччини і Чехії

цю галузь права названо "наказательно право", в Поль-

щі — "prawo karne". Щодо російського терміна "уголовное

право" є припущення, що ця назва якимось чином пов'я-

зана з головою людини, котрою за стародавнім руським

правом винна особа часто розплачувалася за свої непра-

ведні вчинки.

§ 1. Поняття кримінального права, його предмет

Поняття "кримінальне право" прийнято розглядати у

двох його значеннях: 1) позитивне (об'єктивне) кримі-

нальне право як галузь законодавства, що знаходить свій

вияв у цілісному і єдиному законодавчому акті — Кри-

мінальному кодексі України; 2) кримінальне право як га-

лузь юридичної науки про вітчизняний чинний криміналь-

ний закон і судову практику його застосування, про його

історію і теорію, про кримінальні закони інших держав.

Позитивне кримінальне право України має такі харак-

терні ознаки: 1) його норми встановлюються лише вищим

органом законодавчої влади — Верховною Радою України;

2) воно знаходить свій вияв у законах; 3) метод реалізації

кримінального закону є специфічним, притаманним лише

цьому закону — це покарання особи за порушення нею

кримінально-правової заборони.

Позитивне (об’єктивне) кримінальне право України —

це сукупність юридичних норм (правил поведінки),

що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочин-

ними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх

вчинили.

Кримінальне право України поділяється на дві части-

ни — Загальну та Особливу.

6

Загальна частина Кримінального кодексу України міс-

тить визначальні норми загального значення; їх дія поши-

рюється на всі приписи Особливої частини Кодексу. Ці

норми визначають: завдання Кримінального кодексу; під-

стави кримінальної відповідальності; чинність Криміналь-

ного кодексу щодо діянь, вчинених на території України та

за її межами; чинність кримінального закону у часі; понят-

тя злочину; форми вини; обставини, що виключають су-

спільну небезпечність чи протиправність діяння; стадії вчи-

нення злочину; співучасть у злочині; види покарань, за-

гальні начала призначення покарання; погашення та знят-

тя судимості тощо. Суть і призначення норм Загальної

частини Кодексу виявляються лише в органічній єдності з

положеннями його Особливої частини.

Особлива частина Кримінального кодексу містить кон-

кретні норми, які забороняють вчиняти те або інше діяння.

Порушення такої заборони передбачає відповідне покаран-

ня. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої

частини Кодексу визначають діяння з боку однієї особи —

виконавця злочину. Умови кримінальної відповідальності

за навмисне вчинення одного і того самого злочину спіль-

ними діями кількох осіб описані в Загальній частині Кри-

мінального кодексу — в ст. 19 про співучасть.

Загальна та Особлива частини Кодексу нерозривно

пов'язані між собою. Вони складають єдину галузь пра-

ва — кримінальне право. Застосування норм Особливої ча-

стини можливе лише на основі положень, що містяться у

нормах Загальної частини Кодексу. Наприклад, вирішення

питання про кримінальну відповідальність за готування до

злочину або замах на його вчинення дається у ст. 17. У

ній міститься загальне положення, відповідно до якого по-

карання за такі дії призначається за законом, що передба-

чає відповідальність за вчинення закінченого злочину. Це

означає, що у випадку замаху особи на крадіжку приват-

ного майна дії такої особи повинні кваліфікуватися за

ст. 17 і ч. 1 ст. 140. У випадку вчинення злочину спів-

учасниками (організатором, підмовником, пособником)

склад злочину співучасників буде визначатися за ст. 19

Загальної частини і за статтею Особливої частини, в якій

передбачена відповідальність виконавця такого злочину.

Тобто співучасники крадіжки приватного майна, яку вчи-

нив виконавець, будуть відповідати за ст. 19 і ч. 1 ст. 140,

а виконавець такого злочину відповідатиме за ч. 1 ст. 140.

Кримінальне право вивчає не лише норми криміналь-

7

ного закону, а й застосування цих норм правоохоронними

органами та судом, тобто їх дію. У результаті дії кри-

мінально-правової норми виникають кримінально-правові

відносини між державою і особою, яка вчинила злочин.

Тобто з моменту вчинення злочину держава вступає в

кримінально-правові відносини з конкретною особою —

суб'єктом злочину. Отже, суб'єктами кримінально-право-

вих відносин є: з одного боку — держава, а з другого —

особа, яка вчинила злочин. Матеріальний зміст криміналь-

но-правових відносин складає сукупність прав і обов'язків

суб'єктів цих відносин. Це положення передбачає, з одного

боку, що до особи, яка вчинила злочин, повинні бути

вжиті заходи державного впливу і вона має бути покара-

ною, а з другого — що держава наділяється правом пе-

реслідувати злочинця в кримінальному порядку, доводити

його вину у скоєнні злочину і застосовувати до нього

кримінально-правову санкцію. При цьому кримінально-

правові відносини виникають та існують незалежно від

того, чи відома органам державної влади особа, яка вчини-

ла злочин, чи виявити її не вдалося. Такі відносини існу-

ватимуть доти, доки вони не будуть припинені або доки не

відпадуть підстави, що їх спричинили. Із моменту вчинен-

ня злочину (початок кримінально-правових відносин)

виникає кримінальна відповідальність особи, яка вчинила

суспільно небезпечне і кримінальне карне діяння.

Отже, предметом кримінального права є відносини, які

виникають у результаті вчинення злочину і застосування

відповідного покарання за його вчинення.