Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний унівесриситет водного господарства та природокористування

Кафедра менеджменту

Індивідуальна робота

з дисципліни «Соціально-економічне дослідження галузі»

на тему :

«Соціально-економічне дослідження в галузі легкої промисловості»

Підготувала:

студентка МО-31

Кос В. І.

Перевірила:

Клюха О.О.

Рівне 2011

Зміст

Вступ

1. Легка промисловість, її значення і галузева структура. Принципи розміщення та географія основних галузей легкої промисловості

2. Кількісна характеристика галузі легкої промисловості

3. Економічні фінансові результати діяльності галузі легкої промисловості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Легка промисловість — це галузь виробничої сфери, яка виробляє товари народного споживання і частково продукцію промислового призначення. У легкій промисловості-практично повне переозброєння найновішим обладнанням для випуску нових товарів народного вжитку,які були б конкурентоспроможними за ціною і мали б високу якість. Впровадження більш гнучкого механізму швидкої зміни асортименту відповідно до вимог моди, забезпечення переходу на нові джерела сировинних ресурсів. Традиційно в Україні до легкої промисловості відносять три групи підгалузей, що в тій чи іншій мірі стосуються виробництва одягу, взуття та сировини для них.

1. Текстильна промисловість (бавовняна, лляна, шовкова, шерстяна, трикотажна) — виробництво тканини та нетканих матеріалів, в’язаних сіток, корду, технічних волокон, текстильної галантереї, первинна обробка сировини (льону, шерсті тощо);

2. Швейна промисловість — виробництво одягу;

3. Шкіряна, взуттєва і хутрова промисловість — обробка шкіри та хутра, виробництво взуття та галантерейних виробів з шкіри.

Часом під легкою промисловістю розуміють взагалі усі галузі які займаються виробництвом товарів народного споживання на противагу галузям, які виготовляють промислову продукцію.

1.Легка промисловість, її значення і галузева структура. Принципи розміщення та географія основних галузей легкої промисловості

  Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, становить легку промисловість. Вона належить до обробної промисловості та криє в собі текстильну, взуттєву і швейну галузі. Ця галузь тісно пов'язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Сільське господарство забезпечує легку промисловість окремими видами сировини, машинобудування — обладнанням, хімічна промисловість — хімічними волокнами, барвниками. Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є територіальне їх сполучення з важкою індустрією, наприклад, металургією, що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Легка промисловість у тому чи іншому територіальному комплексі найчастіше є додатковою галуззю (або галузями), що обслуговує, але іноді вона відіграє ще й районоутворювальну роль. Визначальні фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами.

  Територіальна організація легкої промисловості зумовлена передовсім впливом споживчого та сировинних факторів. Кожен із цих факторів діє по-різному — залежно від стадії виробництва і техніко-економічних особливостей певної галузі. Окрім галузевого та споживчих факторів, велике значення має забезпеченість тієї чи тієї території робочою силою.

  Основні галузі легкої промисловості: текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва, хутрова, дубильно-екстрактна. Продукція легкої промисловості використовується у меблевій, автомобільній, авіаційній, нафтохімічній, харчовій промисловості, сільському господарстві, транспорті, у сфері охорони здоров'я та ін.

  Текстильна промисловість об'єднує підприємства, які виробляють тканини (бавовняні, лляні, вовняні, шовкові), неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші вироби з рослинної (бавовник, льон — довгунець, коноплі, джут, кенаф), тваринної (вовна, кокони шовкопряда) та хімічної (штучні й синтетичні волокна) сировини. До неї належать: бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, конопле-джутова, трикотажна, текстильно-галантерейна. Крім предметів народного споживання, вона виробляє й засоби виробництва (технічні, фільтрувальні та інші тканини, корд).

  Підприємства первинної переробки сировини мають велику кількість відходів (до 30—40% ваги сировини) і тому тяжіють до сировинних баз. Волокнисті культури обробляють у місцях їхнього виробництва, а тваринницька сировина піддається первинній переробці далеко від сировинних баз. Так, миття вовни можна здійснювати на шляху транспортування сировини за наявності водо-паливопостачання. Розміщення виробництва шкіри може бути сполучене як із тваринницькою базою, так і з центром споживання м'яса.

  На розміщення легкої промисловості (а надто її головної галузі — текстильної) великий вплив чинить науково-технічна революція. Це відбивається насамперед на концентрації текстильного виробництва, на зміні його сировинної бази. Натуральне волокно поступово витісняється хімічними волокнами. Велика кількість тканин виробляється з сумішей натуральних і хімічних волокон.

  У шкіряній промисловості значне місце посідають штучні шкіри.

  Промисловість органічного синтезу як сировинна база для легкої промисловості різко змінила умови розміщення її підприємств в окремих районах.

  На відміну від первинної обробки сировини, виробництво готової продукції характеризується складнішим розміщенням. Вибираючи варіант розміщення, беруть до уваги сировинний, споживчий і трудові фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсів, бо легка промисловість — найбільш працемістка галузь, а водночас населення є споживачем готової продукції. Отож, райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості, створюючи цим сприятливі умови для розміщення її підприємств.