Висновок

Отже питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних нау­кових шкіл не розмежовують методологію і методи дослі­дження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про методи пізнання або систему наукових принципів, на основі яких базується досліджен­ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Най частіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Проаналізувавши весь матеріал визначили ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: ме­тодологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання мак­симально об'єктивної, точної, систематизованої інфор­мації про процеси та явища. Розрізняють три види мето­дології:

3. Філософську або фундаментальну - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію.

4. Загально-наукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в науковихрозробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба—«суб'єкт-об'єкт —> процеси—умови— результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок з зовнішнім середовищем, цілеспрямованіст

Список використаної літератури: 1. Білуха М.Г. Основи наукових досліджень: Підручник для студ. екон. спец. вузів / М.Г. Білуха. – К.: Вища школа., 1997. – 271 с. 2. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник / О.В. Крушельницька. - К.: Кондор, 2003. - 192 с. 3. П'ятнииька-Позднякова І.С. Основи науковик досліджень у вищій школі: Навч. посібник / І.С. П'ятницька-Позднякова. - К., 2003. - 116 с.

4. Загадка человеческого понимания. — М., 1991. — 352 с.

5. Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемо-логия культуры. (Введение в обобщенную теорию познания). — К., 1993. - С. 3-83.

6. Лекторский В.А. Объект, субъект, познание. — М., 1980. — 323 с.

7. Лобастов Г.В. Так что же есть истина? // Филос. науки. — 1991. — № 6. - С. 47-61.

8. Ойзерман Т.И. К вопросу о практике как критерии истины. // Вопр. филос. - 1987. - № 10. - С. 98-112.

9. Ойзерман Т.И. Принцип познаваемости мира. // Филос. науки. — 1990. - № 10. - С. 3-12.

10. Хабермас Юрген. Познание и интерес. // Филос. науки. — 1990. — № 1. -С. 88-99.

11. Хайдеггер М. О сущности истины. // Филос. науки. — 1989. — № 4. - С. 88-104.

12. Хазиев B.C. Философское понимание истины. // Филос. науки. — 1991. - № 9. - С. 54-60.

13. Шевченко B.I. Концепція пізнання в українській — К., 1993. - 168 с.