- •4. Богословсько-теологічний підхід до визначення природи релігії.
- •5. Релігія, як форма суспільної свідомості, її елементи та структура. Функції релігії та її роль у суспільстві.
- •6.Історичні типи та форми релігії
- •7. Первісні релігійні вірування. Умови виникнення та характеристика основних форм первісних вірувань.
- •8. Форми класифікації та типологізації релігії.
- •9. Етнічні релігії. Закономірності появи та особливості віровчення і культу. Типологія етнічних релігій.
- •10. Релігієзнавчі ідеї епохи Просвітництва.
- •11. Екуменічні процеси: їх зміст та ознаки.
- •12. Релігія і церква у сучасній Україні.
- •13. Походження та ідейні джерела буддизму
- •14. Релігійні вірування Стародавньої Греції і Риму
- •15. Релігія давніх слов'ян
- •16. Соціально-економічні та духовні джерела християнства.
- •18. Основні положення християнського віровчення (12 догматів та 7 таїнств).
- •19. Біблія – походження, структура, культурно–історична цінність.
- •20. Православ’я – один з напрямів християнства. Історія виникнення і розвиток.
- •21. Католицизм – один з напрямів християнства. Історія виникнення і розвиток.
- •22. Протестантизм – один з напрямів християнства. Історія виникнення і розвиток.
- •23. Характеристика основних новітніх релігійних течій
- •24. Запровадження християнства в Київській Русі.
- •25. Християнство в Україні: історія та сучасність.
- •26. Розвиток православ’я в Україні.
- •27. Греко-католицизм в Україні: історія становлення та сучасність.
- •XVII—XIX століття
- •28. Католицизм та протестантизм в Україні.
- •29. Неорелігії та нетрадиційні вірування в Україні.
- •30. Історико-культурні, економічні і політичні передумови виникнення ісламу.
- •31. Особливості основних напрямів ісламу.
- •32. Історія виникнення ісламу. Мухаммед – життя і діяльність.
- •33. Віровчення і культ в ісламі. Коран – священна книга ісламу.
- •34. Релігія та культура індуїзму.
- •35. Історія виникнення буддизму.
- •36. Віровчення та культ буддизму. Священні книги у буддизмі.
- •37. Основні напрями буддизму: хінаяна, махаяна, ламаїзм.
- •38. Поняття свободи совісті: історія його формування і розвитку.
- •39. Міфологічний, релігійний, філософський тип світогляду: загальна характеристика і порівняльний аналіз.
- •40. Вільнодумство та його форми.
- •41. Предмет етики і її місце в структурі філософського знання.
- •42. Поняття моралі, моральності, етики
- •43. Моральна концепція християнської етики. (Августин Блаженний та Фома Аквінський).
- •44. Етична спадщина Сократа, Платона й Аристотеля
- •45. Соціальні функції моралі.
- •46. Мораль як форма суспільної свідомості. Соціально-історична обумовленість моралі.
- •47. Етична думка доби Просвітництва.
- •48. Поняття моральної свідомості. Моральні норми і принципи.
- •49. Проблема сенсу життя в історії етичної думки.
- •50. Добро і зло як категорії етики.
- •51.Любов як шлях творення особистості.
- •52.Етичні погляди г.С.Сковороди.
- •53.Поняття свободи совісті:історія його формування та розвитку. Дружба як категорія етики.Її зміст і цінність.
- •54. Мораль і насильство як проблема сучасної етики.
- •55. Свобода та необхідність як проблема етики.
- •56. Особливості основних напрямів ісламу.
- •57. Мораль як предмет етики.
- •58. Розкрити зміст понять етос, мораль і моральність.
16. Соціально-економічні та духовні джерела християнства.
В одній з книг Нового Завіту — Посланні до Галатів — про історичну епоху перед пришестям Христа на землю говориться так: «Та коли здійснилась повнота часу, Бог послав Сина Свого» (Гал. 4:4). Щоб зрозуміти суть наведеного твердження, слід звернути увагу на передумови цього доленосного явища. Адже для того, щоб з'явилася і поширилася нова релігія, потрібна наявність сприятливого культурного середовища, зокрема в духовній сфері. Християнство на час свого виникнення мало таке середовище.
Римська імперія, в якій виникло християнство, на час його появи вже «дозріла» до нового світогляду і нової віри. Особливістю імперії була її політична єдність. Римське право, що надавало великого значення гідності конкретної особи, її праву на юридичний захист та на римське громадянство, а також тенденція до об'єднання людей різних національностей в єдину політичну організацію випередили Євангеліє, яке проголосило рівність усіх як перед покаранням за гріх, так і перед звільненням від гріха.
Значною є також роль римської армії. В імперії набирали до війська людей із далеких провінцій, які прилучалися завдяки цьому до римської культури і поширювали її по всьому античному світу. Деякі воїни ставали християнами і приносили свою віру на батьківщину.
Успішна загарбницька політика Риму зумовлювала те, що багато завойованих народів втрачали віру у своїх богів, що були не здатні захистити їх від поневолення. Такі народи опинялись у духовному вакуумі, який не в змозі були заповнити існуючі тоді релігії, в тому числі й релігія Вічного міста.
