36. Нові ліберальні доктрини – теорії «економ.Пропозиції» та «рац.Очікувань»

Теорія «рац.очікувань»

Осн.представники : Р.Лукас, Н. Воллес

Осн.постулати:

1. раціональність економ.суб’єктів

2. відсутність досконалого знання

3. трактув.рівноваги як економ.процесу, а не постійного стану

37. Розвиток інституціоналізму

Інституціоналізм — напрям сучасної економічної думки, об'єктами дослідження якого є певні інститути (корпорація, держава, профспілки), а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти. Він виник на межі XIX—XX ст. у США. Основоположники : Т. Веблен, Д. Коммонс, у. Мітчел та ін.

У післявоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл у США, Ф. Перру у Франції, Г. Мюрдаль у Швеції та ін.

Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами склад.під впливом як економ., так і соц., політ.та псих. чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.

Інституціоналізму притаманні три основні ідеї:

1. надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини.

2. слід вивчати не стільки функціонування, скільки розвиток і трансформацію суспільства.

3. слід відмовитися від аналізу економічних відносин з позицій так званої економічної людини.

Інституціоналізм має чотири основні напрями:

1) соціально-психологічний

2) соціально-правовий

3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний

4) соціологічний

38. Інтеграційні процеси в економіці

Економічна інтеграція — це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави.

Форми економ.Інтерграції :

1)периферійні угоди (надання більш сприятливих умов, ніж у торгівлі з третіми країнами.Підгот.етап інтег

2)зона вільної торг.

-повна відміна митних тарифів

-збереження мита у торгівлі з третіми країнами

3)-відміна нац.митних тарифів

-введення єдиної системи нетарифного регулюв.і митного тарифу у торг.з третіми країнами

4)вільний рух товрів, послуг, капіталу та роб.сил

5)-спільна координація макроеконом.політики

-уніфікація законодавства у валютній, бюджетній, грош.обераціях

-ств.наднац.органів

ЄС(27 членів)

Краіни-засновники : Бельгія, Нім., Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди

Європейський валютний союз (ЄВС)

1999р.-євро було запроваджено у безготівковий обіг

2002р.-євро запров.у готівковий обіг

17 з 27 членів ЄС входить до складу ЄВС

39. Динаміка світ.Господ.Розвитку 2-ої пол.Хх – поч.Ххі ст.

У кінці XX ст. в результаті поглиблення міжнародного географічного поділу праці, зміцнення зв'язків між національними господарствами виникла світова господарська система. В основі спеціалізації країн у межах світового господарства на початку XXI ст. лежать не стільки кількісні (зробити більше за нижчою ціною), скільки якісні характеристики (наукомісткість, надійність, екологічна чистота тощо).

Для світового господарства характерна різностадійність: країни світу одночасно перебувають на всіх стадіях розвитку — від постіндустріальної до аграрної.

Глобалізація на межі ХХ-ХХІ ст. охопила всі основні сфери діяльності людини — економіку, політику, культуру, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

Передумовами розвитку процесів глобалізації стали: 1) інформаційна революція, яка забезпечила технічну базу для створення інформаційних мереж; 2) інтернаціоналізація капіталу; 3) утворення ТНК, які діють у світовому просторі; 4) посилення конкурентної боротьби, особливо в умовах дефіциту природних ресурсів та загострення боротьби за контроль над ними.

Під впливом НТР відбуваються значні зрушення в галузевій структурі світового господарства. Провідними галузями промисловості стали наукомісткі галузі — електроніка, лазерна техніка, тонка хімія, а також біотехнології. Розвиток країн все більше залежить від витрат на НДДКР, наука перетворилася у продуктивну силу.

На початку XXI ст. продовжує формуватися світова агропродовольча система. Незважаючи на зменшення працюючих у цій сфері, у розвинутих країнах сільське господарство відіграє важливу роль як за обсягом виробництва, так і за їх питомою вагою на ринках продовольства. Водночас у більшості країн, що розвиваються, сільське господарство залишається основою економіки.

В умовах глобалізації світового господарства все більшу роль відіграють міжнародні економічні зв'язки. Прискореними темпами розвиваються обмін інформацією та кредитно-фінансові зв'язки. Крім розвинутих країн, значними інвесторами стали Республіка Корея, Тайвань, а також Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати.