31. Недоліки і вади демократії

У демократичний простір неминуче вривають­ся націлені на боротьбу за владу групові і кланові інтереси, оскільки активність у сфері демократії так чи інакше зачіпає владу і за законами логіки політичних відносин набуває форми боротьби за владу.

Вся демократична технологія іманентно пов'язана з формуванням і втри­манням влади, а виборчі баталії на основі демократичних проце­дур зовсім не виключають інших, навколодемократичних засобів ціледосягнення.

Через демократичні форми правління утверджують своє пануван­ня економічно потужні організації і групи за рахунок соціальних аут­сайдерів. Прихід до демократичної влади неминуче пов'язаний з фінан­совими можливостями її претендентів, що фактично робить більшість пасивним механічним статистом у політичних іграх.

Демократія як сукупність ціннісних настанов зовсім не ви­ключає непримиренності до інакодумства, тому не є випадковою реанімація споконвічної проблеми взаємовідносин «більшість -меншість», а в сучасних умовах - «еліта - електорат».

Мітингова стихія, властива крайнім формам демократії в перехідні періоди розвитку суспільства, - прямий шлях до охло­кратії з усіма її соціальними витратами.

Стихія натовпу за часів античності приводила до соціаль­них лих і непоправних втрат, але їх не можна порівняти з роз­махом соціальної шкоди, завданої суспільству у XX ст.

Демократичні гасла та ідеї широко експлуатуються в діапа­зоні «консерватизм-популізм» політиками найрізноманітнішого ідеологічного покрою, що применшує переваги цієї форми пол­ітичної організації суспільства.

Не випадково відомий англійський філософ К. Поппер виді­ляє дві лінії пошуку відповіді на «загадку» демократії:

• Лінія Платона, який ставив питання «Хто править?» Сам ан­тичний мислитель досить конкретно визначив інтелектуально-політич­ного суб'єкта влади в особі філософів і помістив їх нагорі владної пірам­іди. У сучасному розумінні це інтелектуально-моральна еліта, яка виді­ляється громадянським суспільством і служить йому. Але це практично нездійсненний ідеал, оскільки сучасні політичні відносини часто став­лять по різні боки мораль і політику.

• Лінія Демокріта і Арістотеля. Тут питання стосується самої організації влади: «Як створити політико-правові га­рантії проти узурпації влади?» Арістотель відповів на нього на прикладі Афінської політії, а Римська республіка стала основ­ним доказом його правоти. У західних демократіях індустрі­альної і постіндустріальної епох відповіддю стало заснування інститутів, що забезпечують функціонування механізму «стри­мувань і противаг».

Як видно з історії становлення демократичних форм, зигзаги демократії завжди визначались вирішальною мірою суб'єктивним чинником, хоча як спосіб людського співжиття вона обумовлена самою природою людей.

32. . Громадянське суспільство та правова держава.

Громадянське суспільство – це сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самопрояву інтересів і волі вільних індивідів і їх об’єднань, захищена законами від регламентації їх діяльності з боку державної влади. Головне в громадянському суспільстві – взаємодія суспільства і держави. Чим більше воно розвинуте, тим більше розвинута демократія.

Правова держава тільки тоді може вважатися такою, коли її "підкріплено" правом на всіх стадіях її життєдіяльності: правотворчій, правозастосовній, правоохоронній, правовиховній. Важливим принципом правової держави є поділ влад, який передбачає оптимальний поділ сфер діяльності, поділ функцій і компетенцій між основними органами державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення їхнього демократичного функціонування в межах законів, гармонійних взаємовідносин особистості, держави, суспільства. Найвища з трьох влад — законодавча. Демократичні вибори членів законодавчого органу (парламентарів, народних депутатів), можливість їх відкликання в установленому законом порядку створюють умови для контролю з боку народу за діяльністю законодавчої влади. Призначення виконавчої влади — реалізація тих законів, які прийняті законодавчим органом. Призначення судової влади — бути арбітром, вирішувати юридичні суперечки, впроваджувати правосуддя, яке може здійснюватися тільки судом.

Надзвичайно важливим принципом правової держави є також принцип юридичної взаємовідповідальності держави й особи Обмеження прав та свобод людини закріплені конституційно і виявляються в конкретних законах. Форми відповідальності держави перед особою різні. До них належить і звітність виконавчих органів перед законодавчими, і референдуми, які б оцінювали роботу або пропозиції уряду, і надання повної й вірогідної інформації громадянам з усіх питань, за винят­ком тих, що становлять державну таємницю.

34. Політична система суспільства: поняття й структура.Політична система – відображає політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя. Вона має монополію на здійснення державної влади. Через інститути політичної системи здійснюється політичне управління. Політична система – це інтегрована сукупність державних і недержавних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними групами, що забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, прези­дентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних сис­тем: постіндустріальні, пост капіталістичні, перехідні, пост колоніальні та ін.Вивчаючи політичну систему, доцільно, на наш погляд, визначити такі її компоненти:1) політичні відносини;2) політичну організацію, що охоплює сукупність політичних інститутів та організацій;3) політичні, правові та моральні норми, що існують і діють у вигляді конституцій, статутів та програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів;4) методи політичної діяльності, що становлять основу політичного режиму;5) політичну культуру, що виявляється у політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичній свідомості та політичній поведінці

Типи політичних системПолітична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв'язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.Політична система виступає як одна з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.Для постіндустріальної (посткапіталістичної) політичної системи на сучасному етапі характерні: функціонування парламентського механізму боротьби за владу; зростання рівня життя переважної більшості населення, спадання напруженості класової боротьби, ствердження соціального партнерства, посилення позицій громадянського суспільства, захист прав людини.Для перехідного типу політичної системи (нинішні країни СНД, кр. Сх. Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас, поява демократичних інститутів та ін. Дем. елементів у сус-ві разом з існуванням залишків тоталітаризму та командно-адміністративної системи. Ця обставина призводить до посилення боротьби за владу, яка в суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. В суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди “лівого” й “правого” спрямування, посилюється націоналізм. Перех. Тип пол. с-ми характер-ся також швидким зниженням рівня життя народу, руйнуванням його духовності, стрімким зростанням злочмнності тощо.Постколоніальна пол. с-ма хар-ся: великим розмоїттям пол. режимів і форм держ. правління, низьким рівнем життя народу, початком становлення в більшості країн кап. відносин, їхнім відривом від натураль. ек-ки, пасивністю широких мас через їхню злиденність і неграмотність тощо.