Політологія в системі суспільних наук
На перших етапах свого розвитку політологія формувалась як державотворча дисципліна, покликана вивчати цілі та функції державних і політичних феноменів, інститутів і процесів. Проте згодом дослідники політичної сфери суспільства дійшли висновку, що аналіз самих лише правових аспектів політичного життя не дає повної картини соціально-політичних процесів і явищ, що відбуваються в суспільстві. Це пов'язано насамперед з тим, що окрім правових норм-регуляторів функціонування політичної сфери суспільства існують ще й соціальні та психічні нор-ми-регулятори.
Скажімо, порівнюючи структуру президентсько-парламентських інститутів у Туреччині та в Індії лише згідно з формально-правовим підходом, можна було б сказати, що політичні системи цих країн майже однакові. Але якщо проаналізувати додатково, які саме конфесії домінують у цих країнах (соціальні регулятори) та які ментальні (психічні) характеристики притаманні народам згаданих країн, можна переконатися, наскільки істотно відрізняються ці політичні системи.
Отже, перехід політологів на ширші рейки досліджень політичної сфери суспільства сприяв залученню понятійно-категоріального апарату та методологічного інструментарію таких наук, як соціальна психологія, соціологія, етнографія, антропологія, політична географія та багатьох інших, котрі "спеціалізувалися" на дослідженні аспектів, що межують із політологією.
Загалом політологія виокремилась як самостійна наука після того, як політика перетворилася на самостійну сферу людської діяльності, де розмежовуються такі поняття, як "політичне суспільство" і "громадянське суспільство".
Сучасна політологія використовує надбання багатьох суспільних наук, даючи поштовх до розвитку останніх. Загальні уявлення про зв'язки політології з іншими науками дає рис. 3.
Державно-політичне право
Наука про державу визначає положення про формальні організаційні структури державної влади та
зв'язки між ними, загальні закономірності розвитку держави і права. Вона дає теоретичний (типи певних правових рішень, їх зв'язки з інтересами різних суспільних груп) та емпіричний матеріал стосовно конкретних правових рішень і чинників, що їх зумовили.
Рис. 3. Зв’язки політології з іншими науками
Інакше кажучи, право окреслює загальні межі діяльності держави та інститутів суспільства, пов'язаних із реалізацією державної влади.
Згідно з таким розумінням категорії держави остання є однією з найважливіших у політології, тим більше, що вона й сама виникла на базі права. До речі, право, реалізовуване у вигляді законів, урядових і судових рішень, адвокатських документів, виникло водночас із суспільством і державою як такими.
Одним із перших правових актів, що дійшли до нашого часу, є Кодекс вавилонського царя Хаммураппі (XVII ст. до н. е.), який, до речі, напам'ять учили школярі цієї стародавньої держави.
Кодекс (вощена дощечка для письма) афінянина Драконта зі збіркою положень Звичаєвого права (VI ст. до н. є.) свідчить про запровадження в ті далекі часи нормативного судочинства у Стародавній Греції.
Високий рівень розвитку права був досягнений і в Стародавньому Римі. Наприклад, Кодекс візантійського імператора Юс-тиніана (V ст. до н. є.) упродовж століть був основою для розвитку аналітичного правознавства. А останнє, у свою чергу, дало поштовх до розвитку правової соціології, яка була конституйована вже в наші часи.
Власне поняття теорії права пов'язане з ім'ям Д. Остіна, який 1832 р. видрукував книгу "Читання з юриспруденції". Зрозуміло, що політологія, особливо в розділі теорія політики, дуже активно використовує понятійний апарат теорії права, оскільки рівень розвитку правових норм регуляції суспільного життя є водночас і показником якісного стану розвитку суспільства. Саме тому за правовими актами минулих епох (Законами XII таблиць — Стародавнього Риму, Законами Ману — Стародавньої Індії, Руської Правди — Київської Русі-України, Кодексом Наполеона — Франції) можна досліджувати характер суспільно-політичних відносин, соціальних настанов і т. ін.
Сучасне державно-політичне право досліджує проблеми конституціоналізму, реалізації прав і свобод суб'єктів політики, виборче законодавство і т. ін., які регламентують політичний процес і політичну діяльність на рівні індивіда, групи, суспільства в цілому.