3. Метод набиття візерунків на тканині.

Наступним кроком до відкриття друкарського верстата стало запровадження в ремісничу практику опорядження тканин методом накладання (набиття) на шовк чи інший матеріал різноманітних візерунків чи елементів піктографічного (картинного) письма. Вирізаний на тонкій дерев'яній дошці-заготовці узор притискували до шматка однотонної світлої тканини й наносили на нього фарбу. Після зняття дошки на тканині залишався позначений фарбою певної форми візерунок.

Чи не першими стали набивати тканини китайці. Згодом, імовірно після хрестових походів, процес набиття тканин активно ширився в Європі. Починаючи з XII ст., таким способом, скажімо, італійці стали наносити на тканини не лише візерунки, а й картини.

4. Ксилографічний метод множення текстів та ілюстрацій на папері. І ще однією передумовою появи на земній кулі друкарства вважається ксилографія. У перекладі з грецької цей термін дослівно означає: пишу (малюю) на зрубаному дереві. Йдеться про спосіб виготовлення на дерев'яній дошці методом вирізування пробільних елементів спеціальної форми із дзеркальним рельєфним зображенням.

Технологія розмноження відповідних зображень ксилографічним способом приблизно така ж, як і з набиттям тканин. Різниця лише в тому, що в попередньому випадку візерунки набивалися на тканину через вирізані на дерев'яній основі отвори, а за новим способом фарба наносилася на випуклу рельєфну форму, яка затим міцно притискувалася до зволоженого чистого аркуша паперу, залишаючи відповідний слід.

Перші згадки про тексти, вирізані в дзеркальному (перевернутому) відображенні на дерев'яних дошках, за іншими даними — на кам'яних брилах, і відтиснуті на окремих аркушах, відносяться до II-VII ст. н. є. Вони належать китайцям. На жаль, віддруковані з таких форм тексти не збереглися. Однак ця країна може похвалитися першою збереженою до наших днів книгою, надрукованою на папері за допомогою вирізаних дерев'яних форм-сторінок. Йдеться про «Діамантову Сутру», на сторінках якої зафіксована дата створення — 868 р. Книга зроблена у формі паперового сувою. Відкривається вона цікавим сюжетним малюнком: молодий послідовник Будди звертається до свого вчителя з проханням розповісти йому зміст цієї Книги. Показово, що «Діамантова Сутра», як справжній стародавній книжковий шедевр, зберігається нині в Британському національному музеї в Лондоні.

Якщо до описаного вище додати, що й одна з найдавніших у світі газет, що дійшла до наших днів, — китайська «Кай Юань Цзи Бао» (перша половина VIII ст.), — також розмножувалася з гравіювальних дощок, то можна уявити, якого розмаху набула ксилографія в цій країні на початку ІІ тис. н. є.

Про майстерність китайських дереворитників, про колосальний обсяг їхньої праці з вирізьблювання на дерев'яних дощечках-заготовках текстів для множення майбутніх книг може засвідчити ще один сформований у книгу буддійський текст— «Трипі така» (надрукована 922 р.). Загальна кількість сторінок цієї книги — 130 000. Отож, саме стільки було виготовлено дерев'яних заготовок.

У Європі множення писемних текстів за допомогою дерев'яних форм-кліше почалося в епоху пізнього Середньовіччя. Здебільшого це релігійні праці, в яких текстового матеріалу було небагато — переважали Ілюстрації на біблійні теми. Починаючи з ХШ ст., найбільше книг таких способом друкувалося в Німеччині і Фландрії.

Наприкінці XIII — початку XIVст. поряд із широким використанням дереворитів все більше почали входити в практику металеві заготовки, так звані металорити. З них переважно множили портрети святих, під якими вміщувалися короткі молитовні тексти. Металеві кліше виявилися кращими від дерев'яних (не так швидко зношувалися від багаторазового використання) для друку гральних карт. Пізніше так виготовлялися і невеличкі за обсягом читанки для дітей, букварі.