Формальні науки
Вони не вносять до політології специфічного предметного змісту. Такі науки, як теорія систем, кібернетика, статистика, логіка, методологія, дають політології форму, кількісне вимірювання, конструкції подання наукових повідомлень з погляду абстрактних тлумачень політичних явищ і процесів.
Формальні науки сприяють цілісному і динамічному розумінню явищ (наприклад, кібернетичні моделі політичних систем), аналізу умов, а також процесів втілення ідей і концепцій у практику (праксеологія).
Політична антропологія (етнолержавознавство)
Політична антропологія сформувалась як окрема наукова дисципліна на Заході. Своїм предметом вона мала інститути управління та їх практичні функції в етнічних співтовариствах, зокрема у примітивних суспільствах і таких, що розвиваються. Ця наука вивчала зв'язки з політичною поведінкою ширшої культурної групи, колективу, співтовариства.
Завдяки таким дослідженням стає можливим порівнювати різні політичні системи, виокремлюючи етнічні чинники, які визначають політичну поведінку людей.
Але з кінця 80-х років XX ст. після розпаду Радянського Союзу та утворення нових незалежних держав актуальність питань розвитку етносів та їх зв'язків з державотворчими процесами зумовлює створення в політології нового напряму дослідження — етнодержавознавства. Найбільше цей напрям розвивається саме в Україні, де останнім часом з'явилося багато цікавих досліджень із зазначеної тематики, а сама назва була конституйована в переліку наукових спеціальностей з політології.
Насамкінець зазначимо, що практично всі суспільні науки подають матеріал для аналізу політичних подій і явищ. Такі науки, як демографія (про народонаселення), етнографія (про етноси), герменевтика (вивчає тексти, у даному разі — політичні) та багато інших, усебічно висвітлюють різноманітні аспекти політичного життя суспільства, "позичаючи" політології свій інструментарій і результати досліджень. Останнім часом наука про політику перетинається також з науками природничими (біологією, екологією та ін.), що розширює сферу застосування як зазначених наук, так і політології.
Отже, майже всі суспільні науки тією чи іншою мірою є живодайними джерелами політології, що використовує їх потенціал для аналізу проблем політичної сфери суспільства. І саме цим — більшою міждисциплінарністю й системністю — наука про політику істотно відрізняється від своїх сестер у царині людського знання.
Список використаної літератури:
1. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. — М., 2003.
2. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. — М., 1992.
3. Херман М. Дж. Стили лидерства и формирование внешней политики // ПОЛИС. — 1991. — № 1.
4. Ходос Э. Еврейский синдром-3, забавные протоколы сионских мудрецов. — К., 2002.
5. Хто є хто в європейській та американській політології / За ред. Б. Кухти, А. Романюка, М. Поліщука. — Л., 1995.
6. Цимбалістий Б. Тавро бездержавності. Політична культура українців. — К., 1994.
7. Шабров О. Ф. Политическая система: структура, типология, устойчивость. — М., 1993.
8. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. — К., 1995.
9. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.
10. Шаповал Ю. І. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні. — К., 1991.
11. Шаповаленко М. В. Роль політичної діяльності у забезпеченні політичної стабільності суспільства: Автореф. дис. . канд. політ, наук. — К., 1993.
12. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М., 1980.
13. Шира Дж. Введение в библиотековедение. — М., 1983.
14. Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. — К., 1999.
15. Щёкин Г. Теория социального управления. — К., 1996.
16. Юридична енциклопедія. — К., 1998.
17. Юрьев А. И. Введение в политическую психологию. — Л., 1992.
18. Яковлів А. Українське право // Українська культура / За ред. Д. Антоновича. — Мюнхен, 1988.
-
Ястржембовский С. Социал-демократия в современном мире. — М., 1991.