22. Міжнародно-правова регламентація закінчення війни та скасування стану війни.

Війна є винятковим станом міждержавних відносин, який в інтересах встановлення миру має бути припинений. Припинення стану війни треба відрізняти від припинення воєнних дій. Формами припинення воєнних дій є переми¬р'я та капітуляція. Перемир'я — тимчасове припинення воєнних дій на умовах, погоджених сторонами конфлікті. Виділяють місцеве перемир'я (на окремій ділянці театру війни) і загальне перемир'я (по всьому фронті). Воно може бути укладене на визначений строк чи бути безстроковим. Істотне порушення перемир'я однією зі сторін може служи¬ти підставою для поновлення воєнних дій.

Капітуляція — припинення воєнних дій на умовах, виз¬начених переможцем. Розрізняють просту капітуляцію (ок¬ремого підрозділу, об'єкта, пункту, району) і загальну кап¬ітуляцію (наприклад, капітуляція Японії 1945 р.). Капіту¬ляція може бути беззастережною (без усіляких умов із боку переможеного) і почесною (наприклад, капітуляція гарні¬зону за умови збереження зброї та прапорів).

Ні перемир'я, ні капітуляція, як правило, не означають автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідне видання акта (одно- чи двостороннього) про припинення ста¬ну війни або укладання мирного договору. У ньому фіксуєть¬ся припинення стану війни, вирішуються питання про віднов¬лення мирних відносин між державами, про долю довоєнних угод між державами тощо. Із припиненням стану війни пере¬стають діяти багато угод воєнного часу та набирають силу до¬говори, які нормалізують відносини між державами.

14.Заборона агресивної війни за міжнародним правом та визначення агресії

Сучасне міжнародне право забороняє агресивні війни і заперечує війну як засіб вирішення міжнародних конфліктів. Однак практика міжнародних відносин свідчить про те, що держави порівняно часто використовують свої збройні сили для досягнення політичних, економічних та інших цілей, що призводить до різних воєнних сутичок (Корея, В'єтнам, Афганістан, Близький Схід, Югославія та ін.). Тому сучасне міжнародне право не може ігнорувати реальні можливості виникнення збройних конфліктів і не містити в собі норм, які регулюють ведення воєнних дій. Найважливіша мета цього - максимальна гуманізація застосування воєнних засобів і способів.Досягнення цієї мсти правовими засобами здійснюється шляхом:- обмеження воюючих у виборі способів і засобів ведення воєнних дій;- максимального захисту прав мирного населення й охорони цивільних об'єктів;- гуманізації правового положення воюючих (режим військовополонених, поділ на комбатантів і некомбатантів та ін.);- регламентації прав і обов'язків нейтральних держав у стосунках з воюючими. Ці напрямки (вимоги) часто розглядаються як принципи сучасного міжнародного права у сфері регламентації воєнних дій. Багато з них спочатку утворилися як норми звичаєвого права, а потім були закріплені в ряді міжнародних правових актів. Міжнародно-правова відповідальність індивідів за воєнні злочини і злочини проти людства визначається, зазвичай, національним законодавством держави, проти котрої (або її громадян) були спрямовані ці злочини. В особливих випадках можуть бути використані міжнародні процедури.

Агресія — це злочин проти миру, який полягає у тому, що особа, яка є ке-рівником, активно бере участь або віддає наказ про планування, підготовку, початок чи проведення агресії, яка здійснюється державою. Початок воєнних дій між державами повинен попередньо і недвозначно повідомлятись у вигляді мотивованого оголошення війни або ультиматуму з умовою оголошення війни (див. III Гаазьку конвенцію про відкриття воєнних дій 1970 p.). Проте варто враховувати, що, відповідно до визначення агресії, ухваленого Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р., сам факт оголошення війни, що, відповідно до ст. 51 Статуту ООН, не є актом індивідуальної самооборони, не перетворює цю оголошену війну з протиправної у війну законну.

15. Джерела сучасного міжнародного права.Джерела міжнародного права — це зовнішня форма виразу норм та основних принципів міжнародного права. . Відповідно основними джерелами міжнародного права є міжнародний договір та міжнародний звичай. Також роль джерела визнається й за загальними принципами права, хоча практика доводить, що загальні принципи права надто рідко застосовуються, отже, можуть розглядатись лише як допоміжні джерела. Крім того, до допоміжних джерел належать рішення міжнародних організацій та судових установ, а також доктрина міжнародного права. Одразу ж слід зауважити, що міжнародний договір є родовим поняттям та включає будь-який міжнародно-правовий акт — конвенції, декларації, пакти, хартії, власне міжнародні договори, угоди, протоколи та всі інші найменування міжнародних документів. Міжнародний договір є добровільною угодою двох або більше суб’єктів міжнародного права щодо певних матеріальних або нематеріальних благ, які складають об’єкт міжнародного права; суб’єкти наділяються певними взаємними правами та обов’язками відповідно до такої угоди. Другим універсальним джерелом міжнародного права є між­народний звичай. На відміну від внутрішньодержавного права, в міжнародному праві звичай має таке ж значення, як і міжнарод­ний договір. Отже, міжнародний звичай — це правило поведінки суб’єктів міжнародного права, яке встановлюється шляхом його тривалого та одноманітного застосування на міжнародному рівні. З самого визначення можна виокремити основні складові міжнародного звичаю, а саме: тривалість застосування, одноманітна практика суб’єктів міжнародного права, а також одна з головних умов — загальна думка держав, яка визнає цю норму юридично обов’язковою. Міжнародна судова та арбітражна практика є досить корис­ною як підтвердження існуючих норм міжнародного права. Крім того, вона здатна сприяти появі нових міжнародно-правових норм. Як допоміжне джерело міжнародного права рішення міжнародних судів та арбітражів можуть застосовуватись виключно стосовно сторін відповідної справи і лише у разі їх добровільної згоди на те.

16. засоби і методи ведення бойових дій, заборонених міжнародним правом іжнародне право забороняє наступні засоби і методи ведення війни (сухопутної, морської, повітряної):· Отрути або отруєна зброя, задушливі, отруйні або інші гази, аналогічні рідини, речовини і процеси, а також бактеріологічна зброя;· Засоби дії на природне середовище у ворожих цілях;· Будь-яка зброя, якщо його дія полягає в нанесенні пошкоджень осколками, які не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівського проміння (стекло, пластмаса і т.д.); міни, міни-пастки і інші пристрої у вигляді дитячих іграшок і предметів медичної допомоги; будь-яка запалювальна зброя проти цивільного населення, населених пунктів і невійськових об'єктів;· Інші види звичної зброї, які можуть вважатися наносячими надмірні пошкодження або що мають невиборчу дію;· Здійснення геноциду на захопленій території; зрадницьке вбивство або поранення склав зброю або беззбройного ворога; оголошення що обороняється, що у разі опору їм не буде пощади;· Безглузде руйнування міст і населених пунктів і знищення ворожої власності, якщо це не викликається військовою необхідністю;Проте міжнародне право не забороняє військові хитрощі з метою ввести супротивника в оману або спонукати його діяти необачно. Прикладами таких хитрощів є: використовування маскування, пасток, помилкові операції і дезинформація (ст. 37 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 року).