2. Розвиток капіталізму в сільському господарстві.

У сільському господарстві України капіталізм розвивався двома шляхами. Один з них – прусський, типовий для Німеччини. Він ґрунтується на великому поміщицькому господарстві. Воно поступово входить у ринкові відносини і супроводжується пережитками феодалізму.

Другий шлях – американський (фермерський), типовий для США. Він базується на вільному фермерському господарстві, інтенсивних методах його ведення.

Американський напрямок був характерним для окремих районів степової України, в деяких західних районах.

Після проведення реформи як поміщики, так і селяни втягувались до ринкових відносин. Так, поміщики починають застосовувати нові методи господарювання, а саме – використовують сільськогосподарську техніку, добрива, вирощують нові культури. Ширше розповсюджувалася наймана праця. Але слід відмітити, що перехід до капіталізму поміщиків проходив дуже складно. Господарство селян не було повністю відділене від колишніх поміщиків. Тому існували напівфеодальні форми експлуатації. Поміщики не мали досвіду роботи в нових умовах. Але прогресивні методи проникають в їх господарства: вони все більше стають товарними і спеціалізуються на виробництві товарної продукції: цукру, спирту, олії тощо.

Перехід на капіталістичні відносини супроводжувався розшаруванням поміщицького землеволодіння, розмір деяких маєтків зростав. Але в той же час багато господарств зазнавали фінансових труднощів.

Перехід селян на капіталістичний шлях розвитку проходив ще важче, чому сприяли деякі фактори: тимчасово зобов’язаний стан, необхідність викупу землі, залежність від сільської громади тощо.

Після аграрної реформи патріархальне господарство поступово руйнується, на селі з'являються такі соціальні групи: сільська буржуазія і сільські робітники з землею, або без неї. Між ними існував прошарок середніх селян. На Україні цей прошарок був більш чисельним ніж у Росії, але економічно нестійким. Розшарування селянства привело до появи людей, які поповнювали армію промислових робітників.

Процес диференціації селянства сприяв розширенню внутрішнього ринку. Заможним селянам потрібен був інвентар, машини та інше обладнання для розширення свого господарства, зростали їхні власні потреби. Незаможні, обмежені в коштах, втягувались у ринкові відносини дуже повільно.

Грабіжницький характер реформи, розширення товарно-грошових відносин на селі приводило до обезземелення значної кількості селян. Нестача землі примушувала їх погоджуватися на кабальні умови оренди, змушувати експлуатувати її до крайнього виснаження. Збільшувалося перенаселення в деяких районах України, особливо в північних губерніях. Це призводило до міграції селян у інші райони, а також на окраїни Росії.

Разом з тим розвиток ринкових відносин дав змогу деяким заможним селянам розширювати своє господарство, збільшувати посіви прибуткових культур, зокрема пшениці, цукрових буряків тощо. Розвиваються тваринництво та городництво.

Селянське приватне землеволодіння наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. зростало порівняно швидко. Заможні селяни використовували нову техніку і найману працю.

Новим явищем пореформеного періоду була поява в українських губерніях кооперативів. Провідне місце серед них займали кредитні та ощадно-позичкові, проводили фінансування на кооперативних засадах; споживчі, що забезпечували сільськогосподарських виробників промисловими товарами. На початку ХХ ст. сільська кооперація розширює свою діяльність. Збут продукції починає поєднуватися з переробкою сировини.

Таким чином, у пореформений період сільське господарство поступово тяжіло до ринкових відносин і все більше ставало товарним. Розвиток товарно-грошових відносин в Україні мав прогресивне значення.