§ 2. Поняття вини. Форми вини

Основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони

кожного злочину є вина особи. Принцип кримінальної

відповідальності за наявності вини законодавче сформу-

льований у Конституції України, в ст. 62 якої говориться:

"Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не

може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину

не буде доведено в законному порядку і встановлено обви-

нувальним вироком суду".

Вина — це психічне ставлення особи щодо злочинного

діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі

умислу чи необережності.

Вина — це завжди умисел або необережність. Лише за

наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності)

можна говорити про склад злочину як підставу кримі-

нальної відповідальності. У кримінально-правовій літера-

турі на початку 50-х років мало місце твердження, що

поряд із більш вузьким поняттям вини як ознаки суб'єк-

тивної сторони складу злочину, тобто умислу і необе-

режності, кримінальне право знає більш широке розуміння

вини як підстави кримінальної відповідальності. Такою

підставою є не лише встановлення того, що людина вчини-

ла діяння навмисно або з необережності, але й сукупність

інших обставин, які заслуговують, за переконанням суду,

1 Бюлетень ... — С. 94.

172

негативної загальної оцінки від імені держави і вимагають

кримінальної відповідальності підсудного1. Це положення

не було сприйнято ні теорією кримінального права, ні

судовою практикою. Більше того, воно було піддане гострій

критиці2.

Вина — це лише психічне ставлення особи щодо злочин-

ного діяння, яке нею вчиняється. У ст. З КК України

встановлено, що "кримінальній відповідальності і покаран-

ню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто

така, що умисно або з необережності вчинила передбачене

кримінальним законом суспільно небезпечне діяння". Це

не може бути витлумачено в тому розумінні, що вина є

загальною підставою кримінальної відповідальності. У ст. З

мова йде про те, що особа підлягає кримінальній відпо-

відальності лише за ті злочинні діяння та їх суспільно

небезпечні наслідки, щодо яких була встановлена вина

такої особи. Передумовою вини є осудність особи, яка

вчинила злочин, і досягнення нею встановленого щодо

кримінальної відповідальності за такий злочин віку. Тобто

два елементи складу злочину — суб'єкт і суб'єктивна

сторона — становлять суб'єктивну підставу кримінальної

відповідальності, а два інших — об’єкт і об'єктивна сторо-

на — складають об'єктивну підставу кримінальної відпо-

відальності і тим самим створюють єдину підставу кри-

мінальної відповідальності, якою є склад злочину3.

Чинне кримінальне законодавство України розрізняє дві

форми вини при вчиненні злочину: вину у формі умислу

(ст. 8) і вину у формі необережності (ст. 9).

§ 3. Вина у формі умислу

Відповідно до ст. 8 злочин визнається вчиненим умисно,

коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно

небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передба-

чала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або

свідомо припускала настання цих наслідків.

1 Див.: Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. — М.,

1950 — С. 103.

2 Див.: Пионтковский А.А, Учение о преступлении по советскому

уголовному праву. — М., 1961. — С. 329—330.

3 Це положення закріплено у Кримінальному кодексі Російської Феде-

рації. Підставою кримінальної відповідальності, говориться в ст. 8 Кодексу,

є вчинення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого

цим Кодексом.

173

У ст. 8 вказується на дві характерні ознаки умислу —

інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна ознака умислу

включає: 1) усвідомлення особою суспільно небезпечного

характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її

суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака умислу означає наявність у суб'єкта

злочину бажання настання суспільно небезпечних наслідків

від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелек-

туальної і вольової ознак умисел у теорії кримінального

права поділяється на два види: прямий і непрямий (евен-

туальний). При прямому умислі особа: а) усвідомлює

суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності;

б) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків;

в) бажає їх настання. При вчиненні злочину з непрямим

умислом особа: а) усвідомлює суспільно небезпечний ха-

рактер свого діяння; б) передбачає його суспільно небез-

печні наслідки; в) свідомо допускає їх настання. Усе це

дозволяє стверджувати, що загальними ознаками як прямо-

го, так і непрямого умислу є: усвідомлення винним су-

спільно небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності;

передбачення їх суспільно небезпечних наслідків. Підста-

вою розмежування двох видів умислу є те, що при прямо-

му умислі винна особа бажає настання суспільно небезпеч-

них наслідків, а при непрямому — виявляє байдужість до

таких наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчине-

ного діяння означає, що винна особа розуміє не лише

фактичні обставини, які стосуються об'єкта і об'єктивної

сторони складу певного злочину, але і його суспільну не-

безпечність. Наприклад, при вчиненні крадіжки винний

усвідомлює, що він порушує право власності, таємно ви-

крадає чуже майно і тим самим спричиняє майнову шкоду

потерпілому.

Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило,

усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяль-

ності. При цьому не обов'язково, щоб винний усвідом-

лював протиправність і караність вчиненого ним діяння.

Кримінальне право грунтується на принципі, що незнання

закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності.

Вона завжди має можливість після опублікування закону

ознайомитись із його змістом і знати, чи є діяння, що

вчиняються, протиправними.

174

У тих випадках, коли в суду або органу слідства вини-

кає сумнів щодо того, чи усвідомлювала особа через нероз-

виненість, слабоумство або інший хворобливий стан

суспільну небезпечність вчиненого нею діяння, обов'язко-

вим є проведення психіатричної або судово-психологічної

експертизи.

Ознаки прямого умислу, вказані у ст. 8, характерні для

так званих злочинів із матеріальним складом, необхідною

ознакою яких є настання певних суспільно небезпечних

наслідків і наявність причинного зв'язку між діянням особи

і наслідками, що настали. Тому при вчиненні цих злочинів

винний передбачає не лише суспільно небезпечні наслідки

свого діяння, але й у загальних рисах — розвиток причин-

ного зв'язку між діянням, що вчиняється, і злочинним

наслідком, що настане.

При вчиненні умисного злочину особа передбачає на-

слідки свого діяння як тоді, коли вони неминуче настануть

(скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької

відстані у голову своєї жертви), так і тоді, коли вона

передбачає реальну можливість їх настання (особа підпа-

лює житло, де знаходяться люди, які можуть при цьому

загинути). Крім того, якщо у диспозиції закону вказуються

такі ознаки, як час, місце, спосіб або обстановка вчинення

злочину, винний усвідомлює і ці ознаки складу злочину.

Психічне ставлення особи до обставин, що обтяжують

умисні злочини, у різних випадках може бути різним: в

одних — лише умисним (наприклад, до обставин, що обтя-

жують умисне вбивство — ст. 93), у других — лише

необережне (наприклад, до смерті потерпілого, яка сталася

внаслідок умисного тяжкого тілесного ушкодження — ч. 3

ст. 101), у третіх — умисним або необережним (скажімо,

щодо такої обставини, що обтяжує злочин, як зґвалтуван-

ня неповнолітньої — ч. 3 ст. 117).

У так званих злочинах із формальним складом, який не

передбачає як необхідну ознаку настання певних суспільно

небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є

усвідомлення винною особою суспільно небезпечного ха-

рактеру своєї дії або бездіяльності та бажання її вчинення

(статті 62, 69, 72, 177, 1875, 2061, 2062).

Отже, характерною ознакою прямого умислу є бажання

настання злочинного наслідку — щодо злочинів із ма-

теріальним складом, та бажання вчинення злочинного

діяння — щодо злочинів із формальним складом. У такого

роду бажанні знаходить свій вираз вольова ознака умислу

175

як його найважливіша і відмітна риса. Наявністю бажання

настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з ма-

теріальним складом прямий умисел відрізняється від інших

видів вини. Бажання як вольове начало знаходиться у

неподільній єдності зі свідомістю особи, яка діяла з прямим

умислом, і її здатністю передбачати наслідки свого діяння.

Вольова ознака прямого умислу визначає спрямованість

злочину на певний об'єкт і передбачає цілеспрямованість

дії винного. Умисел особи має бути спрямований на вчи-

нення саме того злочину, який їй інкримінується.

Поділ умислу на прямий і непрямий (евентуальний) має

важливе значення не лише для кваліфікації злочину,

індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання,

але і для відмежування замаху на злочин від закінченого

злочину. Так, діяння особи не може визнаватися замахом

на злочин, якщо вона не бажає, а лише свідомо допускає

настання суспільно небезпечних наслідків, але такі

наслідки не настають з причин, що не залежать від її волі.

Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 23 постанови

від 1 квітня 1994 p. № 1 "Про судову практику в справах

про злочини проти життя і здоров'я людини" зазначив:

"Суди повинні враховувати, що замах на вбивство може

бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний пере-

дбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі

наслідки не настали з незалежних від його волі обставин"1.

Щ. було засуджено за замах на вбивство К. Фабула цієї спра-

ви така: між К. і Щ. виникла сварка через гроші, на які вони

грали в карти. К. ударив Щ. по обличчю. Той зайшов до будівлі,

взяв сокиру, сховав її під фуфайку і, підійшовши до К., дав йому

ляпаса, К. у відповідь вдарив Щ. Після цього Щ. вихопив сокиру

і з вигуком "Уб'ю!" намагався нанести удар лезом сокири по

голові К. Той закрив голову рукою і удар припав на кисть руки.

Щ. повторив удар. К. відхилив голову, і удар сокири припав на

праве передпліччя. К. упав. Щ. підняв його, завів у дім і надав

допомогу. К. було заподіяне тяжке тілесне ушкодження, він став

інвалідом другої групи. Судова колегія у кримінальних справах

Верховного Суду України перекваліфікувала дії Щ. на статтю

про умисне тяжке тілесне ушкодження, виходячи з того, що, хо-

ча Щ. і мав умисел на вбивство К., але він відмовився від здій-

снення свого наміру і надав допомогу потерпілому. Пленум Вер-

ховного Суду скасував касаційну ухвалу судової колегії, а вирок

суду залишив без змін, вказавши при цьому, що Щ. мав прямий

умисел на вбивство К., для цього двічі намагався завдати удару

лезом сокири по голові К., але всупереч його бажанню удари

1 Бюлетень ... — С. 94.

176

припали на кисть руки та на передпліччя. Такі дії створюють

закінчений замах на вбивство з прямим умислом. Щодо добро-

вільної відмови Щ. від вбивства, на чому наполягала судова ко-

легія, то така відмова може бути лише на стадії незакінченого

замаху на вбивство.

До різновидів умислу теорія кримінального права

відносить визначений, невизначений та альтернативний

умисли.

Визначений умисел характеризується наявністю у вин-

ного бажання досягти конкретного злочинного наслідку,

наприклад, заподіяти тяжке тілесне ушкодження, одержати

хабара, викрасти чуже майно.

Невизначеним є умисел, при якому винний передбачає

суспільно небезпечні наслідки лише у загальних рисах, а

не в індивідуально визначеному вигляді. Так, при нане-

сенні сильного удару особа усвідомлює, що завдає по-

терпілому тілесне ушкодження, не усвідомлюючи, яким

ново буде: тяжким, середньої тяжкості чи легким. У цьому

випадку така особа відповідає за те тілесне ушкодження,

яке вона фактично заподіяла.

Альтернативний умисел має місце тоді, коли особа пе-

редбачає і бажає настання одного з кількох можливих

злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого

тілесного ушкодження). Винна особа в такому випадку

буде відповідати за той наслідок, який настав фактично.

Із урахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і

часу формування умислу в теорії кримінального права

розрізняють умисли: заздалегідь обдуманий; такий, що ви-

ник раптово, та афектований.

Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим,

що: 1) він виникає у винного ще до початку вчинення

злочину; 2) найважливіші дії і умови, які будуть мати

значення для успішного здійснення злочинного наміру, об-

думуються завчасно.

Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо

перед самим початком вчинення злочину. Тобто, винний

здійснює свій злочинний намір одразу ж після виникнення

умислу.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є афектова-

ний умисел, тобто такий, що виникає у процесі сильного

душевного хвилювання (афекту) раптово, під впливом тих

чи інших особливих обставин, найчастіше внаслідок проти-

законного насильства з боку потерпілого.

177

Відповідно до п. 4 ст. 40, вчинення злочину під впливом

великого (сильного) душевного хвилювання, викликаного

неправомірними діями потерпілого, є обставиною, що

пом'якшує відповідальність, а у деяких випадках —

обов'язковою ознакою так званого привілейованого складу

злочину (ст. 95 і ст. 103).