Адресація в Internet

Для адресації вилучених комп'ютерів при використанні прикладних програм Internet досить знання IP-адрес, однак очевидно, що користуватися ними незручно. Запам'ятати одна адреса, що складається з 12 цифр, досить складно, але в мережі доводиться працювати не з одним комп'ютером і, відповідно, запам'ятовувати не одна адреса. Крім того, IP-адреса несе інформацію про розташування конкретного комп'ютера, але не ресурсу, що найцікавіший користувачам мережі. Тому на прикладному рівні звичайно користуються іншою системою адресації — по доменних ознаках. Вся мережа представляється розбитою на ділянки по назвах доменів, що розрізняються, в основному, по географічній або організаційній ознаці. Домен (domain) у перекладі — область, район — визначає безліч комп'ютерів, що належать якій-небудь ділянці мережі Internet, у межах якого ці комп'ютери об'єднані по одній ознаці. Унікальність у межах всієї мережі Internet назв доменів для цих ділянок мережі дозволяє однозначно визначити та ділянка, до якого належить комп'ютер і, тим самим, визначити його повну адресу. Повна доменна адреса комп'ютера (full qualified domain name) складається з назви комп'ютера в межах ділянки мережі, до якого він належить, і доменної адреси (domain address) або ім'я домену (domain name) цієї ділянки. Доменна адреса комп'ютера являє собою групу ієрархічно зв'язаних доменів, локалізованих від самого верхнього рівня до нижнього рівня, що у загальному випадку може бути представлений і одним комп'ютером.

Доменне ім'я складається зі списку назв цих доменів, розділених крапками. Самий верхній рівень доменів представлений у правій частині адреси, а крайня ліва частина позначає назву комп'ютера на цій ділянці мережі, наприклад, myhost.myprovider.ru. У цьому прикладі, комп'ютер, що називається myhost, входить у групу комп'ютерів мережі myprovider, що розташована на території Росії (ru). Угоди по найменуванню й визначенню доменов зібрані в Системі імен доменів (DNS, Domain Name System). He варто плутати цю систему зі службою визначення доменних імен (DNS, Domain Name Service), що також має абревіатуру DNS, але призначена для перекладу доменного ім'я в цифрову IP-адресу й представляє із себе розподілену базу даних адрес, розташовану на великій кількості серверів у мережі.

Домени розрізняються по географічних і організаційних ознаках. Історично для визначення доменів верхнього організаційного рівня використовуються назви, наведені в табл. 1. Така система назв зложилася в часи, коли мережа ще не вийшла за межі США, тому зберегла помилки. Хости Internet, розташовані в інших державах, звичайно класифіковані по географічній ознаці.

Таблиця 1. Назви доменів, класифікованих по організаційному рівні

Домен	Тип організації
org	Некомерційна організація
edu	Освітня установа
com	Комерційна організація
net	Інформаційна мережа
gov	Урядовий заклад
mil	Військова організація

Назви ж доменів верхнього географічного рівня, трапляється, перетерплюють зміни, викликані включенням нових держав у систему Internet. Так трапилося при розпаді Радянського Союзу, коли на зміну його домену - su - прийшло відразу кілька назв доменів - ru, ua, lv і т.д. У табл. 2 представлені домени верхнього географічного рівня, що найбільше часто зустрічаються в мережі, а також та частина з них, що змінилася або з'явилася останнім часом.

Домен, зазначений перед доменом верхнього рівня, часто визначає місто, у якому розташована ця ділянка мережі Internet, наприклад, sph.ru (С.-Петербург), msk.ru (Москва), nsk.ru (Новосибірськ), або мережа, до якої належить комп'ютер - spbnet.ru, mskline.ru, але може мати будь-яка назва.

Таблиця 2. Класифікація доменів по географічній ознаці

Домен	Держава	Домен	Держава
at	Austria (Австрія).	it	Italy (Італія)
am	Armenia (Вірменія)	jp	Japan (Японія).
au	Australia(Австралія)	kg	Kirgistan (Киргизстан)
az	Azerbaijan (Азербайджан)	kz	Kazachstan (Казахстан)
ba	Bosnia-Herzegovina	lt	Lithuania (Литва)
by	Belarus (Білорусь)	lv	Latvia (Латвія)
cz	Czech Republic (Чехія)	md	Moldavia (Молдавія)
ca	Canada(Канада)	nz	New Zealand
de	Germany(Німеччина)	ru	Russian Federation (Росія)
dk	Denmark Данія	se	Sweden (Швеція)
es	Spain (Іспанія)	ua	Ukraine (Україна)
fr	France (Франція)	ge	Georgia (Грузія)
us	United States (США)	uz	Uzbekistan (Узбекистан)
fi	Finland (Фінляндія)	uk	United Kingdom (Великобританія)

Доменні адреси вилучених комп'ютерів можуть використовуватися прикладними програмами для адресації даних точно так само, як і IP-адреси. Однак протоколи IP оперують IP-адресами. Для перетворення доменних імен в IP-адреси використовується служба визначення доменного ім'я - DNS. І перше, що відбувається, коли прикладна програма одержує від користувача запит для звертання до вилученого комп'ютера по доменній адресі, - це звертання до служби DNS для одержання IP-адреси. IP-адреса комп'ютера, що надає доступ до служби імен, повинна бути попередньо відома протоколам, що працюють на комп'ютері, тому її доводиться вводити самостійно при настроюванні протоколів.

