Тема: Товарознавча характеристика килимів

План

1. Поняття про килими

2. Формування споживних властивостей килимів

3. Сировина і матеріали

4. Характеристика споживних властивостей

5. Класифікація і характеристика ассортименту

6. Маркування, пакування і зберігання килимів

Завдання 1

1. Що таке килим?

2. Що таке український народний килим?

Завдання 2

1. Що таке килимарство?

2. Назвіть та охарактеризуйте як формуються основні споживні властивості килимів

Завдання З

1. Назвіть та охарактеризуйте основну сировину та матеріали для виготовлення килимів

Завдання 4

1. Вкажіть та охарактеризуйте основні споживні властивості илимів

Завдання 5

1. Дайте класифікацію килимів

2. Дайте характеристику асортименту килимів

Завдання 6

1. Вкажіть основні маркувальні дані килимів

2. Вкажіть методи пакування килимів

3. Вкажіть умови зберігання килимів

Килим - де художній текстильний виріб, призначений для прикрашання або утеплювання житлових і громадських приміщень. Килими виготовляють вручну або на механічних верстатах з вовняної, бавовняної, шовкової пряжі. їх поділяють на ворсові й безворсові. Відомі ворсові килими Азербайджану, Дагестану, Вірменії, Туркменістану, Ірану, Туреччини, Китаю та ін.; безворсовими килимами славляться Фландрія (Франція), Польща, Румунія, Болгарія та ін. У Росії поширені безворсові та високоворсові килими.

Український народний килим - це безворсова двобічна тканина полотняного переплетення, основа якої конопляна, піткання - вовна, фарбована місцевими рослинними барвниками. Є килими орнаментальні (з рослинним, геометрично-рослинним і геометричним орнаментами) та тематичні (в українському килимарстві відомі з 30-х років XX ст. Килими з рослинним орнаментом поширені на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині. Київським килимам притаманний суцільній! візерунок вільної будови, що розтікається ростучою квіткою або букетами. Для Поділля характерна композиція рослин у вигляді симетрично побудованих вазонів з квітами; трапляються стилізовані зображення людини або груп людей, нерідко сюжетного характеру. У західних областях України найпоширеніші килими з геометричною орнаментацією, поперечносмугасті.

Крім безворсових килимів, в Україні виготовляють ворсові, найвідомішими з яких є коци, а в західних областях - ліжники (вовняні килими - ковдри з начосом). Вони принципово не відрізняються від безворсових, але наявність довгої вовни обумовлює певне спрощення орнаменту

Формування споживних властивостей килимів Споживні властивості килимів загальновідомі для всіх текстильних матеріалів. Формуються вони в процесі проектування і виготовлення.

Килимарство, килимоткацтво - це процес виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Полягає в підборі сировини, виготовленні й фарбуванні пряжі, тканні та оброблянні виробів. Головною сировиною для килимів є вовна, льон, бавовна, штучні та синтетичні волокна різних видів (штапель, лавсан, нейлон тощо). Ручним способом на вертикальних або горизонтальних килимоткацьких верстатах виготовляють ворсові, безворсові й комбіновані килими, доріжки та гобелени. Ворсові ручні килими й доріжки являють собою багатошарову тканину полотняного переплетення ниток, яке складається з трьох систем: основи, утоку та ворсової. Переплетенням ниток основи й утоку утворюють каркасне полотно тканини, а ворсовими нитками - рисунок килима або доріжки. Щоб досягти цього, на нитки основи прив'язують горизонтально або вертикально розміщені вузли з кольорових (ворсових) ниток, які щільно прилягають одна до одної. Безворсовими є ручні килими (до них, зокрема, належать українські народні килими) і гобелени. Останні фактично Являють собою одношарові тканини, утворені переплетенням ниток основи і пофарбовані у різні кольори ниток утоку (про них детальніше трохи нижче). Для машинного способу застосовують механізовані килимоткацькі верстати, на яких виготовляють килими, доріжки й килимові покриття. На двополотенних килимоткацьких верстатах з машиною Жаккард спочатку формується (нитками корінної і ворсової основ та утоку) багатошарова килимова тканина. Далі її верхнє і нижнє полотна, з'єднані нитками ворсу, розрізаються посередині (по ворсових нитках) на дві частини. Машини Жаккарда використовують і на однополотенних верстатах. Є також спеціальні (аксмінтерські) верстати, де ворсова поверхня утворюється з допомогою комплекту трубок на снувальних валиках. На двополотенному верстаті з машиною Жаккарда за годину виготовляють в середньому б м ворсового полотна. Після ткання килим і килимові вироби очищають, виправляють дефекти, надають ворсовій поверхні оксамитового блиску, зм'якшують каркас.

Сировина і матеріали При виготовленні килимів і килимових виробів, крім вовни, шовку, бавовняної і льняної пряжі, штучних і синтетичних волокон, застосовують текстуровані пряжоподібні нитки і різноманітні барвники.

Вовна - сировина для виготовлення килимової пряжі. Застосовується груба і напівгруба овеча вовна, рідше - відходи шкіряного й овечо-шубного виробництва.

Для виготовлення килимової (ворсової) пряжі використовують овечу вовну грубої тонини 401 - 67 мкм та напівгрубої тонини 34,1 -40 мкм. Кращою є вовна весняного стриження. Від овець помісних порід отримують напівгрубу шерсть, від грубововняних - грубу. Використовують білу вовну різних порід овець.

