Аналіз і оцінка управління валютним ризиком

Кожний банк, перш ніж здійснювати операції, пов’язані з валют­ним ризиком, повинен ознайомитися з усією складністю сфери управління ним та його аналізу та зрозуміти її. Особливе значення має створення відповідних систем оцінки валютного ризику.

Валютний ризик — це ризик потенційних збитків від зміни валютних курсів. Розрізняють операційний, трансляційний та економічний валютні ризики. На жаль, в економічній літературі не існує загальновизнаних визначень цих типів ризиків, особливо стосовно економічного валютного ризику.

Операційний валютний ризик визначають як можливість неотримання прибутку в результаті впливу зміни валютного курсу на грошові потоки. Природно, що негативні зміни у прибутковості банку призведуть до зміни у його вартості.

Трансляційний валютний ризик виникає у разі невідповідності між активами та пасивами, вираженими у різних іноземних валютах.

Економічний валютний ризик визначають як можливість несприятливого впливу зміни валютного курсу на економічний стан банку.

Політика банку щодо управління валютним ризиком охоплює такі напрями:

• вибір певних операцій в іноземній валюті, які проводитиме банк;

• установлення лімітів для валютних позицій;

• установлення правил бухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій;

• організацію аналітичної роботи.

Операції комерційних банків з іноземною валютою залежно від ініціатора проведення операцій можна поділити на три групи:

1. Операції, які здійснюються з ініціативи банків-кореспон­дентів (зовнішні операції).

2. Операції, які здійснюються з ініціативи клієнтів (клієнтські операції).

3. Операції, які здійснюються з ініціативи самого банку (внутрішні операції) (табл. 13.8).

Таблиця 13.8

Операції комерційних банків з іноземною валютою за ініціатором проведення

Зовнішні операції	Клієнтські операції	Внутрішні операції
операції, що відоб­ражають зміну стану коррахунку банку; операції, що пов’язані з надходженням коштів на рахунки клієнтів банку через коррахунки ін­ших банків	відкриття та закриття ва­лютного рахунка клієнта; переказ валюти в іншу фінансову установу; переказ валюти клієнта того ж банку; видача готівкової валюти клієнту; прийняття готівкової ва­люти від клієнта; купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта; купівля-продаж валюти клієнтом за рахунок відкритої валютної позиції банку; операції з акредитивами, дорожніми чеками, інкасо	отримання та видача міжбанківських кредитів; купівля-продаж валю­ти банком на біржі; нарахування та утримання процентів по роз­рахункових, позичкових та депозитних рахунках клієнтів в іноземній ва­люті; переоцінка залишків на валютних рахунках

Успіх проведення операцій з іноземною валютою залежить від наявності валютної позиції кожного банку. Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті. Стан валютної позиції є головним чинником виникнення валютного ризику.

У банківській практиці виділяють такі позиції:

Закрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі збігу вимог та зобов’язань, виражених в одній валюті з урахуванням позабалансових операцій (рис. 13.3).

Рис. 13.3. Структура закритої валютної позиції

Відкрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі незбігу вимог у певній валюті та зобов’язань у тій самій валюті. Коли вимоги перевищують зобов’язання, виникає довга валютна позиція, або позитивна (+). Коли зобов’язання перевищують вимоги, виникає коротка валютна позиція, або негативна (–) (рис. 13.4).

Рис. 13.4. Структура відкритої валютної позиції

Комерційний банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

З даних табл. 13.9 ми бачимо, що банк має довгі відкриті позиції по:

російських рублях — 210;

доларах США — 2710 (3000 – 290);

і коротку валютну позицію у євро — 720 (1350 – 2070).

Необхідність проведення розрахунку валютного ризику призвела до появи поняття «загальної» валютної позиції як суми абсолютних значень довгих та коротких валютних позицій по кожній валюті. Виходячи з наведених даних розрахуємо величину загальної валютної позиції:

Загальна валютна позиція (–720) + (2710) + (210) = 3640.

Головним в аналізі валютного ризику є рух грошових коштів (а саме чітке розмежування їх надходження і відплив) через кореспондентські рахунки «ностро» та «лоро» банку. Аналіз сальдо цих рахунків є джерелом інформації про валютний ризик. Коли банк має незбалансоване сальдо на рахунках «ностро», це є свідченням про наявність відкритої валютної позиції у цій валюті.

Таблиця 13.9