Специфіка розвитку європейської драматурігії порубіжжя. «нова драма»

Рубіж XX ст в історії західноєвроп л-ри відмічений протужним розвитком драматургічного мистецтва. Драматугрію цього часу називають «новою драмою» - підкресл нетрадиційність, виникнення в атмосфері культу науки, викликаного бурхливим розвитком природничих наук, філософії, психології – тяжіння до наукового та соціального аналізу, з іншого боку – тенденція до подолання раціоналістичної парадигми у мисленні та реалістичної – у мистецтві. НД – широке явище, стилістично – від натуралізму до символізму. У витоків «нової драми» - творчість Ібсена, Стріндберга, Гауптмана, Золя, Шоу, Метерлінка, Гамсуна – величезний вплив на подальший розвиток західноєвропейської драматургії.

Риси «НД»:

драма стає полем для дослідження актуальних філософських проблем та ідеологічних дискусій

розвиток режиссури і режисерського мистецтва

демократизація мистецтва (повсякдення, пересічність, буденність)

психологізм (зокрема, психологізм невербального – пошуки нових шляхів вираження людської душі, проникнення у глибини несвідомого)

експериментальність (кожен режисер створює свій театр – поле для експерименту та пошуку)

зв'язок з натуралістично та символістською настановами (Ще Золя вимагав природності театру, сцена- це не умовна дійсність, а модель життя – вивчення життя на сцені, вживання в роль, точне відтворення середовища на рівні декорацій, костюмів, гриму, мови тощо, проникнення ідей детермінізму на сцену. У свою чергу, символізм протиставляється натуралізму – подолання детермінізму, тяжіння до духовності, спроба абстрагуватися від конкретно-чуттєвого і виразити сутність буття в інакомовлені (символ, метафора, алегорія), містицизм та сугестивність, відмова від реалістичних декорацій та правдоподібності, естетика мовчання.

Вплив ідей символізму на розвиток драматургії порубіжжя

Символізм – естетична течія, сформ у Франції в 1880–1890 і отримала широке розповсюдження в європейському мистецтві порубіжжя ХІХ –ХХ ст. Основи символістської естетики заклали Верлен, Рембо, Маларме. 1886 – Ж.Мореас публікує “Маніфест символізму”, спираючись на судження Маларме, Бодлера, Верлена, Анрі. Символ витісняє традиційний тип худ образу, С – це “чуттєва форма, що не є самодостатньою, але зберігає свою індивідуальність, слугуючи виразом Ідеї. Зв’язок з платонізмом. Пригадати “теорію відповідностей” Бодлера. С.пов’яаний із сучасними йому ідеалістичними філософськими течіями, основу яких складає уявлення про “двосвіття” - світ повсякденного, що здається реальним, і трансцендентний світ істинних цінностей. С. Займається пошуком вищої реальності, що знаходить ся за межами чуттєвого сприйняття. С. – найбільш дієвий інструмент мистецтва, що дозволяє прорватися крізь пелену буденності до трансцендентної Краси. Мистецтво – це інтуїтивне осягнення світової гармонії через віднаходження символічних аналогій між видимим та трансцендентним світами. Вплив на формування сюрреалізму.

Визначення символа. С. – це металогічний тип образності. Багатозначність С. С не піддається остаточному дешифруванню через раціоналістичне мислення, як і через інтуїцію, асоціації – Ф. Сологуб “Символ – вікно в нескінченність”. Рух і гра смислових відтінків створюють нерозгаданість, таємницю символа. Якщо образ виражає одиничне явище, то С містить у собі цілий ряд значень, інколи протилежних і різнонаправлених.

О. Вайльд і зародження символістського театру

В английській литературі символизм представлений постаттю О.Вайльда. Потяг до епатажу буржуазної публіки, життєтворча концепція мистецтва, його примат над дійсністю (мистецтво не відтворює життя, а творить його - пригадати декаданс) Основні елементи художнього світовідчуття Вайльда – естетизм, дендизм, власне життя як витвір мистецтва, мистецтво вище за життя, гедонізм, неохристиянський міфологізм.

В.захоплюється новим англ мистецтвом – прерафаелітами. Це група молодих художників, що прагнули оновити англ живопис – повернення до ранньоренесансного дорафаелівського письма. Від них В.запозичує принцип яскравості кольорів, наповнення картини інтенсивним почуттям, інтелектуальність еротики. Прерафаелітська критика суспільства з позицій краси: дійсність є потворною. Неестетичною, антигуманною, непридатною для наслідування. Елітарність мистецтва і його примат над реальністю – мистецтво є самоцінним. Воно вивищує і робить прекрасним усе, до чого таркається (аморальність), а життя є лише нескінченним і невдалим наслідуванням мистецьких витворів.

Естетський театр має «вибухнути красою» - яскравіть, довершеність, естетизм, елітарність.