Римляни створили чудову систему доріг, які починалися від центрального каменя на римському Форумі й розходилися у різні куточки імперії. Головні дороги були брукованими і служили сторіччями. Римська система доріг з'єднувала всі провінції з центром та між собою і згодом посприяла апостолам у їхній місії розповсюдження християнства.
Ці та деякі інші фактори дають підстави для висновку, що Римська імперія була зручним політичним та соціально-економічним середовищем для розповсюдження християнства.
Але яким би великим не був внесок Риму, незрівнянно важливішою стала праця грецьких мислителів. Якщо в Римі створювалася політична атмосфера для поширення християнства, то в Афінах розвивалася філософська душа.
Старогрецька філософія підготувала прихід християнства шляхом критики старих вірувань. Мислителі Еллади допомогли вкоріненню нової релігії й тим, що зосереджували увагу людей на реальності, яка переважала той тимчасовий і відносний світ, у якому вони жили. Так, філософи Сократ і Платон у V—IV ст. до н. є. вчили, що мінливий світ, який ми відчуваємо, є лише тінню істинного світу, в якому існують вічні вищі духовні ідеали — добро, краса й істина. Християнство запропонувало тим, хто приймав філософію Сократа і Платона, історичне відкриття про добро, красу і істину в особі Боголюдини — Христа. Греки дотримувалися погляду, що душа безсмертна, проте ще не вірили у фізичне воскресіння тіла. Християнство ж вказало індивіду на можливість установлення особистих стосунків із Богом і втамувало ту духовну спрагу, яку викликала грецька культура у багатьох людських серцях.
Поряд із римлянами і греками свій внесок у «повноту часу» зробили іудеї, які, на відміну від греків, не шукали Бога засобами мислення. Вони визнавали його існування, з готовністю поклонялися йому і приймали його як належне.
Найголовніша заслуга іудеїв полягає у тому, що саме вони дали новій релігії її основу — Старий Завіт (Біблію). Навіть поверхове ознайомлення з Новим Завітом підтверджує, наскільки глибоко Христос і апостоли шанували Старий Завіт як відкриття Бога людству. Чимало язичників також читали його і були знайомі з основами іудейського віросповідання. Поява синагог, які стали органічною частиною іудейського життя і принесли багато користі у період виникнення, розвитку і проповіді християнства, також має непересічне значення.
Отже, грецька і римська культура, а також іудаїзм стали благодатним підґрунтям для зародження і поширення християнства. Тому християнство з'явилося у сприятливому місці і у сприятливий час.
17. Особливості основних напрямів християнства.
Згідно Святого Писання, а також інших джерел того часу, перші спільноти християн (коло віруючих, християнська Церква) виникли в 1 столітті у східних провінціях Римської імперії в Палестині, місці народження Христа, Святій Землі унаслідок проповіді учнів Христа, святих апостолів та їх послідовників.
Як фактично єдина географічно-адміністративна спільнота проіснувала приблизно до 484 року. Хоча вже з кінця I століття в ній виникали різні секти, протистояння. Остаточний розкол Християнської Церкви на Східну (Православ'я) та Західну (Католицизм) відбувся 1054 року. У 1517 виник Протестантизм. Це три основні розгалуження в християнстві.
На чолі Католицької Церкви стоїть римський єпископ — Папа Римський.
Православ'я спершу мало 5 патріархів: римського, константинопольського, єрусалимського, антіохійського, александрійського. Згодом відбувся розкол з римською церквою, а також виділились нові патріархати (грузинський, київський (московський), сербський, румунський та болгарський) та інші помісні церкви, що очолюються митрополитами або архієпископами (кіпрська, елладська, албанська, польська тощо). Усі помісні православні церкви, що утворюють Вселенську православну церкву, є рівними між собою, відрізняються лише за честю. На даний момент першим серед рівних вважається Константинопольський патріархат. Окрім канонічного Православ'я, існує ряд невизнаних православних церков, наприклад Українська Православна Церква Київського Патріархату, Македонська Православна Церква, старообрядці, Істинно-Руська Православна Церква (катакомбники)тощо.
Від Православ'я потрібно відрізняти дохалкідонські церкви (Коптська, Вірменська, Ефіопська тощо), які не визнали рішень Халкідонського собору. Хоч у перекладі їх назв і використовується слово «Православна», але вони не належать до Вселенської Православної Церкви. Ці церкви довгий час вважалися монофізитськими (тобто єретичними стосовно Православ'я), але на сьогоднішній день вони практично повністю відійшли від монофізитства. Дохалкідонські церкви іноді звуть «східним християнством».
Як єдиної Протестантської Церкви не існує. Ця течія представлена сотнями, тисячами Церков, з чисельністю від сотні членів до багатомільйонних спільнот. В цьому напрямі є безліч течій, зокрема: П'ятидесятники та Харизмати близько 400—500 млн. чол, Баптисти близько 120 млн. чол., Англікани, Кальвіністи різних напрямів, Лютерани, Адвентисти та багато інших.
Деякі релігійні течії, які вийшли з протестантизму і ідентифікують себе як християнські — Мормони, Муністи, Свідки Єгови, не визнаються за такі конфесіями християнського світу через розбіжність у розумінні основоположних християнських доктрин (догмат Трійці, іншу христологію).
Серед різних протестантських спільнот існують доктринальні розбіжності по ряду питань, наприклад щодо догмату приречення існують протилежні теологічні системи: кальвінізм і армініанство.