Хоча можна використовувати будь-який сервер у мережі, що надає сервіс по визначенню доменного імені, рекомендується використовувати найближчим, надаваним провайдером послуг Internet. У цьому випадку втрати часу на звертання до DNS-Сервера будуть мінімальними.

WORLD WIDE WEB І INTERNET EXPLORER

У всесвітньої комп'ютерної мережі Інтернет є як би 2 сторони: фізична й логічна. Фізично Інтернет - це всесвітнє об'єднання великих і малих комп'ютерних мереж. Логічно Інтернет — це кілька служб, що використовують ті самі фізичні зв'язки, але різні протоколи для обміну інформацією. Відповідно, кожна зі служб використовує й різне програмне забезпечення.

Найбільш розвинена й найбільш популярна служба Інтернет називається World Wide Web (WWW) або просто Web. Ця служба для передачі даних використовує протокол HTTP Документи, що циркулюють у цій службі, повинні мати особливу структуру. Їх називають Web-сторінками. На серверах всесвітньої мережі зберігається безліч файлів: програми, архіви, довідкові документи. Ці файли можуть зберігатися як на звичайних Web-Вузлах, що містять Web-сторінки, так і на спеціальних вузлах FTP, що містять тільки файли. І в тім, і в іншому випадку для завантаження файлу з Інтернет використовують гіперпосилання. Завантаження й збереження файлів трохи відрізняється від завантаження Web-сторінок, використовується інший протокол передачі даних. Для прийому файлів по протоколу FTP Internet Explorer запускає майстер завантаження файлу. Не слід відкривати файл безпосередньо, краще зберегти його на диску й відкрити тільки після перевірки на віруси.

Кожна Web-сторінка у всесвітній мережі має унікальну адресу. Ця адреса називається адресою URL. Вона включає ім'я сервера, на якому Web-сторінка опублікована, і шлях пошуку сторінки на жорсткому диску даного сервера.

Тематично однорідна група Web-Сторінок утворює Web-вузол. На одному фізичному сервері може бути опубліковане декілька Web-вузлів, що містять довільну кількість Web-сторінок. Поки термінологія остаточно не встоялася, замість терміна Web-вузол можуть зустрічатися також терміни Web-сайт (або просто сайт) або віртуальний сервер.

Основою для створення Web-сторінок є спеціальна мова, називаний HTML (HyperText Markup Language — мова розмітки гіпертексту). Гіпертекст відрізняється від звичайного тексту тим, що в нього убудовані спеціальні коди, що зв'язують поточний Web-документ із іншими Web-документами. Такі коди називаються посиланнями або гіперпосиланнями.

Для роботи з Web-документами використовується спеціальний. клас програмного забезпечення. Програми для перегляду Web-сторінок одержали назву браузерів. Одними з найбільш розвинених засобів перегляду Web є програма Internet Explorer, що входить у стандартну поставку операційної системи Windows. За даним програмним продуктом закріпилася назва оглядач. Популярний також броузер Netscape Navigator.

Оглядач Internet Explorer призначений насамперед для перегляду Web-документів і для навігації в World Wide Web по системі гіперпосилань, що зв'язують Web-сторінки мережі.

Оглядач можна використовувати й для інших цілей, наприклад для прийому файлів через службу FTP. Для роботи з іншими службами Інтернету застосовуються додаткові додатки. Так, наприклад, для роботи з електронною поштою або зі службою телеконференцій (груп новин) використовується програма Outlook Express, а для організації відеоконференцій — програма NetMeeting. Ці програми входять у стандартний комплект поставки Windows.

Для відтворення мультимедійних об'єктів, розміщених на Web-сторінках, служать допоміжні й убудовані додатки. Ці додатки використовуються для відтворення як звичних, так і нестандартних мультимедійних об'єктів, убудованих в Web-сторінки, наприклад для прослуховування радіотрансляцій.

Допоміжні додатки запускаються з оглядача в окремому вікні. Убудовані додатки працюють у складі оглядача й не відкривають своє вікно додатка.

Більші можливості оглядача припускають необхідність широких можливостей настроювання програми. Основна частина відповідних елементів керування розташовується в діалоговому вікні Властивості оглядача, що відкривається командою Вид > Властивості оглядача.