Особливу вагу мають правильно оформлені декорації – тонко продумані, сповнені смислу. Те саме стосується й музики, і костюмів. Це – театр-картина, в якій продумані всі деталі з точки зору їх впливу на читача – принцип сугестії. Вайльд критикує реалізм як метод, наголошує на його абсурдності – «кожен художник має уникати двох речей – сучасності форми і сучасності сюжету». Він захоплюється біблійними сюжетами – міфотворчість, яка полягає у поєднанні давнього міфу і міфологізації сучасної дійсності. Сучасності, де людина – біологічно і соціально детермінована істота, обмежена вузькими нормами вікторіанської моралі, В. протиставляє міфологічну добу.

«Саломея» - міфологізм, звернення до глибинних первнів людської вітальності, переплетення Еросу і Танатосу, естетика зла. У цій драмі О. Вайльд суттєво поглиблює сугестивну естетику театру - створює драму ароматів, яка мала безпосередньо впливати на підсвідоме глядача. Вся вистава мала творитися запахами: кожен етап знаменується зміною ароматів, які створюють атмосферу і колорит, перебираючи на себе навіть функції декорацій. Танець семи покривал мали представляти 7 збуджуючих ароматів – довести читача до стану царя Ірода. Суд завадив реалізації задуму.

Еволюція образу – символу: багатозначність, містицизм, сугестивність:

Обширная терраса во дворце Ирода, к которой примыкает пиршественная зала. Солдаты стоят, облокотившись на балкон. Направо огромная лестница. Налево, в глубине, старый водоем, с краями из зеленой бронзы. Свет луны. Молодой сириец. Как красива царевна Саломея сегодня вечером! Паж Иродиады. Посмотри на луну. Странный вид у луны. Она как женщина, встающая из могилы. Она похожа на мертвую женщину. Можно подумать - она ищет мертвых. Молодой сириец. Очень странный вид у нее. Она похожа на маленькую царевну в желтом покрывале, ноги которой из серебра. Она похожа на царевну, у которой ноги, как две белые голубки. Можно подумать - она танцует. Паж Иродиады. Она как мертвая женщина. Она медленно движется.

***

Молодой сириец. Царевна встает! Она выходит из-за стола! У нее очень скучающий вид. А! Она идет сюда. Да, она идет к нам. Как она бледна! Я никогда не видел, чтобы она была так бледна. Паж Иродиады. Не смотри на нее. Я прошу тебя, не смотри на нее. Молодой сириец. Она, как голубка, которая заблудилась... Она, как нарцисс, колеблемый ветром... Она похожа на серебряный цветок. (Входит Саломея). Саломея. Я не останусь там. Я не могу там оставаться. Что он все смотрит на меня, тетрарх, своими глазами крота из-под дрожащих век? Странно, что муж моей матери так на меня смотрит. Я не знаю, что это значит... Впрочем, нет, я это знаю. Молодой сириец. Ты покинула пир, царевна? Саломея. Какой свежий воздух здесь! Наконец здесь можно дышать! Там внутри - иудеи из Иерусалима, которые рвут друг друга на части из-за своих глупых обрядов, и варвары, которые пьют, не переставая, и льют вино на пол, на плиты, и греки из Смирны со своими накрашенными глазами, нарумяненными щеками, с завитыми колечками волосами, и египтяне, молчаливые, хитрые, с ногтями из зеленчака, в коричневых плащах, и римляне, грубые, тяжеловесные, ругающиеся. Ах, как я ненавижу римлян! Самые последние люди, а изображают из себя знатных господ. Молодой сириец. Не хочешь ли ты сесть, царевна? Паж Иродиады. Зачем говорить с нею? Зачем смотреть на нее? О! Случится несчастье. Саломея. Как хорошо смотреть на луну. Она похожа на маленькую монету. Она совсем как маленький серебряный цветок. Она холодная и целомудренная, луна... О, наверное, она девственница. У нее красота девственности... Да, она девственница. Она никогда не была осквернена. Она никогда не отдавалась людям, как Другие богини.

***

Ирод. Где Саломея? Где царевна? Почему она не вернулась на пир, как я просил ее? А! Вот она! Иродиада. Не надо смотреть на нее. Ты все время смотришь на нее. Ирод. Какая странная луна сегодня вечером. Ведь правда, она очень странная? Она как истеричная женщина, которая всюду ищет любовников. И она нагая. Она совершенно нагая. Облака хотят ее закрыть, но она не хочет. Она показывается совсем нагая на небе. Она идет шатаясь среди облаков, как пьяная женщина... Я уверен, что она ищет любовников... Ведь, правда, она шатается, как пьяная женщина? Она похожа на истеричную женщину, ведь правда? Иродиада. Нет. Луна как луна, и все тут. Пойдем домой... Тебе здесь нечего делать.