Врахування загальновизнаних міжнародних стандартів і принципів міжнародного права

Одночасно із застосуванням принципу автономного тлумачення Європейський суд з прав людини намагається інтерпретувати норми Конвенції в контексті загальновизнаних міжнародних стандартів і принципів міжнародного права. У справі щодо бомбувань у колишній Югославії Страсбурзький суд зауважив, що з урахуванням положень ч. 3 (с) ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів ("Загальні правила тлумачення") під час інтерпретації Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод слід брати до уваги "будь-які відповідні норми міжнародного права, що застосовуються у відносинах між учасниками". Суд також нагадав його позицію, висловлену в справах "Loizidou v. Turkey" та "Al-Adsani v. the United Kingdom", стосовно того, що принципи, закладені в основу Конвенції, не можуть тлумачитися у вакуумі: Суд має брати до уваги будь-які доречні правила міжнародного права та визначати відповідальність Держави згідно з керівними принципами міжнародного права, зважаючи, однак, на особливий характер Конвенції як договору з прав людини. Інакше кажучи, "Конвенція повинна тлумачитися, наскільки це можливо, відповідно до інших принципів міжнародного права, частиною якого вона є".

Показним у розглянутій справі є те, що Суд, визначаючи межі своєї юрисдикції, звернувся не лише до відповідних норм інших міжнародних договорів (зокрема він нагадав про положення ст. 2 Американської конвенції про права та обов’язки людини 1948 року в контексті тлумачення, наданого Міжамериканською комісією з прав людини у справі "Coard et al. v. the United States" (доповідь від 29 вересня 1999 р.), ст. 1 Американської конвенції з прав людини 1978 року, яка визначає юрисдикцію Міжамериканського суду з прав людини, ст. 1 Женевської конвенції про захист жертв війни 1949 року, ст. 2 Пакту про громадянські та політичні права 1966 року та ін.), але й до коментарів, наданих Комісією з міжнародного права щодо статей 31 та 32 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, а також до наукової доктрини (у цій справі Суд брав до уваги думки, викладені в книгах Манна "Доктрина юрисдикції в міжнародному праві" (1964) та "Доктрина юрисдикції в міжнародному праві. Двадцять років потому" (1984), Бернхардта "Енциклопедія публічного міжнародного права" (1995, 1997), Оппенгейма "Міжнародне право" (1992) тощо). Це дає змогу зробити висновок, що Європейський суд з прав людини застосовує достатньо широкий інструментарій для пошуку відповідних принципів міжнародного права.

Врахування загальновизнаних міжнародних стандартів як принцип тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з одного боку, певною мірою конкурує з принципами забезпечення свободи національного розсуду та автономного тлумачення, а з іншого – тісно співпрацює з принципом ефективного та динамічного тлумачення, надаючи Страсбурзькому судові додаткові аргументи у тих випадках, коли він бажає змінити свою прецедентну практику з якогось питання.

Скажімо, у справі "I. v. the United Kingdom", яка стосувалася права транссексуалів на повагу до їхнього приватного та сімейного життя, Європейський суд з прав людини, аргументуючи потребу анулювати застарілі прецеденти у справах "Cossey v. the United Kingdom" та "Rees v. the United Kingdom", заявив таке: якщо раніше, у тому числі у справах Коссі та Різа, Суд робив акцент на відсутності загальноєвропейського підходу щодо визначення конкретних юридичних наслідків зміни статі (утім це, на думку Суду, не є чимось дивним з огляду на велику кількість держав-учасниць Конвенції, правові системи яких істотно відрізняються), то тепер він зважує на міжнародну тенденцію у напрямку юридичного визнання зміни статі, яка з’явилася в останні роки. "Відповідно до принципу субсидіарності, –  зазначено в рішенні Суду, – питання про те, які заходи є необхідними для захисту конвенційних прав, належить в першу чергу до компетенції Договірних Держав і тому практичні проблеми, що виникають у їхніх національних правових системах у зв’язку з юридичним визнанням післяопераційного статевого статусу [транссексуалів], Договірні Держави повинні вирішувати в широких межах національного розсуду. Суд, таким чином, надає меншого значення відсутності чіткого загальноєвропейського підходу до названих юридичних і практичних проблем, ніж ясному та незаперечному доказові триваючої міжнародної тенденції не тільки до поширення соціального визнання трассексуалів, але й до юридичного визнання нової сексуальної ідентичності постоперативних транссексуалів". Як підсумок, у даному випадку, на відміну від попередніх, Суд констатував, що відмова компетентних органів Великої Британії виправити позначку щодо статі заявниці у свідоцтві про народження після операції зі зміни статі, є порушенням ст. 8  і ст. 12 Конвенції. Аналогічні роздуми Суд висловив у справі "Christine Goodwin v. the United Kingdom".