14Ідеалогія:анархизм

Він виник майже два століття тому. Для нього хара­ктерні два провідні напрямки: анархо-індивідуалізм і анархо-комунізм. Основні ідеї анархо-індивідуалізму були сформульова­ні в XIX ст. французьким філософом П. Ж. Прудоном. Ці ідеї зводилися до того, що нове суспільство має базуватися на пріо­ритеті особистості, на егоїзмі. Оскільки держава й особистість несумісні, анархо-індивідуалізм виступав проти держави, проти. будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялося анархо-індивідуалістам як суспільство обміну послугами, між дрібними власниками, в якому немає антагонізму класів та насильства, досягнуто «взаємної угоди». Це вчення, яке Прудон назвав «теорією взаємності», розцінювалося марксизмом як одна з форм дрібнобуржуазного утопізму, оскільки в новому суспільстві робітничий клас повинен укласти з буржуазією «взаємну угоду».

15. Націоналізм (фр. nationalisme) - ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою.У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичної захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси. Вона виявилася здатною забезпечити мобілізацію населення заради спільних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки .В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють своє націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною та релігійною нетерпимістю. Така нетерпимість засуджується прихильниками поміркованих течій у націоналізмі. Україно- і російськомовні ЗМІ «націоналізмом» часто називають етнонаціоналізм, особливо його крайні форми (шовінізм, ксенофобія тощо), які роблять акцент на перевазі однієї національності над іншими. Багато проявів крайнього етнонаціоналізму, включаючи розпалювання міжнаціональної ворожнечі та етнічну дискримінацію, відносяться до міжнародних правопорушень.

16.Термін "ресурси влади" використовують як у широкому, так і у вузькому

розумінні.

У широкому розумінні ресурси влади є всім, що суб'єкт (індивід, група)

може використати для впливу на ін.

У вузькому розумінні — це засоби, використання яких забезпечує вплив

суб'єкта на об'єкт влади.

Ресурси влади можуть застосовуватися для примусу, заохочення або

переконання. Відповідно до цих способів досягнення політичних цілей

можна виокремити й такі антропологічні ресурси влади, як страх, інтерес,

переконання.

Згідно з характером і сферою впливу розрізняють нормативні, примусові та

утилітарні ресурси (А. Етціоні).

Нормативні ресурси — засоби впливу на внутрішній світ, ціннісні

орієнтації та норми поведінки людини.

Примусові ресурси — заходи адміністративного впливу, що передбачають

силові методи "переконання" через так звані силові структури (суд,

поліцію, армію тощо).

Утилітарні ресурси пов'язані з матеріальними та соціальними благами,

повсякденними інтересами людей. За їх допомогою влада, особливо

державна, може купувати не тільки окремих політиків, а й соціальні

групи, верстви населення. Ці ресурси можуть застосовуватися й для

покарання (наприклад, зменшенням заробітної плати недобросовісним

працівникам).

Залежно від життєдіяльності ресурси влади поділяються на економічні,

соціальні, культурно-інформаційні, силові та демографічні.

Економічні ресурси — матеріальні цінності, гроші, техніка, землі,

корисні копалини.

Соціальні ресурси — соціальний статус (ранг), посада, освіта, соціальне а, освіта, соціальне

забезпечення, медичне обслуговування.

Культурно-інформаційні ресурси — інформація, знання, що отримуються та

поширюються через науково-освітні заклади, мас-медіа як з метою

об'єктивної комунікації, так і маніпулювання суспільною свідомістю.

Визначаючи важливість перших двох видів ресурсів, останнім часом фахівці

фіксують зростання впливу культурно-інформаційних ресурсів. Скажімо,

соціолог-футуролог О. Тоф-флер (США) переконаний, що в

постіндустріальних країнах знання вже підкорили силу й багатство, ставши

визначальним чинником функціонування влади.

Силові (спонукальні) ресурси — інститути фізичного примусу: армія,

поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

Цей вид ресурсів традиційно вважається найефективнішим джерелом влади,

оскільки його використання загрожує вищим цінностям людини — життю,

свободі, майну.

Демографічні ресурси розглядаються в тому розумінні, що людина стає

специфічним ресурсом влади лише тоді, коли є засобом реалізації чужої

волі. Загалом вона, безперечно, є не тільки ресурсом влади, а й її

суб'єктом та об'єктом.