Для виготовлення махрових килимів використовують вовну кіз. Разом із хімічними волокнами вона також застосовується для виготовлення килимових виробів з нерозрізним ворсом (букле).

У килимарстві велике значення має підбір барвників, стійких до дії світла, тертя, води, хімічного чищення. Застосовують природні й синтетичні барвники. Рослинні барвники добувають з коріння, стебел, квітів, кори і листя різних рослин. Для цього використовують плоди каштанів, марени, сарчоба, волоського горіха, верби тощо. Найчастіше застосовують синтетичні барвники, найпоширенішими є: кислотні, протравні, хромові, кубові, катіонні, дисперсні.

Для фарбування синтетичних волокон застосовують спеціально підібрані марки барвників. Наприклад, для фарбування поліамідних волокон використовують металомісткі, для нітрону - катіону; для поліефірних волокон - дисперсні барвники.

Характеристика споживних властивостей

Якість килимів і килимових виробів перевіряють ВТК і лабораторії підприємств-виробннків відповідно до ДСТУ (або ГОСТів).

До головних властивостей, які мають практичне значення при використанні килимів, належать: зносостійкість; стійкість до зминання і продавлювання; стійкість до забруднення; стійкість пофарбованої, ворсової поверхні; ступінь статичної електризації синтетичних килимових виробів, акустичні, теплоізоляційні властивості, лінійні розміри, маса 1 м² килима, маса ворсу на 1 м², щільність.

Зносостійкість - опір до тертя робочої поверхні килима цей показник є одним із найважливіших.

Зношування поверхні килима залежить від фізико-механічних властивостей волоконних матеріалів і ниток, з яких його виготовлено, структури килима і способів його оздоблення. Лабораторними випробуваннями килимів на стійкість до тертя різними за конструкцією приладами з кількістю циклів визначають втрату маси ворсу внаслідок випадання мігруючих волокон і зменшення товщини шару ворсу. Результати цих дослідів і дані експлуатації килима є критеріями, на підставі яких установлюють гарантійний термін його служби.

Про наслідки лабораторних досліджень стосовно стійкості до тертя судять

за втратою маси (г/см ), віднесеної до одиниці площини поверхні ворсу над

грунтовим матеріалом килима, а також за зменшенням товщини шару ворсу (мм).

Збереження зовнішнього вигляду килима оцінюють після виконання установленої кількості циклів тертя внаслідок порівняння із стандартними зразками - еталонами.

Стійкість до зминання і продавлювання. Зменшення товщини килима тісно пов'язано зі зміною його зовнішнього вигляду. Зміна товщини за рахунок зминання ворсу визначається дією динамічного навантаження з допомогою приладів, укомплектованих товщиноміром

Стійкість до забруднення. Стійкість килима до забруднення визначають зіставленням еталона із зразком, колір і товарний вигляд якого не повинні змінюватися після чищення.

Ступінь забруднення килимів визначають з допомогою емісійного спектрального фотометра. Результати досліджень порівнюють із зразками килимів, які були піддаш штучному забрудненню.

Масу і загальну вагу килима визначають з допомогою чотирьох проб розміром 100x100 мм кожна. Проби вирізають у різних місцях за попередньо нанесеними лініями, відступивши від краю не менше як па 5 см. Одну пробу зберігають як контрольну. Зразки килимів витримують у кондиційних умовах протягом 24 год., теля чого зважують з точністю до 0,1 г.

Масу килима розраховують за формулою

М=Тх100/3

де Т- маса трьох проб, г/м²

З - кількість зважених проб.

Масу ворсу на 1 м² килима визначають, використавши розпускання каркаса, поступово відділяючи нитки основ і утоку і звільняючи юпки ворсу. Ворс збирають у бюксі, витримують у кондиційних умовах ї зважують з точністю до 0,1 г. Якщо на зворотному боці килима нанесено клемові компонента, латексні або інші розчини, то для одержання зразка без цих покриттів перед обробкою до нього пришивають вирізок щільної тканини відповідних розмірів.

Масу ворсу визначають також методом зрізання ворсу (розрізного або петельного).

Щільність килимів. Встановлюють з допомогою вимірки зальної лінійки. Щільність основи або утоку визначають на зворотному боці килима підрахунком кількості ниток, що припадають на 10 см. Кількість ниток підраховують не менше ніж в п'яти місцях, рівномірно розташованих по всій вимірюваній довжині.

Підрахунок кількості каток виконують на відстані не менше 10 см від краю килима. Причому початок підрахунку на шкалі лінійки повинен співпадати з першою ниткою основи утоку). Кількість утокових ниток визначають підрахунком кількості видимих ниток утоку (стібків) на зворотному боці килима, які припадають на 10 см.

При двоутковому закріпленні ворсового пучка видиму кількість, куткових ниток перемножують на 2, а при триутоковому закріпленні ворсового пучка - на

Щільність килима за основою або утоком визначають як середньоарифметичну величину результатів відповідних вимірювань із точністю до 0.5 ниток.

Міцність закріплення ворсу в ґрунті килима характеризується величиною зусилля, необхідного для зняття з каркаса килима одного ворсового пучка.